Щоденник Майдану та війни

6 вересня 2015 року. Путін утомився від Донбасу?

Наприкінці серпня під час чергової зу­стрічі в Мінську, від якої ніхто нічого особливого не чекав, представники сепаратистів раптом заявили, що з 1 вересня вони припиняють стріляти з мінометів, танків і артилерії. У себе в невизнаних Донецькій і Луганській республіках вони додали, що «тиша» на лінії фронту настане заради дітей, аби не зіпсувати їм початок шкільного на­вчального року.

Відносна тиша насправді настала на день раніше, саме коли український парламент голосував за зміни до Кон­ституції, що стосуються «децентралізації». У поняття «де­цен­тралізації» входить як передача багатьох повноважень від центрального уряду в Києві регіональним центрам, так і передача повноважень від регіональних центрів — районним адміністраціям. Усе ніби правильно й красиво, але частково ці нововведення стосуються і окупованої частині Донбасу. Багато українців бояться, що після внесення змін до Кон­ституції військові злочинці Донбасу, винні в тисячах смертей представників української армії та мирного населення, стануть легітимними політиками, і їх не буде покарано. Саме це побоювання викликало гнів і невдоволення радикальних націоналістів і саме тому вони заздалегідь на 31 серпня оголосила «День гніву» — демонстрацію проти змін до Конституції перед будівлею парламенту. Колишні депутати парламенту від націоналі­стичної партії «Свобода», що минулогго року не потрапила до парламенту через слабку підтримку виборців, прийшли під парламент із битами для бейсболу, намотаними на руки ланцюгами та палицями. У других і третіх рядах мітингувальників, які відразу вирішили фізично атакувати міліцію, що охороняла парламент, ішли колишні добровольці, які повернулися з Донбасу, та інші активісти, включаючи членів іще трьох менш радикальних політичних сил. Атака на міліцію закінчилася трагічно. Один із колишніх добровольців, молодий і не дуже освічений хлопець Іван Гуменюк кинув у міліціонерів бойову гранату. В результаті один міліціонер загинув відразу, двоє померли від ран наступного дня, а всього поранено осколками гранати було понад сто осіб. Зрозуміло, ця новина стала головною не тільки на українському, а й на ро­сійському телебаченні. Телеведучі різних телеканалів Росії змагалися, хто яскравіше опише Україну, як країну тотального хаосу, в якій ні Президент, ні парламент не в змозі контролювати ситуацію.

У самому Києві, та й по всій Україні, багатьом здається, що несподівану тишу на лінії зіткнення в Донбасі було організовано Кремлем спеціально, щоб вибух у Києві пролунав якомога голосніше! Інші хочуть звинувачувати в трагедії Адміні­страцію Президента Порошенка, вважаючи, що кров міліції була вигідна нинішній українській владі, щоб розв’язати репресії проти націоналістів. «Репресії» дійсно почалися: керівництво партії «Свобода», помічене в бійці з міліцією, було викликано на допит у прокуратуру. Тепер проти деяких політичних діячів цієї партії може бути відкрито кримінальні справи. Однак Адміністрація Президента, як я думаю, ніякого відношення до гранати в руках у колишнього бійця-добровольця, не має. Лідер партії «Свобода» одразу заявив, що Іван Гуменюк ніякого відношення до «Свободи» не має, одначе той же Тягнибок не зміг пояснити виразно, чому цього бійця зображено на торішніх передвиборних плакатах «Свободи»?

Уже минуло більше тижня з дня вибуху під стінами парламенту, але країна, як і раніше, обговорює те, що трапилося. Версій менше не стає. Більше того — командир батальйону «Січ», де служив Іван Гуменюк, який кинув гранату, раптом повідомив, що йому відомо про те, що під час акцій протесту під парламентом у міліцію мали кинути не одну, а сім гранат.

Хай там як, але країна продовжує обговорювати вибух гранати під стінами парламенту та його наслідки, не помічаючи однієї маленької, але дуже важливої деталі, яка куди більше пояснює зниження напруженості та зменшення обстрі­лів української території з боку сепаратистів. Насправді відносна тиша настала на «донбаської» лінії фронту від­разу після того, як стало зрозуміло, що Володимир Путін зібрався до Нью-Йорка на Генеральну Асамблею ООН. За інформацією з Кремля, він збирається виступити на асамблеї і, напевно, хотів би зустрітися з Бараком Обамою. Ось для цього виступу й необхідна йому така тиша в Донбасі. З одного боку, ця тиша зменшить кількість звинувачень на адресу Кремля й особисто Путіна в тому, що він не зацікавлений у припиненні конфлікту. З іншого боку, сам Путін може шантажувати Європу і США припиненням цієї тиші, цього так званого перемир’я. Ясно, що російському президенту дуже хочеться домогтися припинення санкцій проти Росії, її керівництва та фінансових лідерів Росії, які є, по суті, фінансистами Володимира Путіна і спонсорами його політики по відношенню до держав-сусідів. Ясно, що найближче оточення Путіна «стомлене» від Донбасу і цієї невдалої «блискавичної» війни. Одначе головне питання сього­дні — наскільки від цієї війни втомився сам Путін? Якщо поїздка до Нью-Йорка виявиться для російського президента провальною, йому доведеться приховувати цю втому, якщо вона є, за черговою антизахідною й антиамериканською позою. Провал поїздки до Нью-Йорка напевно погіршить його ста­новище в самій Росії, де вже достатньо незадоволених серед представників великого бізнесу. А значить, щоб переключити увагу народу й еліти Російської Федерації з внутрішніх політичних і економічних проблем на зовнішні, йому знову знадобиться ескалація конфлікту в Донбасі чи акти­візація російської участі в сирійському конфлікті. Або і те, й інше.