Щоденник Майдану та війни

25 липня 2016 року. Тероризм об’єднує народи. Як сльози об’єднують малознайомих між собою людей на похороні близького друга

Іноді мені здається, що останніми роками через інше, не технологічне забруднення навколишнього середовища, змінився склад повітря, яким ми дихаємо. Співвідношення кисню та вуглекислого газу, можливо, залишилося майже таким, як було, але додалися до нього еле­менти, що потрапляють до людського мозку та порушують сприйняття світу: страх і терор. Після вчорашнього теракту в Мюнхені я ще сильніше відчув це глобальне «забруднення» повітря. Справа не тільки в тому, що Мюнхен — це дорогá частина моєї особистої географії, місто, до якого я приїжджаю щороку вже два десятки років, місто, в якому я знаю десятки вулиць, кафе і площ. Справа не тільки в тому, що Мюнхен — побратим Києва. Справа в тому, що страх і терор проникають у особисту географію кожного незалежно від того, де він живе: в Китаї чи Еквадорі. Світ, «завдяки» терористам, стає мінним полем, а ті, що живуть у ньому, починають здаватися цим самим терористам азарт­ними гравцями. Азартними тому, що хочуть вижити, хочуть жити по-старому, «по-мирному», незважаючи ні на що. Точно так, як у Києві під час розстрілу снайперами проте­стувальників на Майдані, тисячі неучасників протестів си­діли в кафе, йшли на роботу або планували сімейний відпочинок в офісі турагентства. Карусель життя крутилася, не зупиняючись. Тільки мертві не могли втриматися на її іграшкових конях і оленях.