Старша Едда. Епос

1

Двері усі,

як прийдеш додому,

ти роздивись,

ти перевір,

бо невідомо,

недруг який

там причаївся.

2

Щедрому шана!

Гість прибуває,

де має він сісти?

Квапиться дуже

до вогнища той,

хто здалеку прийшов.

3

Вогонь потрібен

тому, хто прийшов,

і коліна замерзли.

Одяг і харч

згодяться тому,

хто рушив у гори.

4

Потрібна вода

тому, хто надходить,

рушник і запрошення гречне,

гідно учиниш,

його розпитавши

і слово почувши.

5

Мудрість потрібна

тому, хто далеко забрів;

знайоме все вдома;

сміються у вічі

дурню тому,

хто сяде між мудрих.

6

Розум свій муж

не має хвалити,

краще його приховати;

мудрий і тихий,

на хутір зайшовши,

шкоди нечасто зазнає;

бо друга вірнішого

нема у людини

за розум великий.

7

Муже обачний,

у гості як прийдеш,

тихо балакай,

вухами слухай,

очима дивись;

так робить всяк мудрий.

8

Той є щасливим,

хто здибати зміг

хвалу і пошану;

добру пораду

нелегко знайти

в грудях у інших[53].

9

Той є щасливим,

хто має собі

шану і мудрість;

пораду погану

муж часто знайде

в грудях у інших.

10

Ліпший тягар

чоловіку в дорозі —

це розум великий;

він кращий за скарб

у незнанім краю;

то бідних багатство.

11

Ліпший тягар

чоловіку в дорозі —

це розум великий;

кепський в дорогу

зробиш запас,

як пива нап'єшся.

12

Такого добра,

як люди гадають,

від пива не буде;

бо що більше п'єш,

то менше твій розум

належить тобі.

13

Чапля безпам'ятства

лине над світом,

розум краде у людей;

птаха отого крильми

зв'язаний був я

у домі Ґуннльод[54].

14

П'яний я був,

пива напився

у мудрого Ф'ялара;

те в пиві найкраще,

що хміль як піде,

повертається тяма.

15

Обачним і скромним

хай буде у князя нащадок,

і в січі відважним;

Веселий і радісний

буде хай кожен

до смертного ложа.

16

Дурня надія

смерти зректися,

уникнувши битви;

та старість настане,

не знайде ніхто

од неї прихистку.

17

Лупає дурень очима,

прийшовши до рідних,

мовчить чи балака;

та варто йому

зробити ковток, —

спливе його дурість.

18

Лиш той є розумним,

хто їздив далеко

у різні краї,

досвід його

часто підкаже,

що інший замислив.

19

Чарку тримаючи, муже,

пий медовуху, та в міру,

мову веди як годиться,

буде не дивно

ані для кого,

як спать рано підеш.

20

Жадібний муж,

не маючи тями,

жере собі до загину;

часто сміються

з пуза дурного,

як прийде до мудрих.

21

Знає худоба,

що скоро вже треба

іти з пасовиська;

а муж нерозумний

спинитись не може,

живіт напихає.

22

Муж нещасливий

і кепської вдачі

кепкує з усього;

знати не може,

хоча знати мав би,

що й сам не без вади.

23

Муж маломудрий

сидить цілу ніч,

роздумує думи;

стомиться він,

як ранок настане,

і вся з того користь.

24

Муж нерозумний

щирість помітить

у посмішці друга.

Де йому знати,

що з нього кепкують,

як з мудрими сяде!

25

Муж нерозумний

щирість помітить

у посмішці друга;

та знайде він,

прийшовши на тінґ,

прихильників мало.

26

Муж маломудрий

гадає — все знає,

як в хаті сидить;

путнього зможе

мало сказати,

коли запитають.

27

Муж нерозумний,

як прийде у гості,

хай краще мовчить;

ніхто не помітить,

як мало він знає,

коли небагато і скаже;

та муж нетямущий

знати не може,

що бовкає він забагато.

28

Мудрим вважають

того, хто спитає

і сам розповість,

жоден сховати

не зможе з людей,

що трапив собі на шляху.

