Щоденник Майдану та війни

27 травня 2014 року. Україна. Новому президенту дістанеться багато старих проблем

Іноді уяву обганяє життя, іноді життя обганяє уяву, але, хай там як, результат для України виявився позитивним — вибори Президента України відбулись і, схоже, пройшли в один тур. Нині деякі політологи кажуть, що Петро Порошенко скористався новою особливою технологією, сенс якої зводився до одного: треба обрати президента в одному турі, інакше в України взагалі не буде Президента. Тепер можна називати це і технологією, але після того, як Юлія Тимошенко визнала перемогу Петра Порошенка і заявила, що вона готова допомагати йому в будівництві нової України, побоювання багатьох виборців стосовно того, що «газова принцеса» створюватиме багато проблем «шоколадному королю», не виправдались. Якщо в щирість Юлії Тимошенко далеко не всі можуть повірити, то принаймні в чесність Центральної виборчої комісії мусять повірити майже всі. І незалежно від повідомлень різних агентств новин Україна вже має легітимного президента, його ім’я — Петро Порошенко. Дивно, але, схоже, Росія вже знала про його перемогу ще до голосування. І російський міністр закордонних справ Сергій Лавров іще до оголошення результатів виборів заявив, що Порошенко для Росії є «рукопожатным» і що Путін готовий із ним зустрітися тет-а-тет. Треба сказати, що після цієї заяви мені якось стало неспокійно за людину, за яку я проголосував. У неділю 25 травня після обіду я сів у машину й поїхав голосувати. Багато в Україні зареєстровано в одному місці, але реально живуть в іншому. Буває навіть, що в іншому місті. Може, саме тому всі основні автодороги країни були цього дня перевантажені. Мені в цьому сенсі ще пощастило — я зареєстрований у тому ж районі, де живу, тільки на іншій вулиці. Перше, що мене здивувало на виборчому пункті, так це наявність декількох досить довгих черг. Я знайшов чергу, відповідну моїй «паспортній» адресі, та простояв у ній близько 40 хвилин. Коли нарешті я отримав свої чотири бюлетені, небо стало темнішим і на землю посипався великий крижаний град розміром із перепелине яйце. Потім була гроза та сильний вітер. Під цей шум стихії я й проголосував за Петра Порошенка як президента, за Віталія Кличка як за мера Києва та за відносно невідомого мені чоловіка, який хотів стати членом київського місько­го парламенту. Потім побіг під грозою та дощем до машини й поїхав додому, щоб забрати свою дружину і дітей та вирушити до нашого сільського будинку, який хоч і розташова­ний у сусідній області — Житомирській, — але при цьому до­рога до нього на машині забирає трохи більше години. Та головне, ми туди приїхали і приїхали тоді, коли виборчу дільницю в селі, розташовану в сільському Будинку культури, ще було відкрито. З неї ще виходили жителі села, які щойно проголосували. Один із них — чиновник районної адміністрації Андрій Майструк — був не дуже задоволеним. Ні, він зміг проголосувати за свого президентського кандидата — Петра Порошенка. Але коли заходив на дільницю, майже автоматично вимовив замість привітання: «Слава Україні!» І у відповідь почув від декількох членів виборчої комісії та спо­стерігачів традиційну відповідь: «Героям слава!» Але тут же один зі спостерігачів за виборчим процесом Михайло Татура поліз із ним у бійку. Він закричав, що є спостерігачем від партії «Свобода», але не голосуватиме за цю партію, а спо­стерігачем погодився бути тільки тому, що ніхто інший йому не запропонував стати спостерігачем за 370 гривень за день. А він, як сам і повідомив, є «чесним» і своїм роботодавцям відразу сказав, що особисто він не голосуватиме за партію «Свобода».

Загалом зрозуміло, що в Брусилівському районі Житомирської області партія «Свобода» ніяких голосів не набрала. Але свого спостерігача за виборчим процесом мала, і це дуже важливо.

Сумно закінчилися президентські вибори і для лідера націоналістичної партії «Свобода» Олега Тягнибока — навіть у його базовому регіоні на Західній Україні за нього проголосували трохи більше 1% виборців.

Тепер, коли підрахунок голосів на виборах закінчено і коли ім’я Президента України вже відоме, можна було б почати мріяти про майбутнє. Але ніхто цього не робить. Мріяти про майбутнє заважає східна частина України — Донбас. Раніше він просто заважав стежити за тим, що від­бувається на його території, але наступного дня після виборів ситуація різко змінилася. Чеченські добровольці Кадирова, які раніше ховали свої кавказькі бородаті обличчя та удавали, що їх в Україні немає, раптом зняли маски та почали їздити по Донецьку з відкритими обличчями, з приготованими до стрільби автоматами і з обіцянкою: ніколи не допустити на територію Донбасу законну українську владу. Щоб відразу довести серйозність своїх намірів, вони вирушили на вантажівках захоплювати аеропорт Донецька. До­нецьк скасував обслуговування літаків, а вже через годину-півтори до аеропорту прилетіли українські винищувачі та бомбардувальники, і війна з сепаратистами продовжилася. Продовжилась і триває до цього моменту. Тим часом кияни вже повернулися додому, проголосувавши за улюбленого кандидата.

Мої давні друзі видавець Петро Хазін і його дружина Ірина сходили на виборчу дільницю та проголосували за того ж Петра Порошенка заради стабільності й прискорення антитерористичної операції. «Стабільність» для Петра Хазіна означає також надію, що держава поверне йому борги за останні три роки. Адже саме через неоплачені, але виконані державні замовлення Петро, як і багато інших ви­давців та підприємців, перебуває тривалий час на межі бан­крутства. На стабільність і відповідальність нового уряду сподівається більшість тих, що проголосували на виборах. Хоча перш за все українці очікують від Порошенка одного — швидко закінчити військовий конфлікт із сепарати­стами. Що буде далі, не так важливо. Далі буде звичайне життя. Головне, щоб без війни.

Петра Порошенка офіційно ще не оголошено Президен­том, але військова операція проти сепаратистів на сході кра­їни різко активізувалася саме після виборів. Уже вночі з понеділка на вівторок українська армія вперше використала бойову авіацію проти бойовиків і успішно вибила їх із території Донецького аеропорту. Вперше за час бойового проти­стояння сепаратисти зазнали дійсно важких утрат — близько 200 бойовиків було вбито. Бої тривали і в самому Донецьку, місті з мільйонним населенням. Машини ДАІ напередодні боїв їздили вулицями міста, і міліціонери через мегафони просили мешканців не виходити на вулиці. З російського боку кордону на українську цієї ж ночі з боями прорвалися кілька вантажівок і мікроавтобусів. Прикордонникам удалося захопити тільки три машини, наповнені автоматами, гранатометами й іншим озброєнням. Решта поїхали в бік міста Антрацита, захопленого сепаратистами.

Попереду ще багато боїв за територіальну цілісність Ук­раїни. Коли ці бої припиняться, почнеться боротьба за європейське майбутнє країни, і в цій боротьбі українці очі­кують, можливо, від Європейського Союзу більше, ніж Європейський Союз готовий запропонувати Україні.