Старша Едда. Епос

1

«Юначе, юначе,

хто тебе породив,

мужа якого ти син,

ти, який Фафніра

вразив мечем?

Застряг коло серця клинок».

2

«Шляхетним оленем звуся[438],

жити судилось мені

без матері сином,

і батька не маю,

як інші сини;

завжди я самотній[439]».

Фафнір мовив:

3

«Чи відаєш ти, якщо батька не маєш,

як інші сини,

звідки на світі з'явився?»

Сіґурд мовив:

4

«Мій рід, я гадаю,

тобі невідомий,

і сам я — так само;

я Сіґурдом звуся,

а Сіґмунд — мій батько,

і збройно тебе я здолав[440]».

Фафнір мовив:

5

«Що привело тебе?

Чом зажадав ти

віку мені вкоротити?

Сяйноокий юначе,

родич ти славного батька;

з дитинства ти вправний».

Сіґурд мовив:

6

«Відвага мене привела,

рука помогла мені

й гострий мій меч;

хоробрим не буде

той перед смертю,

хто змалечку кволий».

Фафнір мовив:

7

«Гадаю, коли б ти зростав

на грудях у друзів,

як муж би ти бився;

з народження був ти

холоп і невільник,

і б'єшся, мов раб[441]».

Сіґурд мовив:

8

«Чом брешеш ти, Фафніре,

що далеко я

від спадку вітця;

я не холоп,

хоч був у полоні;

ти бачиш, я вільно живу».

Фафнір мовив:

9

«Облудні слова

досі ти чув,

тепер скажу правду:

злото дзвінке,

скарб красносяйний

загибель тобі заподіє».

Сіґурд мовив:

10

«Майном володіти

кожен воліє

до певного дня;

бо всякій людині

має прийти

час вирушати до мертвих».

Фафнір мовив:

11

«Норни ти присуд

на мисі одержиш[442]

і дурня недолю;

у хвилях потонеш,

пливучи проти вітру;

все гибель віщує».

Сіґурд мовив:

12

«Скажи мені, Фафніре,

з усіх ти мудріший

і знаєш багато:

котрі із норн

жінкам помагають

родити дітей[443]?»

Фафнір мовив:

13

«Сильно різняться

скажу я, ті норни,

за родом і племенем;

ті — з роду асів,

ті — з роду альвів,

а деякі — Дваліна дочки[444]».

Сіґурд мовив:

14

«Скажи мені, Фафніре,

з усіх ти мудріший

і знаєш багато:

як зветься острів,

де аси і Сурт

змішають вологу мечів[445]?»

Фафнір мовив:

15

«Оскопнір він зветься,

богам там судилося

Списами грати[446];

Більрьост[447] завалився,

коли вони рушили мостом,

і плавають коні у крові.

16

Жах-шолом[448]

ношу я відтоді,

як ліг на скарбах;

себе найсильнішим

з усіх я вважав,

хоч би кого я зустрів».

Сіґурд мовив:

17

«Жах-шолом

жодного не вбереже

у герці звитяжних;

кожен побачити може,

що серед сміливих

не він — найміцніший».

Фафнір мовив:

18

«Отрутою дихав я,

лігши на спадку

великому батька мого».

Сіґурд мовив:

19

«Сяючий змію,

ти сильного шуму накоїв

і дух мав твердий;

ненавидів надто

людських ти синів,

бо шолома цього ти мав».

Фафнір мовив:

20

«Тобі нині раджу, Сіґурде,

послухай пораду,

додому ти їдь;

злото дзвінке,

скарб красносяйний

загибель тобі заподіє».

Сіґурд мовив:

21

«Ти раду порадив,

але я поїду

до золота в лігві,

а ти лежи, Фафніре,

в муках смертельних,

тут смерть тебе візьме».

Фафнір мовив:

22

«Мене зрадив Реґін,

тебе він теж зрадить,

обом нам він смерть заподіє;

жити недовго, гадаю,

лишилось Фафніру;

нині зустрів я сильнішого».

