Щоденник Майдану та війни

10 серпня 2015 року. Сподівання та тумани сьогодення

Поки в Росії голосно «ховають» французький сир і польські яблука, задавлюючи їх тракторами та бульдозерами в землю, і таємно ховають своїх убитих в Україні військових і добровольців, жителі Києва та гості столиці вже місяць фотографуються з новими поліцейськими. Ні в кого б і думки не виникло фотографуватися на ву­лиці зі звичайними міліціонерами, яких, певно ж, набагато більше, ніж поліцейських. Але в міліціонерів репутація підмочена й популярності немає, а ось новенькі, молоді, одягнені в чорну форму, всі спортивної статури чоловіки та молоді жінки викликають захват і оптимізм.

Насправді поява нової поліції, як наслідок початку реформи в Міністерстві внутрішніх справ, розбуркала українське суспільство і змусила багатьох фаталістів повірити, що зміни на краще можливі навіть під час військових дій. Нових поліцейських навчали та тренували американські фахівці. Нові поліцейські їздять на машинах або ходять у вигляді патруля вулицями парами й дуже часто це чоловік і жінка. Вони усміхнені, контактні й навіть охоче допомагають літнім донести важку сумку з продуктами до дверей їх будинку! За перший місяць служби в Києві нові поліцейські 14 разів потрапляли в аварії на машинах, іноді з власної вини. Але все одно на них дивляться зі сподіванням. Поки що вони патрулюють тільки вулиці Києва, але вже в серпні такі ж сучасні й дуже кінематографічні поліцейські мають вийти на вулиці Одеси й декількох інших міст.

Поки Київ із радістю звикав до нових поліцейських, за 800 кілометрів од Києва на захід у прикордонному закарпатському містечку Мукачевому відбувся справжній бій із використанням автоматів, із убитими й пораненими. Там, у більш ніж за тисячу кілометрів від лінії фронту в Донбасі, в бою зійшлися звичайні українські міліціонери та бійці «Правого сектора» Закарпаття — радикальної воєнізованої групи націоналістів, велика частина якої воює в Донбасі з сепаратистами. Цей бій «прогримів» на всю Україну. Бойовики «Правого сектора», зазнавши втрат, пішли в закарпатські ліси і, незважаючи на те, що до регіону було послано солдатів Національної гвардії — воєнізованої міліції, кільком із «правосеків» удалося сховатися й уникнути арешту. Закарпаття завжди було відомим центром контрабанди, де в контрабанді сигарет на територію ЄС в рівній мірі брали участь і звичайні жителі, й міліція, і представники місцевої влади та місцевої політичної еліти. Як виявилось, і цей бій був пов’яза­ний із контрабандою. У відповідь на переслідування бойовиків «Правого сектора» в Закарпатті представники «Правого сектора» в Донбасі почали погрожувати Києву та обіцяти піти зі своїх позицій на лінії фронту й вирушити зі зброєю на Київ. Але незабаром вони відмовилися від своїх погроз — до друку потрапила інформація про те, що в «Правому секторі» Закарпаття практично не виявилось учасників військових дій в Донбасі, зате виявилося кілька людей із кримінальним минулим. І тоді стало зрозуміло, що командир «Правого сектора» Дмитро Ярош не тільки не контролює всі групи, які називають себе «Правим сектором», а й, можливо, не знає, хто до цих груп входить. Під час Майдану «Правий сектор» з’явився в кожному регіоні України і це було, напевно, політично вигідно Дмитру Ярошу, бо показувало міць і силу всеукраїнської військової організації. Тепер здається, що деякі групи навіть не просили дозволу на використання бренду «Правий сектор».

Мабуть, в Адміністрації Президента дуже серйозно сприйняли стрілянину в Мукачевому, бо буквально через кілька днів після того, що сталося, на Закарпатті було звільнено губернатора і на його місце прислано найрішучішого й найхаризматичнішого українського державного чиновника, генерал-лейтенанта міліції Геннадія Москаля. Але найцікавішим у цій історії є те, що Геннадія Москаля, щоб відправити губернатором на західний кордон України, зняли з посади губернатора Луганської області, тобто його забрали з лінії фронту в Донбасі. Геннадій Москаль, який своєю грубою прямотою та любов’ю до російського мату заслужив любов і довіру простого народу, приїхав на Закарпаття й одразу почав боротьбу з контрабандою, звільнивши десятки митників і прикордонників. Другим найцікавішим моментом у цій історії стало призначення на посаду губернатора Луганської обла­сті волонтера й колишнього бізнесмена Георгія Туку. Вперше на високу державну посаду було призначено волонтера без досвіду державної служби. Але насправді призначення волонтерів на різні, але не такі високі державні посади вже стало традицією. В Адміністрації Президента немає кадрового резерву серед чиновників із досвідом і з чистою репутацією. Волонтерський рух значно зріс за останній рік, і активні громадяни-волонтери, колишні бізнесмени та менеджери з почуття патріотизму переходять на державні посади, де отри­мують мізерні зарплати, на які дуже важко прожити.

Попереду осінь і обіцяні місцеві вибори за новими правилами. Українці з тривогою дивляться на ці майбутні вибори, боячись, що на сході України знову до влади прийдуть проросійські політичні сили. Адже в містах, звільнених від сепаратистів уже більше року тому, досі відносно сильні проросійські настрої. Сильні, але вже не так, як раніше. Нещодавно я знову побував у місті Сло­в’янську, що за 100 км від Донецька. У місті, з якого й по­чалися військові дії сепаратистів під командуванням росіянина, колишнього полковника ГРУ Ігоря Стрєлкова-Гіркіна. Цього разу я вперше помітив українські прапори, вивішені на балконах квартир. Ще кілька місяців тому патріотично налаштовані мешканці побоялися б демон­струвати свою проукраїнськість! Але по Слов’янську цілий рік раз на тиждень по неділях кілька десятків патріотів проводили автопробіги в машинах, над якими майоріли українські жовто-блакитні прапори. Я сам бачив ці автопробіги, ці машини з прапорами, що повільно їдуть і сигналять, що завжди рухаються по одному і тому ж маршруту через усе місто і розвертаються на площі перед вок­залом. Напевно, саме ці активісти й переламили ситуацію в Слов’янську, допомогли багатьом позбутися страху та пасивності. Але Слов’янськ — тільки одне з десятків міст Донбасу. Там, до речі, теж обіцяють найближчим часом «запустити» нову поліцію. Ситуація в країні змінюється, хоч і дуже повільно. Не змінюється ситуація тіль­ки на фронті, де щодня тривають артилерійські дуелі та обстріли на­селених пунктів, де Україна й Росія зійшлися в клінчі, де майбутнє цього воєнного конфлікту все ще є туманним.