Щоденник Майдану та війни

24 травня 2016 року. Знати менше чи знати більше?

Цікаві дискусії посилилися тепер і в соціальних мережах, і на сайтах мас-медіа. Природно, як у нас нині прийнято, дискусії виникають у відповідь на більш-менш радикальні заклики активних громадян, щиро стурбованих проблемами України. Остання з таких дискусій, що триває й дотепер, стосується закликів активістів «знати менше про Росію та російську культуру». Однією з тез прихильників цієї ідеї є думка про те, що коли ми багато знаємо про чужу культуру, то вона захоплює нас і робить нас її прихильниками. З цим сперечатися немає сенсу, адже коли ви цікавитеся французькою культурою, ви закохуєтеся в неї, ви її вивчаєте й стаєте, врешті-решт, її активним оглядачем і, вибачте за слово, яке події останніх двох років забарвили чорним, — пропагандистом. Так, із Францією в нас немає проблем і, впевнений, не буде, а ось із Росією їх море, і не тільки Чорне! Російська культура і так давно забралася на територію української культури, тим самим її витісняючи, а іноді підміняючи. Але знати про неї менше, ніж уже знаєш, це як? Росія — сусід, якого не вибираєш, а в основі радян­ської культури — як не крути — лежить російська культура. На радянській культурі виросло старше покоління наших співгромадян, і вони голосно або мовчки її захищатимуть, мовби це їхня особиста молодість і перше кохання. Такі закони психології. Одначе сусідів у нашої країни багато й вони різні. І я, коли б вирішив устряти в цю дискусію, не закликав би знати менше! Скоріше закликав би знати більше, але про тих сусідів, яким ми цікаві, близькі та зрозумілі, й які турбуються про наше, українське, майбутнє. І чим більше такі країни-сусіди цікавляться нами й підтримують нас, тим більше ми маємо цікавитися ними і перш за все їхньою культурою. Одним із таких дружніх сусідів, із яким ми пережили в історії досить складні моменти, є Польща — країна з цілісною унікальною культурою, країна єдиної польської мови, чому деякі наші громадяни, що не розуміють різниці між Польщею та Україною, сильно заздрять. Я заздрю Польщі перш за все тому, що вона зуміла створити один із найдинамічніших книжкових ринків у Європі. Немає в Польщі маленького містечка, в якому не відкрилися б останніми роками нові книгарні. Нові книгарні — це відображення зростання числа читачів серед польських громадян, це доказ зростання рівня освіти й зростання достатку. Цей процес, хоч як дивно, йде паралельно з розвитком політичних відносин між Україною та Польщею. Польські політики й дипломати підтримують європейський вектор розвитку України й у себе вдома, й у Брюсселі, й у Страсбурзі. А польські читачі все більше й більше цікавляться українською історією та українською реальністю. Вони, захлинаючись, читали і читають колонки Юрка Андруховича про Україну в «Газеті Виборчій», вони з нетерпінням чекають нових романів Наталки Сняданко та Сергія Жадана. Вони, самі про це не думаючи, стають пропагандистами української культури. Є в Польщі сили, які, напевно, запропонують «знати менше про культуру України», але ці сили в меншості, й тому нашим культурним відносинам вони не загрожують. Нам би теж відповісти їм взаємністю, адже польська культура і поль­ська література зокрема — багатющий пласт сучасної світової культури. Збіґнєв Герберт, Ольга Токарчук, Анжей Стасюк, Тадеуш Розевіч, Вітольд Ґомбрович, Тадеуш Конвіцький — це лише кілька з літературних зірок сучасної польської літератури, зірок, які видні (й читані) у багатьох країнах світу. Знати більше про польську культуру — це не значить знати менше про інші культури. Це означає цікавитись, як і чим живуть твої добрі сусіди, які проблеми їх хвилюють і яке майбутнє вони для себе будують.