Старша Едда. Епос

1

«Хемінґу мов ти,

що відає Хельґі,

хто в обладунках

вразив героя[377],

тож сірий вовк

уже у господі,

як Хамаля знає

його Хундінґ конунг».

2

«Очі палають

у бранки Хаґаля;

певно, стоїть

за жорнами муж;

каміння скрегоче,

колоди тріщать.

3

Присуд суворий

випав герою,

вождь мусить нині

молоти ячмінь;

звикла скоріше

тримати рука та

руків'я меча,

ніж молотило».

Хаґаль відгукнувся:

4

«Мало дивує

гамір гучний,

коли королівна

крутить жорно;

вона мандрувала

над хмарами в небі,

билась хоробро

подібно до вікінгів,

доки її

Хельґі не визволив;

вона є сестрою

Сіґара й Хьоґні,

тому має люті

Ільвінґів очі».

5

«Чиї це човни

пристали до берега?

Де твій, звитяжцю,

дім височіє?

Чого ти чекаєш

у Брунавагарі?

Куди ти шукаєш

далі дороги?»

Хельґі мовив:

6

«Хамаля лодді

пристали до берега,

дім мій лишився

на острові Хлесей[379],

вітру чекаю

в Брунавагарі,

на схід я шукаю

далі дороги».

Сіґрун мовила:

7

«Де ти, герою,

битви будив,

де годував ти

птахів сестер Ґуннара[380]?

Де ти лати свої

кров'ю скропив?

Чому ти в шоломі

їси сире м'ясо?»

Хельґі мовив:

8

«Далі за всіх

Ільвінґа родич

рушив на захід,

ніж ти уявляєш,

ведмедів здобув я

у Брагалунді[381],

орлів годував[382]

досита лезом.

9

Сказано нині,

діво, чому

скроплені кров'ю

в нас обладунки,

чому наше м'ясо

смажене мало».

Сіґрун мовила:

10

«Про битву ти мовив,

де випало Хельґі

Хундінґа конунга

вразити на смерть.

В борні бурхливій

помста звершилась,

кров струменіла

прибоєм на лезах».

Хельґі мовив:

11

«Звідки ти знаєш,

мудрая діво,

що звершено помсту

за родичів наших?

Є тут чимало

геройських синів,

яким кортить

вкоротити наш рід».

Сіґрун мовила:

12

«Була я поблизу

від воєводи,

вчора вранці

князь загинув.

Метким я назву

Сіґмунда сина,

що в піснях смертоносних[383]

сутички славить.

13

Я тебе бачила

на довгому стругу,

там ти зробив

кривавими штевні,

й вогко-холодні

хвилі там грали;

ховатись воліє

шляхетний від мене,

та Хьоґні дочка

Хельґі впізнала».

14

Сіґрун зустріла

славного князя,

за руку Хельґі

взяла нетерпляче,

цілунки й слова

дарувала вустами

конунгу в шоломі;

її він вподобав.

15

Собі вона

покохати дозволила

серцем усім

лише сина Сіґмунда.

Сіґгрун мовила:

16

«Мене обіцяли

за Хьодбродда видати,

та іншого воїна

зріти волію;

тож я боюся

родичів гніву,

бо мого батька

я задум зламала».

17

Хьоґні дочка

ввірила душу

Хельґі єдиному,

в тому зізналася.

Хельґі мовив:

18

«Нині не бійся

гніву ти Хьоґні,

ні злої волі

родичів інших.

Ти стала, дівчино,

моїм життям;

роду твого

я не боюся».

19

«Хто з щитоносців[384]

очолив човни,

ласих до битви

пустив уперед?

Миру чекати

марно від воїв,

тіні криваві

кидають вікінги».

Сінфьотлі мовив:

20

«Тут може Хьодбродд

Хельґі впізнати,

човнів очільника,

першого в битвах,

статки дістав він

родичів ваших,

Фйорсунґів спадок[385]

він захопив».

Ґудмунд мовив:

21

«Маємо спершу

на Фрекастейні

миру шукати

в присуді битви;

час уже, Хьодбродде,

гору нам взяти,

далі не можна

шкоду терпіти».

Сінфьотлі мовив:

22

«Спершу ти, Ґудмунде,

випаси кіз,

на схилі гори

по скелях полазь,

в руку візьми

горіхову гілку.

Це тобі ближче

за присуд мечів[386]».

Хельґі мовив:

23

«Ліпше, Сінфьотлі,

тобі розпочати

битву велику,

орлів годувати,

аніж безпечно

разити словами,

хоч воїни мають

ненависти вдосталь.

24

Не зву я достойними

Ґранмара родичів,

хоч і брехні

не варті герої,

бо довели вони

при Моїнсхеймі,

що мають духу

мечами разити;

воїни ці

явили відвагу».

25

«Не буде тебе

Сіґрун з Севафйоллю,

Хьодбродде конунг,

тримати в обіймах, —

часто мерців

мають за харч

лютичі сірі, —

полеглі в бою

Ґранмара діти».

26

«Тобі не в усьому

випало щастя, —

в дечому норни,

скажу, мають владу:

вражені вранці

при Фрекастейні

Браґі та Хьоґні, —

я став їх убивцею.

27

А на Стюрклейфі —

[вмер] Старкад конунг,

а на Хлебйорґу —

сини Хроллауґа.

Там зрів я диво

лютожахливе[387]:

билося тіло

без голови.

