Старша Едда. Епос

1

Діви летіли

з півдня над Мюрквідом,

юнки премудрі

долі шукали;

на березі ставу

сіли спочити,

діви південні,

льон стали прясти.

2

Перша обрала

Еґіля мужем,

діва прекрасна,

сяйна руками;

інша — то Сванхвіт[315]

у шатах пташиних,

третя сестра

руки закинула

на Вьолунда плечі.

3

Гарно жилося

з ними сім зим,

а восьма настала,

зробилось їм тоскно,

а на дев'яту

скорилися поклику;

рушили діви

над лісом похмурим,

юнки премудрі,

долі шукати.

4

Вернулися з ловів

стрільці гострозорі,

[Вьолунд, що рушив

шляхом далеким],

Слаґфід і Еґіль,

в палати порожні,

зсередини й ззовні —

всюди шукали;

рушив на схід

Еґіль за Ельрун,

Слаґфід — на південь

за Білою Либіддю,

5

Вьолунд зостався

один в Ульвдаллірі[316],

в злото червоне

вправляв самоцвіти,

ладив прегарні

персні й прикраси;

так він чекав

світлу свою,

гадав, чи повернеться

жінка до нього.

6

Прознав тоді Нідуд,

Ньярів господар,

що Вьолунд один

сидить в Ульвдалірі;

послав уночі

воїв у латах,

щити їх блищали

під місяцем щербним.

7

До хати дістались,

спинились при вході,

потому зайшли

до довгої зали;

бачать — на лику

персні висять,

цілих сім сотень

мав їх той воїн.

8

Стали знімати

і вішать їх знову,

лиш один перстень

назад не вернули.

З ловів прийшов

стрілець гострозорий,

Вьолунд, що рушив

шляхом далеким.

9

Пішов він засмажити

м'яса ведмежого,

горіла, мов хмиз,

ялина суха,

висушив вітер

Вьолунда дрова.

10

На шкурі ведмежій

він персні лічив,

альв співочий,

одного не знайшов;

гадав, що взяла його

Хлодвера дочка,

юнка премудра

до нього вернулась.

11

Довго сидів так,

тоді він заснув,

а пробудився вже

волі позбавлений;

руки побачив

зв'язані міцно,

путами ноги

надійно стриножені.

Вьолунд мовив:

12

«Що то за вепри

сюди прибули,

ликом міцним

мене пов'язали?»

13

Спитав тоді Нідуд,

Ньярів господар:

«Звідки ти, Вьолунде,

альвів володарю,

злото дістав

у Вовчій долині?»

Вьолунд мовив:

14

«Злота нема,

гамузу Грані,

далеко, гадаю,

пагорби Райну[317];

згадую, більше

мали майна,

як родичі разом

жили щасливо.

15

Хладґуд і Гервьор,

Хлодвера доньки,

Ельрун була

дочкою К'яра».

16

[Стала назовні

Нідуда жінка],

пройшлася вона

довгою залою,

стала і мовила

голосом тихим:

«Не посміхнеться

мешканець хащі».

17

«Очі пожадні його

блищать, мов у змія,

зуби скрегочуть,

бо взяв ти меча,

і персня дав Бьодвільд;

підріжте йому

міцні сухожилки,

хай він сидить

на Севарстоді».

Вьолунд мовив:

18

«Сяє у Нідуда

меч на поясі,

його я гострив

управно, як міг,

загартував

добре, як вмів;

мій сяючий меч

далеко знесли,

не бачу його

у Вьолунда кузні.

19

Тепер носить Бьодвільд

перстень черлений

моєї жони, —

не діждуся розплати!»

20

Не відав спочинку,

молотом стукав,

витвір зробив

гарний для Нідуда.

Два юнаки

прибули морем,

Нідуда діти,

на Севарстод.

21

До скрині наблизились,

просили ключа

скарби подивитись —

чекало їх лихо;

майна там багато

знайшли юнаки,

червоного золота

й різних прикрас.

