Щоденник Майдану та війни

28 листопада 2014 року. Київ і Донбас рік потому

Ось і промайнула, йдучи в минуле, перша річниця останнього Майдану. Відсвяткували, пом’янули героїв, пішли далі. Нарешті, після позачергових парламентських виборів, запрацював парламент і вибрав уряд. Так почалася зима, від температури якої також залежить майбутнє України, як і від настрою Путіна.

У Києві зовні життя мало чим відрізняється від колишнього, «домайданівського». Але ті відмінності, які є, навівають смуток. На балконах квартир у будинках по сусідству з’явилися кілька банерів зі словом «продається». У той час, як до Києва переїхало чимало багатих бізнесменів із Донбасу, з Києва поїхали знову за кордон молоді сім’ї представників середнього класу. Мій молодший син Антон ходить тепер сумний — недавно він попрощався зі своїм кращим другом Данилом, якого батьки відвезли з собою в Канаду.

У центрі міста закрилося кілька ресторанів і кафе. У Києві тепер менше грошей і більше бідних. Крім багатих і звичайних біженців із Донбасу, є біженці іншого типу — кримінального — злодії, викрадачі автомобілів, грабіжники. Вони тікають із Донбасу з двох причин: там більше ніде красти й нічого грабувати. Тобто — те, що можна забрати собі, має право забирати або «націоналізувати» тільки нова «влада» та її представники. Власне, друга причина пов’язана з першою: сепаратисти розстрілюють на місці традиційних кри­мінальників, спійманих на гарячому. Почалася війна сепаратистів із місцевим кримінальним світом іще навесні, коли сепаратисти розстріляли в Донецьку відомих місцевій міліції торговців наркотиками.

У Києві тепер у кілька разів збільшилася кількість квартирних крадіжок і вуличних пограбувань. Днями обікрали квартиру й нашої сусідки, і тепер ми з сусідами обговорюємо можливість поставити для останніх двох поверхів нашого будинку ще одні додаткові ґрати з дверима і домофоном. Ситуація нагадує початок 1990-х, коли всі, у кого були гроші, поспішали поставити собі на квартири залізні броньова­ні двері.

Але всі ці кримінальні новини Києва — дрібні неприємності в порівнянні з життям у Донбасі. Там, незважаючи на офіційне перемир’я й присутність моніторингової групи ОБСЄ, війна триває 24 години на добу. Щоденні повідомлення про бої, про жертви серед українських солдатів і сепаратистів, серед мирного населення, що потрапило під бомбардування, стали буденністю. До цього додаються регулярні повідомлення про смерті від голоду та холоду й про те, що багато жителів територій, контрольованих сепаратистами і росіянами, не отримують ніякої гуманітарної допомоги, не­зважаючи на сотні вантажівок російських гуманітарних конвоїв, які регулярно заїжджають у Донбас із боку Ростова-на-Дону. Олігарх Рінат Ахметов, який переїхав до Києва, також відправляє в Донбас гуманітарну допомогу, в основному продукти харчування, яку видають тільки тим, хто старший 65-ти років. Ця допомога доходить до Донбасу і видається, а ось що відбувається з допомогою, яка приходить із Росії, незрозуміло. Утім, «міністерство освіти “Донецької Народної Республіки”» повідомило, що Росія доставила для шкіл регіону 13 тонн російських підручників. Решту підручників сепаратисти збираються друкувати самі, при цьому абсолютно серйозно обговорюється питання про перевидання радянських шкільних підручників. Одним із перших указів «міністерства освіти “Донецької Народної Республіки”» вчителям, які працюють на захоплених територіях, заборонено контакт із колегами в інших регіонах, а також суворо заборонено відправляти інформацію про навчальний процес до Києва. Донецький університет так само працює, і на днях там відбулася зустріч студентів і викладачів із «президентом» ДНР Олександром Захарченком. Повній залі голова невизнаної республіки розповів у присутності, зокрема, й іноземних журналістів про «труднощі перехідного періоду». Коли наприкінці зустрічі один зі студентів запитав: «А чи будуть студентам платити стипендії?», Олександр Захарченко поцікавився у студента, який поставив запитання, що саме він вивчає в університеті, і, дізнавшись, що студент вивчає хімію, запропонував йому заробляти гроші на життя самостійно — виготовленням бомб для оборони ДНР.

Донецька республіка почала вже й міжнародну діяльність, прийнявши в Донецьку офіційну делегацію з Абхазії на чолі з прем’єр-міністром республіки Абхазія Бесланом Бутбою. Схоже, найближчим часом між двома невизнаними республіками виникнуть дипломатичні відносини. Цей візит пройшов на тлі щойно підписаного між Абхазією і Росією договору про стратегічне співробітництво, який, на думку політологів, просто готує ґрунт для майбутньої анексії Абхазії та приєднання її до Російської Федерації. Інший діяч «Донецької Народної Республіки» — Костянтин Долгов, співголова партії «Народный союз Новороссии» заявив, що і Луганську, і Донецьку терміново потрібні іноземні тури­сти. Мабуть, у нього більше немає надій на приїзд до невизнаних республік, які воюють із українською армією, внутрішніх, українських туристів!

Діти, що живуть в інших регіонах України, теж малюють патріотичні малюнки-подарунки для бійців української ар­мії й добровольців. Коли-небудь малюнки дітей, які живуть тепер по різні боки від лінії фронту, буде виставлено в одно­му музеї. Дуже хочеться, щоб цей час настав швидше.