Старша Едда. Епос

1

Почуйте мене всі

священні родини[1],

малі та великі

Хеймдалля чада[2]!

Волієш, Вальфадре[3],

щоб мовила Вьольва

сказання про давнє,

що я пам'ятаю.

2

Я йотунів[4] знала,

до віку роджених,

що мене породили за давніх-давен;

дев'ять країв

і дев'ять початків

великого древа

межі[5] у землі.

3

За давніх часів

усе було пустка,

ні піску, ні моря,

ані хвиль холодних;

ані землі унизу,

ані небес нагорі, —

розверста безодня,

трава не росла.

4

Доки Бора сини[6]

твердь не піднесли,

ті, що Мідґард[7]

ошатний створили;

сяяло сонце

з півдня на стіни,

на луках зростали

зеленії трави.

5

Сонце із півдня,

місяцю дружнє,

правицю простягло

до краю небес;

сонце не відало,

де його хата,

місяць не відав

моці своєї,

зорі не знали,

де їм стояти.

6

Зійшлися владики

на долі престоли,

священні боги всі,

і радились разом;

ночі й нащадкам[8]

ім'я дарували,

ранок назвали

і полудень також,

присмерк і вечір,

щоб час рахувати.

7

Зустрілися аси

на Ідавеллі,

капища й храми

високі звели;

поставили кузню,

добре кували,

лещата зробили,

створили знаряддя.

8

У тевлі[9] на лузі

весело грали,

речі зазвичай

мали зі злота,

поки три діви

дуже потворні

не прийшли, турси[10],

із Йотунхейму[11].

9

Зійшлися владики

на долі престоли,

священні боги всі,

і радились разом,

хто має дверґів[12]

народ створити

з Бриміра крови

та Блаїна кости[13].

10

Мотсоґнір був

названий першим

з дверґів усіх,

а Дюрін — другим;

людських подобизн

багато зробили

дверґи із глини,

як Дюрін звелів.

11

Нюї, Ніді,

Норді, Судрі,

Аустрі, Вестрі,

Альтйов, Двалін,

Нар і Наїн,

Ніпінґ, Даїн,

Бівур, Бавур,

Бомбур, Норі,

Ан і Анар,

Оїн, Мйодвітнір.

12

Веґґ і Ґандальв,

Віндальв, Торін,

Трор і Траїн,

Тек, Літ і Віт,

Нюр і Нюрад,

ось перших я дверґів,

Реґін і Радсвірд, —

усіх я назвала.

13

Філі, Кілі,

Фундін, Налі,

Хепті, Вілі,

Ханнар, Свіур,

Біллінг, Бруні,

Більд і Бурі,

Фрор, Хорнборі,

Фрег і Лоні,

Аурванг, Ярі,

Ейкінск'яльді.

14

Час уже дверґів

з Дваліна стану

роду людському

назвати від Ловара,

тих, що явились

із ясного каменю

Аурванґа моря

на Йоруваллі.

15

То були Драупнір

і Дольґтрасір,

Хар, Хауґспорі,

Хлеванґ і Ґлої,

Дорі, Орі,

Дув, Андварі,

Скірфір, Аї.

16

Альв та Інґві,

Ейкінск'яльді,

Ф'ялар і Фрості,

Фіни і Ґіннар;

хай пам'ятають

весь довгий рід

Ловара чад,

доки люди живуть.

17

Аж троє прийшли

із того стану,

модних і лагідних

асів родини,

знайшли на землі —

лежали безсилі —

Аска та Емблу[14],

позбавлені долі.

18

Не мали ні подиху,

ані душі вони,

ні теплої крови,

безкровні обличчя;

подих дав Одін,

душу дав Хенір,

Лодур тепло дав

і колір обличчям[15].

19

Бачу, ген ясен,

наймення Іґґдрасіль,

древо, омите

білим потоком;

звідти роса

падає в доли,

вічнозелений

став над Урдбрунні[16].

20

З'явились там діви

три велемудрі[17],

просто з тих вод,

і під деревом сіли;

Урд звали першу,

другу — Верданді,

різали руни,

Скульд була третя.

Присуд судили,

життя обривали

всім, хто родився,

долю рекли.

21

Війну пам'ятає,

першу на світі,

Ґулльвейґ тоді

списами кололи,

і в залі Високих

спалили її,

тричі палили

тричі народжену,

довго палили;

вона й досі живе.