29

Хто багато балака,

не може змовчати,

той бовкне дурницю;

хто прудко вертить

язиком без упину,

часто поплатиться важко.

30

Поглядів зверхніх

на інших не кидай,

в гості прийшовши;

мудрим ся дуже хтось має,

поки його не питають,

і весело далі святкує.

31

Мудрим ся має,

хто з хати чкурнув,

образивши гостя;

не знає дотепник,

що жартом своїм

гнів набалакав на себе.

32

Люди частенько

ґречними є навзаєм,

аж посваряться раптом,

чвари старі

ладні згадати,

перечить гість гостю.

33

Рано поснідай,

та в гості зібравшись,

добре поїж.

Сидить і сопе

той, хто голодний,

і зможе промовити мало.

34

Звивистий шлях

до кепського друга,

хоч хата його недалеко,

до доброго друга

дорога проста,

хоч і неблизько живе.

35

Гість, як прийшов,

сидіти не має

задовго в господі;

збридне і друг,

як мешкає довго

в хаті чужій.

36

Дім — це чудово,

хоча б і малий,

та ти в ньому ґазда;

хоч дві лиш кози

і дах із лози, —

ліпше це, ніж просити.

37

Дім — це чудово,

хоча б і малий,

та ти в ньому ґазда;

серце кривавить

у того, хто харч

має просити.

38

Мужу не гідно

зброю забути,

в мандри зібравшись;

бо невідомо,

коли на шляху

спис знадобиться.

39

Не знаю тих добрих

і щедрих людей,

хто дару не візьме,

чи скнари такого,

що дяки не прийме

за свій подарунок[55].

40

За статками тими,

що їх нажито,

побиватись не варто;

візьме набуте все ворог,

те, що гадав дати другові,

вийде на гірше.

41

Зброю і одяг

друзям даруй,

то їх вельми потішить;

щедрий і щирий

дружбу зміцнить,

якщо буде доля ласкава.

42

Другу своєму

вірним будь другом,

даром плати за дарунок;

кпина за клину

гідна віддяка,

за зраду — обман.

43

Другу своєму

вірним будь другом,

також і друзям його;

з недругом друзів

жоден з мужів

знатись не мусить.

44

Знай же, як є в тебе друг,

якому ти віриш

й від нього добра дожидаєш,

думками ділися із ним,

дарунки роби,

часто навідуй.

45

Як маєш знайомця,

віри якому не ймеш,

та хочеш від нього добра,

красно із ним розмовляй,

мислі приховуй,

обманом за зраду плати.

46

Також із тим,

кому віри не ймеш

і маєш підозри:

мусиш всміхатись йому,

розмовляти красиво;

подібним плати за подібне.

47

Юний я був,

мандрував самотою,

шлях загубив;

скарб віднайшов,

як попутника здибав:

людям людина радіє.

48

Щедрим, відважним

ліпше живеться,

рідко вони лиха спізнають,

а муж нещасливий

жахається всього,

мов скнара від дару[56].

49

Одіж свою

дав я у полі

двом дерев'яним мужам[57];

людської подоби

це їм надало:

ганьбиться, хто голий.

50

Сохне сосна,

що росте самотою,

корою не вкрита;

так і людина

без інших людей.

Нащо їй довге життя?

51

Пломінь яскравий

палає між друзів непевних

повних п'ять днів[58],

а шостий настане,

згасне вогонь,

і дружбі кінець.

52

Великий дарунок

не завжди згодиться,

часто придбаєш за менший;

за півпаляниці

та чарку неповну

друга я здибав.

53

В малої піщинки,

у хвильки малої

і розуму мало.

Також і люди

не всі розумаки;

порівну всяких на світі.

54

Мудрим помірно

буть має муж,

мудрувати не варто;

ліпше живеться

людям таким,

що не розумні надміру.

55

Мудрим помірно

буть має муж,

мудрувати не варто;

мудрих серця

рідше радіють,

ніж у немудрих.

