Щоденник Майдану та війни

16 жовтня 2017 року. Крим за двісті рублів

У передостанній день роботи Франкфуртської виставки в залі номер п’ять, де також працював увесь час стенд України, сталася невелика детективна веремія. Група представників Азербайджану в цивільному одязі під виглядом простих відвідувачів зайшла на територію стенда Вірменії та викрала звідти всі мапи Вірменії, що експонувалися там. Коли співробітники стенда Вірменії схаменулися, викрадачі вже зникли. Але далеко втекти вони не змогли. Сек’юріті виставки разом зі співробітниками стенда їх наздогнали, карти було вилучено та повернено на стенд. Як ви, я думаю, вже здогадалися, причиною цієї детективної історії стало зображення на згаданих картах Карабаху територією Вірменії. Якось так само собою вийшло, що після цієї події я спеціально прогулявся повз стенд Росії, щоб перевірити: а чи є там мапи РФ із включеним до території країни анексованим Кримом. Мап там не було. Тільки книги. Але все одно ця подія ще й наклалася в моїх думках на новини про появу в Росії банкноти вартістю в двісті рублів із зображенням видів Криму та про природну реакцію українських громадян і державних осіб на «монетизацію» російської анексії українського півострова. Тепер, так би мовити, кожен росіянин може носити Крим у кишені, а неросіяни, враховуючи, що рубль — усе-таки явище російське, можуть теж носити в своїх гаманцях Крим вартістю двісті рублів і за необхідності міняти його на інші валюти або просто ви­трачати. Цей «рублевий», тобто «російський» Крим, звичайно, потрапить і до кишень та гаманців українських громадян, які підтримують із Російською Федерацією фінансові відносини, тобто продовжують їздити туди на заробітки. Вони ж, ці заробітчани, його і будуть скоріше за все везти в Україну, адже потік російських туристів останніми роками сильно скоротився. Скоротився, мабуть, завдяки усвідомленням цими туристами своєї недоречності в країні, яку їхня батьківщина намагається силою «переформатувати» в що-небудь менш незалежне і менш європейське. Так що, користуючись принципом «гроші не пахнуть», Нацбанк Росії запустив у світовий обіг іще один «платіжний документ», який підкреслює, що за вартість банкноти двісті рублів російська держава несе відповідальність усіма своїми багатствами, включаючи і зображений на купюрі Крим.

Я розумію схвалене прем’єр-міністром рішення Нацбанку України про заборону ходіння в нашій країні цієї купюри. Тільки не будуть же митники на кордоні заглядати в кожен гаманець людини, що в’їжджає в Україну. Це просто некрасиво. Заборона ця, напевно, вже пожвавила уяву нелегальних міняйл, для яких рішення Нацбанку, як і встановлюваний ним курс валют, не указ. Думаю, що і колекціонери банкнот пожвавилися. Згадую своє таємне й дитяче збудження, коли вдалося колись на початку сімдесятих виміняти для своєї філателістичної колекції німецьку марку 1943 року з портретом Гітлера. Причиною порушення як­раз і була якась заборона не самої марки, а зображеного на ній головного світового фашиста.

І ось думаю я тепер: а чи треба відповідати на такі акції? І якщо так, то як? Випад цей здійснений Росією з явною політичною метою. Продовження буде. Я навіть здогадуюсь яке. А значить, усе це елементи війни, що триває з Україною. А на війні прийнято відповідати на атаки контратаками. Тільки ж ця війна на відміну від тієї, що ведеться з реальною зброєю, вимагає іншого підходу й іншого креативу. Тут дипломатичними нотами або заборонами можна тільки викликати у сторони, що воює з Україною, задоволене посмішку: мовляв, раз так реагу­ють, значить їм боляче.

Ну а для України Крим, звичайно, є болем, але болем не єдиним, не єдиною раною, завданою нашій країні. І увічнювати, нагадувати самим собі та світу про ці рани, включаючи й анексований Крим, можна й потрібно по-різному. І перше, що мені спало на думку, як людині, що захоплювалася в дитинстві, як і мільйони інших дітей, збиранням поштових марок, так це випустити кілька серій марок, присвячених подіям в Україні останніх трьох років. І одну з серій назвати «Золоте кільце в’язниць Росії» або ще простіше: «Тюрми Росії». На кожній марці серії — конкретна російська в’язниця, в якій на момент виходу марки перебуває громадянин України, викрадений у Білорусі, як Павло Гриб, чи вкрадений разом зі своєю малою батьківщиною, як Олександр Кольченко або Олег Сєнцов. Знаючи кількість сидячих у російських в’язницях за сфабрикованими звинуваченнями громадян України, можна вважати, що серія вийде велика й викличе немалий інтерес, якщо не ажіотаж, зокрема, й у російських філателістів. Та й на листи й бандеролі, що відправляються в РФ у ті ж в’язниці українським в’язням такі марки можна клеїти. Чому ні? Марка, як і грошова банкнота, кордонів не знає, куди лист відправиш, туди вона й полетить. Цікаво, а як російська влада з такими (й іншими схожими) марками боротиметься? Семінари для листонош улаштовувати чи в кожному поштовому відділенні посаду марочного цензора вводити? А може, почнуть у своїх філателістів обшуки влаштовувати й україн­ські марки вилучатимуть? Хай там як, а марки, як і банкноти, довго зберігають історію своїх країн. Довше, ніж газети чи журнали. Так що залишилася справа за малим: згода Укрпошти і робота художників-мініатюристів. Це, звичайно, тільки один варіант української відповіді на нову «гібридну атаку» РФ. Але народ у нас креативний. Гадаю, що схожих ідей може виникнути безліч. Було б кому рішення ухвалювати!