Щоденник Майдану та війни

21 березня. Париж

Сьогодні вранці під час одного з інтерв’ю французький журналіст мене запитав: «Про що нині мріє Путін? Чи є у нього своя “українська мрія”?» Я відповів: «Путін не мріє, він планує і, щоразу перевіряючи реакцію так званої світової спільноти, продовжує здійснення свого плану динамічно і поетапно». Тепер, коли всі суб’єкти РФ визнали анексію Криму правильною та легітимною, а також заручилися підтримкою в цьому питанні Сирії, Північної Кореї та ще кількох схожих країн, головним питанням для Путіна залишається невизнання цивілізованим світом Криму як частини РФ. Поки Крим залишається без легального (для цивілізованого світу) статусу, ніяких інвестицій, крім російських, північно-корейських і сирійських, там не буде. Територія відходить у тінь Москви. Москві це особливої радості не приносить. Діамантами зазвичай пишаються публічно, а якщо вони вкрадені — їх ховають і розглядають, зачинившись у темній кімнаті. Так що завдання Путіна сьогодні — це пошук шляхів визнання анексії Криму Європою і США. Шлях для розв’язання цієї проблеми тільки один: організація в Україні громадянської війни та марш на Київ проросійських, звісно, озброєних активістів разом із їхніми російськими колегами. Дійшовши до Києва, це військо мусить змістити Кабінет міністрів і виконувача обов’язків президента як «нелегітимних» і замінити їх привезеними з собою представниками «українського народу», частину з яких може являти і фінансове ядро уряду колишнього прем’єр-міністра Азарова, що втекло з Януковичем, і колишніх лідерів Партії регіонів, які нині не працюють у парламенті, але не втекли в Росію, а сховались у себе в Донецькій області. Новий уряд оголосить повернення, цілком можливо, що не реальне, а тільки віртуальне, «легітимного» президента Януковича, який підпише по скайпу з Москви новий договір про дружбу і співробітництво з Російською Федерацією, в якому буде вказано, що керівництво України не знаходить собі місця від радості з приводу повернення «споконвічно російського Криму» в лоно своєї «матері-Росії» і просить при цьому вважати Крим українським подарунком Російській Федерації за тривале і терпляче виходжування «исконно больной» України і за безперервну моральну та економічну підтримку української держави, а також як знак відновлення історичної справедливості. Що буде далі, я гадаю, легко собі уявити. І Анґела Меркель, і Франсуа Олланд, і багато інших зітхнуть із полегшенням, і кожен займеться швидким і безболісним відновленням своїх економічно-фінансових зв’язків із Росією Путіна. Вони скажуть: «Ну все, хлопці про­сто посварилися сп’яну. Ви ж знаєте, як це у них, у слов’ян, буває. А тепер помирилися, про все домовились і забули про таку «дрібницю», як Крим. Щоправда, про всяк випадок Росія залишить свої війська в Херсонській області, щоб стежити за якістю води, яка відправляється з материкової України до «російського Криму», аби, боронь боже, який-небудь дикий «бандерівець» не влив туди кілька літрів ціаністого калію. Щоб підтримувати ці війська морально та матеріально, інші області — Запорізька, Дніпропетровська, Донецька і Луган­ська — теж побудуть якийсь час під російським крилом. Так буде Москві спокійніше, адже інакше поїзди із забезпеченням для російської армії, яка тепер буде розташована в Криму і в Херсонській області, почнуть пускати під укіс некеровані «бандерівці» та інші злочинні елементи, які чомусь не люблять Росію і для яких у Росії ще не придумали досить страшної та зручної для мас-медіа назви. Загалом, самі розумієте, скільки роботи у пана Путіна і російського народу, який його підтримує на кожному етапі «відновлення історичної справедливості» — тобто відновлення Радянського Союзу.

Гадаю, такий план існував і існує. Але, судячи з ситуації, Путіну буде складно здійснити його взагалі або здійснити його швидко. У Херсонській області, а також у Запорізькій, Дніпропетровській, Донецькій і Луганській немає баз Чорноморського флоту Росії. Слава Богу, що немає цих баз і в Одесі. Тобто тут уже «маневри Чорноморського флоту Росії», як метод окупації, не пройдуть. Та й війська України отримали наказ стріляти у відповідь на провокації. Але ж Путін і не збирався вкидати війська. Присутність російських військ зі словосполучення «громадянська війна» відразу викидає слово «громадянська», а це слово для Путіна залишається дуже важливим. Опорою Путіна в Україні є не тільки харківський «Оплот», а й безліч інших схожих мілітаризованих і озброєних, організованих і неорганізованих груп проросійських активістів, яких СБУ раніше, за часів Януковича, чомусь практично не бачила й не помічала. Іноді мені здається, що СБУ також не помічала себе самої. Але це було раніше. Нині ситуація змінилась, і мова йде практично про питання виживання держави. Тому треба бути готовим до всього. Не варто дивуватись, якщо за якоюсь ключовою фразою, переданою по національному радіо, на кшталт ось цієї з далекого 1937 року: «Над усією Іспанією безхмарне небо» — з-за південно-східних українських кущів може вийти чимала кількість «патриотов России» з автоматами Калашникова в руках. Саме щоб цього не сталось, і перекидаються нині військові підрозділи на південь і на схід країни. І в цей час будь-яка критика уряду, незалежно від того, критикує в. о. президента й інших депутат Олесь Доній чи занадто балакучий вічний опозиціонер депутат Анатолій Гриценко, у мене викликає тільки здивування. У політиці немає нічого простішого, ніж просто говорити, і немає нічого складнішого, ніж просто робити.