56

Мудрим помірно

буть має муж,

мудрувати не варто;

долю свою

наперед хто не зна,

живе безтурботно.

57

Жар від жарини

прийме вогонь

й від пломеню пломінь;

людина в людини

науки дістане,

у тиші — здуріє.

58

Рано вставай,

як хочеш забрати

в інших добро чи життя;

не матиме здобичі

лежачий вовк,

а заспаний муж — перемоги.

59

Рано вставай

і йди до роботи,

коли трударів небагато;

бариться чимало,

хто зранку проспав,

багач, хто бадьорий.

60

Дошок для даху

й доста кори

може відміряти ґазда,

і заготує,

скільки потрібно,

дров на пів року.

61

Вмитий і ситий

на тінґ вирушай,

хай би одежа негарна;

взуття і штанів

не стидається муж,

як і коня в поводу,

кращого він не дістав.

62

Голову хилить

гнівно орел

над хвилями давнього моря;

також і муж

між ворогів,

як не має підтримки.

63

Спитати і мовити

той має вміти,

хто хоче прозватися мудрим;

відати мусить

один, а не двоє,

решта узнає від трьох.

64

Силу свою

має розумний

обачно являти;

виявить він

і поміж звитяжців

за інших сильнішого.

65

...

за певні слова,

сказані мужем,

іноді важко платити.

66

Бувало, зарано

приходив я в гості

або надто пізно;

тут випили пиво,

там ще й не варили,

немилий, на кого не ждали.

67

Тут і там на гостину

запросять мене,

як м'яса не буду просити,

чи два шматки шинки

я другу віддам,

один в нього з'ївши.

68

Вогонь — це чудово

для роду людей

і сонячне світло,

здоров'я міцне,

як має людина,

й без лиха життя.

69

Той ще не зовсім нещасний,

хто має погане здоров'я;

хтось є синами щасливий,

мудрістю інший,

отарою тучною — третій,

хтось добрими справами славний

70

Краще живим

бути, ніж мертвим,

завжди живий наживеться;

я бачив: багаття

здіймалось багатому,

та був він приречений смерті.

71

Їздити верхи

може кульгавий,

пасти череду — однорукий,

стане в пригоді й сліпець,

доки не спалять,

і жодного зиску з мерця.

72

Син — це чудово,

хай навіть спізнився

побачити батька;

пам'ятний камінь[59]

край шляху не стане,

як син не воздвигне.

73

Двоє з одним ворогують,

язик голову згубить;

під кожним плащем

рука, разити готова.

74

Ніч весело стріне,

хто має добрі припаси[60],

реї короткі на судні;

тривожна осіння пітьма;

зміниться вітер

не раз у п'ять днів,

частіше — за місяць.

75

Статок великий

часто з людини

дурника робить;

один є заможним,

інший — бідняк,

і в тому не винен.

76

Гине худоба,

родичі гинуть,

і смертний ти сам,

та смерти не відає

слава гучна

гідних учинків.

77

Гине худоба,

родичі гинуть,

і смертний ти сам,

та знаю одне,

що смерти не звідає:

присуд живих про мерця[61].

78

Повно добра

я зрів у Фіт'юнга[62] роду,

та стали вони жебраками;

так і багатство

жартує з тобою,

друг цей непевний.

79

Муж маломудрий,

раптом діставши

статок чи жінки кохання,

стане пихатим,

але не розумним,

зайде далеко в нахабстві.

80

Ось що скажу,

як про руни спитаєш,

відомі богам, —

їх дужі[63] створили,

а викарбував їх чаклун[64];

краще тому, хто мовчить.

81

День під вечір шануй,

жінку — на вогнищі[65],

меч — після бою,

діву, як стала твоєю,

лід, як тримає,

пиво, як випив.

82

Дрова на вітрі рубай,

у моря погоди чекай,

дівчину зваблюй в пітьмі, —

день усе бачить;

човен хай морем біжить,

а щит — захищає,

меч хай рубає,

а діва — цілує.

83

Пиво край вогнища пий,

ковзай по кризі,

шкляву кобилу купи,

а меч, як іржавий[66],

вдома коня нагодуй,

хорта ж — у сусіда[67].