28

В землю лягли

майже усі

родичі Сіґрун,

прийняли смерть.

Ти не хотіла

битви, та сварка

була через тебе,

воїнів гибель».

29

«Нині ти, Сіґрун, духом не падай,

була ти нам Хільдою[388];

того не змінити, що скоєно скйольдунґам».

Сіґрун мовила:

«Життя б я обрала

загиблим вернути

й сховатись у тебе в обіймах».

30

«Не хтів би я, сестро,

про горе казати,

та змушений родички

печалі примножити:

вранці загинув

під Фйотурлундом

конунг, що був

кращим на світі,

той, що героїв

був годен тримати».

Сіґрун мовила:

31

«Хай тебе всі

вразять присяги,

ті, що ти Хельґі

дав у минулому,

клявся ти світлими

Лейвтара водами[390]

й вогко-холодним

Каменем Хвиль[391].

32

Хай корабель

під тобою не зрушить,

хоч би і вітер

мав ти попутний;

хай жеребець

під тобою не їде,

хоч вороги

по тебе би їхали.

33

Хай би твій меч

не рубав би у битві,

хіба що твою

він голову вразить.

Була б тобі помста

за Хельґі загибель,

як став би ти вовком

у хащах дрімучих,

скарбу позбавлений

й радощів будь-яких,

іншого харчу

не мав би, крім трупів».

Даґ мовив:

34

«Сказилась ти, сестро,

безтямною стала,

якщо свого брата

так проклинаєш,

з Одіна волі

всі негаразди,

бо між героїв

злі руни творив він.

35

Тебе просить брат

взяти персні червоні,

весь Вандильсве

і Віґдаллір;

хай пів країни

викупом стане

жоні персненосній

і дітям твоїм».

Сіґрун мовила:

36

«Жила я щасливо

на Севафйоллі,

та вранці чи ввечері

живу я безрадісно,

хіба військо княже

в сяйві наблизиться,

рушить під конунгом

Віґблер його,

злотом оббитий,

зустріла б я князя.

37

Такого міг Хельґі

жаху нагнати,

що всі вороги його

й родичі їхні,

мов би від вовка,

вівцями бігли,

козами в гори

гнали, налякані.

38

Схожий був Хельґі

з-поміж героїв

на ясен поставний

високий над тернами

чи на оленя,

росою кропленого,

що височіє

над дичиною

і сяє рогами

до самих небес».

39

«Мусиш ти, Хундінгу,

кожній людині

ноги помити

й багаття розвести,

собак прив'язати,

харч дати коням,

тільки тоді

підеш спочивати».

40

«Що за оману

нині я бачу,

чи [настав] Раґнарьок, —

їдуть мерці,

коней своїх

острогами стискають, —

чи то герої

додому вертають?»

Хельґі мовив:

41

«То не оману

нині ти бачиш,

ані загибель

прадавнього світу,

хоч ми коней

острогами стискаєм,

додому герої

ся не вертають».

42

«Сіґрун, облиш

ти Севафйолль,

коли свого князя

хочеш зустріти,

зійди на курган,

Хельґі прийшов,

зяють на ньому

рани криваві,

тебе він просив

струмінь смертельний

йому втамувати».

43

«Нині зраділа я

зустрічі нашій,

ніби голодні

Одіна яструби[392],

як мертвих знаходять

теплую плоть,

чи, зрошені росами,

бачать світанок.

44

Спершу волію

поцілувати я

конунга мертвого,

а ти закривавлений

панцир зніми,

волосся твоє, Хельґі,

наморозь вкрила,

всюди на князеві

смерти роса[393],

руки холодні

у родича Хьоґні[394];

як маю тебе я,

герою, зцілити?»

Хельґі мовив:

45

«З волі твоєї,

Сіґрун з Севафйоллю,

Хельґі залитий

росою печалі[395];

плачеш ти нині,

злотом прикрашена,

гіркими сльозами,

моя сонцесяйна,

з півдня прийдешня,

завжди перед сном.

Падає кожна

кривава краплина

князю на груди,

холодна, камінна,

тисне на мене.

46

Вип'ємо добре

славного зілля,

хоч втратили нині

добра і землі;

хай жоден муж

тужливих пісень

більш не співає,

хоч би й побачив

рани мої,

нині дружина

ввійшла до могили,

діва шляхетна

поруч зі мною[396]».

47

«Ось тобі, Хельґі,

ложе готове,

горя позбавлене,

Ільвінґа чадо,

жадаю я спокою

в княжих обіймах,

так, мов була б я

з героєм живим».

Хельґі мовив:

48

«Нині, скажу я,

нема неможливого,

рано чи пізно

у Севафйоллі,

щоб ти на руках

мене, неживого,

спочила в могилі,

Хьоґні дочка,

жінка жива,

народжена конунгом.

49

Пора мені їхати

шляхом червоним[397],

путтю птахів[398]

на блідому коні[399];

поїду на захід

мостом вітрошолому[400],

перш ніж Сальґофнір[401]

переможців пробудить».

50

«З'явився би нині,

як їхати думав,

Сіґмунда син

з Одіна залів;

марно чекаю

на любого князя,

бо вже й орли

на ясен сідають,

і люди рушають

на тінґ сновидінь[402]».

Служниця мовила:

51

«Більше сюди

ти не ходи,

діво шляхетна,

до хати мерця;

більшає моці

завжди в ночі

в усіх мертвих, діво,

аніж при денному світлі».