Вьолунд мовив:

22

«Приходьте ви двоє,

приходьте назавтра;

вам я дозволю

злото це взяти;

та знати не мають

дівки а чи слуги,

жодна людина,

що тут ви знайшли».

23

Сказав незабаром

іншому хлопець,

брат мовив брату:

«Ходім, глянем персні!»

До скрині наблизились,

просили ключа,

скарби подивитись —

чекало їх лихо.

24

Голови стяв він

конунга дітям,

під горна поклав

ноги братів,

чари зробив

з їхніх голів,

сріблом оздобив

і Нідуду вислав.

25

Очі братів

яхонтосяйні

мудрій послав

Нідуда жінці,

зуби братам

вирвав обом,

пряжки зробив з них

Бьодвільд на груди.

26

Тоді взяла Бьодвільд

браслет — хизуватись,

...

[дала його Вьолунду],

щоб злагодив злам:

«Ніхто не поможе

мені, окрім тебе».

Вьолунд мовив:

27

«Так я залагоджу

злама на злоті,

твій батько

подякує вельми,

і матір твоя

задоволена буде,

та й ти сама

матимеш втіху».

28

Підніс він їй хмелю,

бо хитрість замислив,

а Бьодвільд на лаві

мирно заснула.

«Нині відплату

стягнув за образи,

лиш за найтяжчу

ще не помстився».

29

«Волію я, — мовив

Вьолунд, — щоб крила

мене донесли

до Нідуда воїв».

Вьолунд зі сміхом

злетів у повітря,

плакала Бьодвільд,

острів полишила,

журна за коханим

і перед батьковим гнівом.

30

Зовні стояла

Нідуда жінка,

мудра пройшлася

довгою залою, —

а Вьолунд оперся

на тина спочити:

«Підвівся ти, Нідуде,

ньярів господарю?»

Нідуд мовив:

31

«Давно я підвівся,

щастя позбавлений,

спокій утратив:

сини мої мертві;

холод принесла

порада підступна,

нині волію

до Вьолунда мовити.

32

Скажи мені, Вьолунде,

альвів володарю,

як ти згубив

дітей моїх юних?»

Вьолунд мовив:

33

«Клятву ти спершу

мені маєш дати,

з усіх найміцнішу,

облавком човна

і краєм щита,

спиною коня

і лезом меча,

що ти не убив

Вьолунда жінку,

дружину мою

не ти погубив,

бо іншу мою

дружину ти знаєш,

дитя вона вродить

в палатах твоїх.

34

До кузні ходи,

яку збудував ти,

там шкіру знайдеш,

просякнуту кров'ю;

голови стяв я

діткам твоїм,

під горна поклав

ноги братів.

35

Чари зробив

з їхніх голів,

сріблом оздобив,

Нідуду послав їх;

очі братів

яхонтосяйні

мудрій послав

Нідуда жінці,

36

зуби братам

вирвав обом,

пряжки зробив з них

Бьодвільд на груди;

Бьодвільд тепер

ходить вагітна,

ваша дочка,

породжена вами».

Нідуд мовив:

37

«Слів би не міг ти

мовити гірших,

Вьолунда волею

вражений нині;

й вищий з мужів

тебе не дістане,

не долетить

до тебе й стріла,

ти ж бо вознісся

в небо високе».

38

Вьолунд зі сміхом

злетів у повітря,

Нідуд безрадісний

сів самотою.

Нідуд мовив:

39

«Такраде, встань,

раб мій найкращий,

Бьодвільд поклич,

дочку світлооку,

красуня хай прийде

до батька на раду.

40

Правду, о Бьодвільд,

повідай мені:

чи з Вьолундом ти

на острові спала?»

Бьодвільд мовила:

41

«Нідуде, правду

сказали тобі:

Вьолунд на острові

звабив мене,

тої години

краще б не знала!

Я поступилася

хитрощам друга,

я поступилася

друга насильству».