84

Правду скажу:

мужу не варто

жінки словам довіряти,

круту верткому —

серця в них подібні[68],

і зрада у грудях лежить.

85

Луку, що тріснув,

вогню, що палає,

вовку прудкому,

галасливій вороні,

свині, що вищить,

без кореня древу,

хвилі високій,

казану, що кипить,

86

летючій стрілі,

валу, що пада,

кризі осінній,

змії, що згорнулась,

жіночим словам,

ламкому мечу,

ведмежим забавам

і конунга синові,

87

хворій худобі,

холопу свавільному,

лестощам відьми,

ворогу мертвому,

88

раннім врожаям

віри йняти не варто,

як і юному синові;

погоді для сівби

і розуму сина

вірити надто не треба.

89

Братовбивці нащадку,

як стрінеш його на шляху,

хаті палаючій,

коню зашвидкому, —

бо стане нездатним,

як ногу зламає, —

вірити муж не повинен

всьому, що названо тут.

90

Жінку кохати чарівну,

що змислила підступ,

як на коні без підків

прудкому, дворічному

і норовливому,

льодом чвалати,

чи у негоду

човен вести без стерна,

чи гнати кульгавому

оленя в горах.

91

Нині скажу я,

бо знаю напевно:

брешуть і жони, й мужі;

хто ґречно мовить,

намисливши підлість,

той й мудрому баки заб'є.

92

Будь красномовним,

скарби обіцяй,

як хочеш від жінки кохання,

личко хвали,

вроду жіночу:

завжди жадане дістанеш.

93

За любов зневажати

жоден з мужів

інших не має;

часто і мудрий

втратить у пристрасті розум;

дурневі то невтямки.

94

Зневажати не завжди

муж має інших

за те, що всякого трапить;

здуріє й мудріший

з людських синів

од дужої хіті.

95

Тобі лиш відомо,

що в серці твоєму,

які там думки;

розпач — хвороба,

важча за інші,

які лиш відомі знавцям.

96

Звідав я це,

як сидів в очереті,

чекав на миленьку;

тіло і серце

віддав би за неї,

та втримать не зміг.

97

Біллінґа доньку,

що спала на ложі,

знайшов сонцесяйну[69];

слави-бо ярла[70]

не так я жадав,

як бачити любе обличчя.

98

«Як вечір настане,

ти, Одіне, прийдеш,

як маєш до діви розмову;

знати про це

ніхто не повинен,

бо вийде на гірше».

99

Потім я зник,

і кохання, здалося,

затьмарило розум мені;

одне мав на думці,

що стане моєю

вона неподільно.

100

Я згодом прийшов:

були наготові

ратники збройні

з вогнем смолоскипів,

і купи колод,

що шлях заступили мені.

101

Ближче до ранку

я знову прийшов,

вартові вже поснули;

сіру я суку знайшов

замість пригожої діви,

до ложа прив'язану.

102

Діва вродлива часами,

як викрити зможеш її,

підлості має на думці.

Звідав я це,

коли намагався

звабити жінку на втіху;

отримав ганьбу

від мудрої діви,

а втіхи знайшов я замало.

103

Будь вдома веселий

й з гостями привітний,

і глузд бережи,

май пам'ять і мовистим будь,

як хочеш прозватись премудрим,

добра тим дістанеш;

йолопом зветься,

хто мало що може сказати,

то доля немудрих.

104

У давнього йотуна був я,

назад повернувся:

мало дістав би мовчанням;

слів я чимало

промовив і став переможцем

у Суттунґа залах.

105

Ґуннльод мене частувала

на золотому престолі,

підносила меду;

кепсько віддячив

я згодом за це,

за чемні вітання,

за щиру любов.

106

Раті[71] пащека

з волі моєї

гризла каміння,

знизу й згори

йотунів стіни постали

мені на погибель.

107

Добрий дарунок діставши,

потішився вельми,

як мудрий зуміє,

бо Одрерір[72]

нині забрав

до давнього князя.