22

Хейд її звали,

як входила в хату,

відьма-віщунка,

мудра із посохом;

чари творила, як тільки могла,

чари на розпач,

радість робила

злостивим жінкам.

23

Зійшлися владики

на долі престоли,

священні боги всі,

і радились разом,

що мають аси

взяти за викуп,

чи мусять боги

про викуп забути.

24

Одін пожбурив

списа у військо,

війну розпочавши так

першу на світі;

знесли огорожу

твердині асів,

потиснули ворога вани

на полі борні[18].

25

Зійшлися владики

на долі престоли,

священні боги всі,

і радились разом,

хто небо згубити

зволив підступно,

чи тролям віддати

Ода дружину?

26

Тор в бій поринув,

сповнений гніву,

навряд чи всидів би —

такий був завзятий.

Вірні присяги,

землею та морем,

дужі боги

слово зламали.

27

Знає вона про Хеймдалля,

що слух його[19] сховано

під древом святим,

високим до неба;

бачить вона,

як падають води

з застави Вальфадра[20].

Чи знаю достатньо?

28

Якось до неї

ас завітав

старий і суворий

і в очі поглянув.

«Що в мене спитаєш?

Як мене випробуєш?

Все, Одіне, знаю,

де око твоє:

попід прегарним

джерельцем Міміра.

П'є мед Мімір

кожного ранку

з застави Вальфадра.

Чи знаю достатньо?»

29

Батько Військ дарував

їй персні й намиста,

отримав натомість

пророцтва і чари,

линув погляд її

світом широким.

30

Зріла валькірій[21]

вона всюдисущих,

ладних рушати

до ґотів народу[22];

Скульд щит тримає,

друга з них — Скьоґуль,

Ґунн, Хільд, Гьондуль

і Ґейрскьоґуль.

Нині всі названі

норни Володаря,

ладні рушати

полем валькірії.

31

Бачила Бальдра[23]:

скривавлений муж,

Одіна чадо,

злу долю спіткав;

стояв, тонкий станом,

високий, на полі,

стрункий і прегарний

пагін омели.

32

Зробив йому рану

той пагін чудовий,

скорботи політ,

Хьод його кинув.

Бальдрів брат був

народжений рано,

став Одіна син,

ніч проживши, бійцем.

33

Він рук не омив,

не чесав і волосся,

доки Бальдра кривдник

не ліг у багаття;

плакала Фріґґ

у Фенсалірі

над горем Вальхалли.

Чи знаю достатньо?

34

Сплів тоді Валі

пута жорстокі,

міцно тримали

тенета з кишок.

35

Бранець лежав

під Хвералундом,

схожий лицем

на підлого Локі.

Там сидить Сіґюн,

за мужем своїм

затьмарена горем.

Чи знаю достатньо?

36

Зі сходу біжить

отруйна ріка

з ножами й мечами,

Слід[24] її звуть.

37

Стоїть на півночі

у Нідавеллірі[25]

палац золотий

родичів Сіндрі[26];

інший стоїть

ув Окольнірі[27],

йотунів хутір

на ймення Бримір.

38

Дім вона зріла,

далеко від сонця

стоїть у Настрьонді[28],

на північ дверима.

Отрута стікає

крізь димохід,

критий той дім

плетивом змій.

39

Там вона бачила:

струмінь тугий

вбрід переходили

клятвопорушники,

підлі убивці

та перелюбники.

Там смокче кров

Нідхьоґґ із мерців,

людей хижо рве.

Чи знаю достатньо?

40

На сході сиділа

стара у Ярнвіді[29],

там породила

Фенріра рід[30].

Стане один

з того родоводу

нищити місяць

у троля подобі.

41

Тіла шматуватиме

мертвих людей,

оселю богів

багрянітиме кров'ю.

Сонячне світло

влітку зчорніє[31],

шаленітимуть бурі.

Чи знаю достатньо?

42

Сів там на кручі

та грав на арфі

велетки пастир,

радісний Еґтер;

над ним горлав

у гаю чарівнім

півень червоний

на ймення Ф'яллар.

43

Кричав над асами

Ґуллінкамбі[32],

будив героїв

Батька Дружин[33];

інший горлає

у підземеллі

чорно-кривавий

з оселі Хель.

44

Гарчить гучно Ґарм

на Ґніпахеллі,

пута порвуться,

жадібний рине.