23

«Шануйся ти, Сіґурде,

з Фафніром в борні

ти перемогу одержав;

з усіх тих людей,

що землю топтали,

тебе я назву найславнішим».

Сіґурд мовив:

24

«Чи можна пізнати,

як зійдуться разом

сини переможних,

котрий з усіх найславніший?

Багато є хвацьких,

що меч не червонили

в грудях у інших».

Реґін мовив:

25

«Радій нині, Сіґурде,

тішишся ти,

травою Ґрам треш;

брат мій

тобою убитий,

я теж в тому винен».

Сіґурд мовив:

26

«У тому ти винен,

що мав я рушати

в гори священні;

добро і життя

залишив би сяючий змій,

якби ти мене не надихнув».

27

«Посидь нині, Сіґурде,

я ж піду спати,

тримай серце змія над жаром;

його я волію

з'їсти пізніше

з кривавим питвом».

Сіґурд мовив:

28

«Далеко забіг ти,

коли я червонив

меча кров'ю Фафніра;

мірявся я

міццю зі змієм,

коли ти лежав у траві».

Рейн мовив:

29

«Довго лежати

ти дав би в кущах

давньому велету,

як не мав би меча,

що зроблений мною,

з клинком найгострішим».

Сіґурд мовив:

30

«Відвага — це ліпше

у битві звитяжних,

ніж меч найміцніший,

муж бо хоробрий

у битві суворій

і з кепським мечем переможе.

31

Краще сміливому,

ніж несміливому

ведеться у грі героїв[449];

краще звитяжець

за слабкодуха,

хай би що той тримав у руці».

32

«Тут сидить Сіґурд,

кроплений кров'ю,

Фафніра серце

смажить над жаром;

назвала б я мудрим

того, хто персні ламає[450],

якби м'яз життя[451]

він сяйного[452] з'їв би».

Інша мовила:

33

«Там лежить Реґін,

він зрадити хоче

мужа того,

який йому вірить,

готує у гніві

слово лихе,

воліє зла коваль[453]

за брата помститись».

Третя мовила:

34

«Голову стяв би

він сивому старцеві,

до мертвих послав би його;

золотом всім тим

він сам володів би,

що Фафнір на ньому лежав».

Четверта мовила:

35

«Мудрим назвала б

його, як би міг він

гарні поради

сестер зрозуміти,

зарадив собі

та радував круків;

вовка впізнаєш

за вовчими вухами[454]».

П'ята мовила:

36

«Мудрим не є

той битви стовбур[455],

кого я вважала

війська вершиною[456],

коли він дозволить

вільно піти

брату того,

кого він убив».

Шоста мовила:

37

«Дуже немудро

буде йому пощадити

ворога люду;

там Реґін лежить,

що зраду замислив,

а князю про те невідомо».

Сьома мовила:

38

«Зітне хай він голову

інистохолодного троля[457]

і перснями заволодіє;

буде один він

тим володіти,

що Фафнір беріг».

Сіґурд мовив:

39

«Влади не має

Реґіна доля

смерти моєї

слова його втілити;

бо звідси обоє братів

попрямують до мертвих».

40

«Зв'яжи ти, Сіґурде,

персні червоні;

князю не личить

сильно тривожитись.

Діву, я знаю,

вельми красиву,

вбрану у злото

ти можеш зустріти.

41

До Ґ'юкі лежить

зелений шлях,

доля дорогу

вкаже герою;

конунг звитяжний

має дочку;

Сіґурд за неї

викуп заплатить[458].

42

Зал є високо

на Хіндарф'яллі,

навколо нього

пломінь буяє,

мав так зробити

муж велемудрий[459],

морок розсіяти

полиском моря[460].

43

Знаю я — там на вершині

ратниця спить,

грає над нею

липи губитель[461];

Іґґ[462] шпичаком

її приспав,

бо не того

вона воя згубила.

44

Знай — ти побачиш

діву в шоломі,

що Ті з битви

Віндскорнір[463] вивіз;

не ворухнеться

у сні Сіґрдріва,

конунга чадо,

з присуду норни».