Щоденник Майдану та війни

15 червня 2015 року. Літо в Україні. Відпочинок і війна

Улітку в Україні, як і в багатьох інших кра­їнах, люди думками та поглядами звертаються на південь. Усім хочеться відпочити. Відпочити й морально, і фізично. Українці втомилися від багатьох чинників: від безперервної війни в Донбасі, від економічної кризи, так що вже самі думки про південь і про сонце роблять життя трохи легшим і більш оптимістичним. Але південь цього року в головах в українців асоціюється не тільки з відпочинком. І не тільки з анексованим Кримом, куди теоретично теж можна поїхати відпочивати. Можна поїхати, тільки для цього треба спочатку сказати собі: «Я їду до “російського” Криму, а значить, я визнаю анексію Криму». Напевно, тому ніхто з моїх численних знайомих і друзів до Криму цього року не збирається. Останні три тижні вся Україна дивиться на південь, але зовсім в інший південний бік! Усі уважно дивляться на Одесу та Одеську область. Так, там уже всі пляжі забито відпочивальниками, там тепле море й голосно грає музика в ресторанах. Але цього літа в Одесі не це головне. Голов­не — це новий губернатор, якого призначив Президент По­рошенко, попередньо видавши йому український паспорт. Новим губернатором Одеської області став колишній президент Грузії Міхеїл Саакашвілі, особистий ворог Путіна, чоловік, який устиг перемогти корупцію в Грузії, який устиг за час свого президентства з невеликого приморського містечка неподалік від кордону з Туреччиною — Батумі — зробити міжнародний курорт екстра-класу, але, напевно, який не встиг реалізувати багато інших своїх планів. Призначаючи Міхеїла Саакашвілі губернатором, Петро Порошенко звільнив із посади губернатора чоловіка з команди іншого особистого ворога Володимира Путіна — українського олігарха з Дніпропетровська Ігоря Коломойського, який своїми грошима і своєю приватною армією зупинив просування проросійських сепаратистів і російських військових у бік Криму та Одеси. А Одеса тепер гуде, як бджолиний вулик. На двох телеканалах, які належать Коломойському, показали «документальний фільм» про і проти Саакашвілі, зроблений у кращих традиціях нинішньої російської телепропаганди. У багатьох газетах з’явилися чергові статті, що критикують Президента Порошенка за залучення іноземців до управління державою. Але Саакашвілі, отримавши український паспорт і посаду, відразу взявся за роботу, знаючи, що Одеса й Одеська область — одна з найбільш кримінальних і корумпованих територій України. На допомогу собі він запросив із Грузії колишнього замміністра міліції Грузії Гіоргі Лордкіпанідзе, що теж отримав український паспорт перед тим, як стати начальником одеської міліції. І вже через кілька днів в Ізмаїльському порту було вилучено найбільшу в історії України партію героїну — 500 кілограмів, — яка мусила далі потрапити до Європи разом із контейнерами будматеріалів. У ці ж дні було заарештовано при отриманні хабара мера міста Татарбунари в Одеській обла­сті, й новини про боротьбу з корупцією посипалися на оде­ситів і жителів області, як із рогу достатку.

Але, звичайно, сам губернатор Саакашвілі, не їздить заарештовувати корупціонерів і злочинців. Він поводиться як нормальний американський кандидат у президенти — зу­стрічається з народом, їздить у звичайному маршрутному автобусі в курортні селища, перевіряючи, як вони готові для туристичного сезону, і регулярно анонсує швидкі зміни в житті регіону. Деякі обіцянки трохи лякають незвичних до реальних змін українців. Наприклад, найближчим часом Міхеїл Саакашвілі пообіцяв із 800 співробітників обласної адміністрації залишити на роботі тільки 50, а інших — скоротити. Міхеїл Саакашвілі пообіцяв навести лад і в морських торговельних портах Одеської області, відомих, як рай для контрабанди. Мабуть, тому для охорони губернатора прислали з Києва додатковий загін спецназівців. Одеса — місто специфічне. Після закінчення війни 1945 року все місто конт­ролювалося бандами та злодійськими «малинами», через що Сталін відправив до Одеси маршала Жукова з наказом очистити місто від криміналітету. Разом із Жуковим до Одеси прибули сотні співробітників контррозвідки та НКВС, які виходили вечорами на вулицю в хорошому цивільному одязі й розстрілювали на місці всіх, хто намагався їх пограбувати.

Ні, сьогоднішня Одеса — зовсім інше місто. Її вечірні вулиці безпечніші вечірніх вулиць Лондона. Але за рівнем корупції серед чиновників і бізнесменів Одеса може легко змагатися з Києвом — столицею України.

Є ще один аспект цього призначення, який дуже нервує Російську Федерацію. Одеська область межує з Придні­стров’ям. Нещодавно Україна розірвала договір із Росією про транзит російських військових і військових вантажів до Придністров’я й назад. Російські військові бази виявилися відрізаними від Москви й від постачання з Росії. Те­пер Україна не пропускає туди ні поїзди з військовим вантажем, ні літаки. Молдова теж не відчуває симпатій до російських військових на своїй території, так що й транзит через Кишинів для російських вій­ськових практично закритий. А тут іще губернатором Одещини стає людина, під час президентства якої 2008 року Грузія була змушена воювати з Росією. Тому не дивно, що в росій­ській пресі відразу ж з’явилися статті про те, що Саакашвілі своєю жорсткою політикою може спровокувати військовий конфлікт України з Придністров’ям.

Самі одесити, ті, які підтримують призначення нового губернатора, сподіваються, що він зможе і з Одеси зробити курорт і туристичний центр світового рівня. Узагалі-то це легко. Тут не треба починати з нуля, як у Батумі. Тут є історія. Одесу й так знає весь світ. Міхеїла Саакашвілі, на відміну від усіх попередніх одеських губернаторів, теж знає весь світ. Хочеться вірити, що з цієї комбінації — відомого міста і відомого політика — вийде реальний позитивний результат. Проблема тільки в тому, що два десятки інших областей України не мають таких харизматичних і відомих губернаторів. Мер Лондона Борис Джонсон навряд чи прийме запрошення стати губернатором Житомирської обла­сті. Гілларі Клінтон, якщо програє президентські вибори, теж навряд чи погодиться переїжджати зі США в Україну, навіть якщо їй запропонують один із найбільш привабливих дер­жавних постів.

У призначенні іноземних політиків на державні посади в Україні немає нічого поганого, але є небезпека. Небезпека полягає в тому, що українці пасивно чекатимуть, коли «іноземці» проведуть реформи та поліпшать ситуацію в країні замість того, щоб активно цим «іноземцям» допомагати. Без активної позиції самого українського суспільства ніяких змін, ніяких реформ у країні не відбудеться. І в Одесі теж.