Щоденник Майдану та війни

Але українська революція або турецький військовий путч — це інші трагедії. Їх учасники знали, на що йдуть. А ось коли в п’яту річницю страшного теракту в Норвегії, вчиненого нічим особливо не помітним раніше Андерсом Брейвіком, нічим особливо не помітний виходець з Ірану цілеспрямовано розстрілює дітей у Мюнхені — час і думки зупиняються. В голові сама себе оголошує жалоба, і ти більше не розумієш: як жити далі та в що вірити? У те, що люд­ство рухається до світлого майбутнього? До наукового про­гресу та до фінансової стабільності?

Ні, людству досить мріяти. Перемогти тероризм і повернути на землю мир і спокій — це важливіше за будь-який запуск космічного корабля і цінніше за будь-яке наукове відкриття. Тільки як це зробити тепер, коли розпорошенням терору та страху в світі займаються території, співмірні великим державам? Та й деякі держави, немов їх політики надиìхалися тим же отруєним повітрям, починають поводитись, як терористи?

Кілька днів тому за триста метрів од мого будинку, на сусідній вулиці рано-вранці пролунав вибух. «Так, я його чула!» — сказала мені дружина, коли через годину я дізнався, що вибухнула машина і в ній загинув знайомий журналіст, із яким зовсім недавно ми вечеряли за одним столом. Потім в інтернеті з’явилися записи з камер відеоспостереження, на яких видно, яким маршрутом двоє — він і вона — з бомбою в сумці йшли до його припаркованої на вулиці машині. На цих кадрах я побачив сусідній будинок і зрозумів, що вони проходили і повз мій будинок, повз нас, повз наше життя.

Терор поступово стає наукою. Його можна вже розділяти на спонтанний і організований, на цілеспрямований і «сліпий», на «точковий» і масовий. Але я не хочу його розуміти, я не хочу автоматично визначати, до якого виду терору треба віднести цей вибух, або те вбивство, або стрілянину по перехожих у Мюнхені! Я хочу, щоб цього не було, щоб людство не прагнуло кудись «уперед», а повернулося назад, до стабільності та спокою. Якщо винне повітря, яким ми дихаємо останнім часом, то треба знайти джерела його забруднення або включити спеціальні фільтри. Не для того, щоб ми жили довше, а для того, щоб ми жили.

Київ учора оплакував убитого журналіста Павла Шеремета. А сьогодні оплакує невинних жертв Мюнхена. Терор нас дійсно «об’єднав», як раніше об’єднували телемости і культурні акції. Але хочеться вірити, що час страху та терору мине. Який час настане потім? Це багато в чому залежить і від нас, і від наших політиків.