Погляд мій мудрий

бачить далеко,

долю побідами

сильних я знаю.

45

Поміж братами

чвари почнуться,

родичі будуть

близьких убивати;

важко на світі,

наруга велика,

час меча і сокири,

тріснуть щити,

час вітрів і вовків,

доки світ не впаде,

жоден з людей

не зглянеться з інших.

46

Грають Міміра сини,

оголошено вирок

гуком гучним

Г'яллархорна.

Хеймдалль сурмить,

ріг у руці,

радиться Одін

з главою Міміра.

47

Тремтить Іґґдрасіль,

ясен поставний,

гуде древнє древо,

йотун звільнився.

Нажахані всі

на смерті шляху,

допоки Сурта

родич поглине.

48

Що із асами?

Що із альвами[34]?

Гримить Йотунхейм,

аси на тінґу[35],

дверґи стогнуть

у дверях камінних,

на горнім шляху.

Чи знаю достатньо?

49

Гарчить гучно Ґарм

на Ґніпахеллі,

пута порвуться,

Жадібний рине.

Погляд мій мудрий

бачить далеко,

долю побідами

сильних я знаю.

50

Хрюм йде зі сходу,

щит в нього з липи,

Йормунґанд[36] обернувся

у гніві великім.

Змій б'є у хвилі,

клекоче орел,

рве мертвих Нідфоль,

Наґльфар[37] пливе.

51

Човен зі сходу

рушить з Муспелля[38],

в човні його люди,

а Локі стерновий.

Велети рушать

з Жадібним разом,

з ними і брат

Бюлейста їде.

52

Сурт[39] їде з півдня

з губителем листя[40],

сяють мечі

на сонці богів,

гори зіткнулися,

відьми пощезли,

до Хель люд рушає,

тріснуло небо.

53

Прийшло до Хлін[41]

ще одне горе,

Одін став

з вовком на герць,

а вбивця Белі[42]

б'ється із Суртом;

мертвим впаде

відрада Фріґґ[43].

54

Гарчить гучно Ґарм

на Ґніпахеллі,

пута порвуться,

Жадібний рине.

Погляд мій мудрий

бачить далеко,

долю побідами

сильних я знаю.

55

Прийшов тут могутній

син Батька Побід[44],

Відар, на битву

зі звіром-стерв'ятником.

Бив сина Хведрунґа[45],

в серце йому

меча вгородив,

так мстив за батька.

56

Прийшов тут прекрасний

Хлодун нащадок[46],

йде Одіна син

на битву зі змієм,

люто вбиває

Мідґарда сторож,

будуть всі люди

кров'ю спливати;

зробив дев'ять кроків

моцний син Фьорґун,

убив його змій,

та ганьби він не звідав.

57

Сонце зчорніло,

земля кане в море,

зникають із неба

яснії зорі.

Гейзер парує,

пломінь нуртує,

жар завирує

аж до небес.

58

Гарчить гучно Ґарм

на Ґніпахеллі,

пута порвуться,

Жадібний рине.

Погляд мій мудрий

бачить далеко,

долю побідами

сильних я знаю.

59

Бачить вона:

здіймається з моря

знову земля,

рясно зелена.

Падають води,

злітає орел,

над гребнями хвиль

рибу шукає.

60

Зустрілися аси

на Ідавеллі,

згадали про модне

древо землі[47],

згадали вони

величні діла,

згадали і Фімбульта[48]

руни прадавні.

61

Там мають знову,

колишнім подібні,

тевлі злоті

в траві віднайтися,

що мали вони

за давніх часів.

62

Будуть зростати

жита без засіву,

зростеться все зламане,

повернеться Бальдр,

житиме з Хьодом

у Хрофта[49] палатах,

в обійсті богів.

Чи знаю достатньо?

63

Тут кинув Хенір

прут ворожіння[50],

жити синам

братів обох

випало в домі вітрів[51].

Чи знаю достатньо?

64

Бачить вона —

будинок стоїть,

гарний мов сонце,

злотом сяє на Ґімлі.

Там мають жити

воїни вірні,

там же довіку

будуть щасливі.

65

Йде тоді владний

суддя і господар,

сходить могутній

правити всім.

66

Йде тоді темний

летючий дракон,

сяючий змій

з Нідавеллір;

летить понад полем,

тримає у кігтях

трупи Нідхьоґґ.

Тепер вона щезне[52].