108

Зміг би навряд чи

полишити я

йотунів дім,

якби не Ґуннльод,

жінка пригожа,

яку обіймав я.

109

Наступного дня

рушили хрімтурси[73]

спитати Високого

в чертогу Високого.

Чи Бьольверк, питали,

додому вернувся,

чи Суттунґ його погубив?

110

Заприсягнувся Одін

на персні священнім[74];

чи можна йому довіряти?

Суттунґа зрадив,

викравши зілля,

плакала Ґуннльод.

111

Чари промовлю

з чарів престолу

понад Урдбрунні,

зрів я у тиші,

зрів я у мислях,

слухав я мову людей;

руни пізнав я безцінні,

радились там,

в оселі Високого,

в палатах Високого,

так я почув і скажу:

112

Поради такі, Лоддфафніре,

ти нині отримай, —

як добре затямиш,

стане в пригоді почуте:

вночі не підводься,

як тільки за кимсь не слідкуєш,

або перевірити треба,

чи в домі немає чужих.

113

Поради такі, Лоддфафніре,

ти нині отримай, —

як добре затямиш,

стане в пригоді почуте:

відьму на ложі,

ти обійнявши, не спи

й вона тебе хай не голубить.

114

Так вона вчинить,

що стануть нелюбі тобі

тінґи та мова людська;

їсти не схочеш,

ані з людьми спілкуватись,

сповниться смутком твій сон.

115

Поради такі, Лоддфафніре,

ти нині отримай, —

як добре затямиш,

стане в пригоді почуте:

жінку чужу

ради забави

не зваблюй ніколи.

116

Поради такі, Лоддфафніре,

ти нині отримай, —

як добре затямиш,

стане в пригоді почуте:

в гори чи фьорди

як вирушаєш,

їжі надовго візьми.

117

Поради такі, Лоддфафніре,

ти нині отримай, —

як добре затямиш,

стане в пригоді почуте:

людям недобрим

жодні незгоди свої

довіряти не варто,

бо злії люди

добром не відплатять

за щирість твою.

118

Спіткало нещастя,

я бачив, єдного мужа

через облудне слівце

жінки лихої;

брехливий язик

зробив його мертвим.

119

Поради такі, Лоддфафніре,

ти нині отримай, —

як добре затямиш,

стане в пригоді почуте:

знай же, як є в тебе друг,

якому ти віриш,

часто навідуй його,

бо заростають

кущами й травою високою

стежки, якими не ходять.

120

Поради такі, Лоддфафніре,

ти нині отримай, —

як добре затямиш,

стане в пригоді почуте:

добра людина

для довгої бесіди годна,

то поміч тобі у житті.

121

Поради такі, Лоддфафніре,

ти нині отримай, —

як добре затямиш,

стане в пригоді почуте:

дружбу міцну

ніколи в житті

розривати не квапся;

серце скорбота поглине,

як щиро не зможеш

ні з ким розмовляти.

122

Поради такі, Лоддфафніре,

ти нині отримай, —

як добре затямиш,

стане в пригоді почуте:

жодних розмов

вести не варто

з дурком безголовим,

123

бо кепська людина

завжди забуде

відплатити за добре,

а гарна людина

добро пам'ятає,

відплатить пошаною.

124

Людині близькій

можеш довірити

всі думи свої;

це завжди краще,

ніж недомовки;

другові всяке кажи.

125

Поради такі, Лоддфафніре,

ти нині отримай, —

як добре затямиш,

стане в пригоді почуте:

трьох навіть слів пошкодуй

для мужа лихого,

часто на краще уникнути

бійки на стежці вузькій.

126

Поради такі, Лоддфафніре,

ти нині отримай, —

як добре затямиш,

стане в пригоді почуте:

чоботаря не навідуй,

ні зброяра-списотеслю,

якщо сам собі ти зарадиш,

спис із держалом поганим

чи чоботи кепсько пошиті

мороки тобі завдадуть[75].

127

Поради такі, Лоддфафніре,

ти нині отримай, —

як добре затямиш,

стане в пригоді почуте:

вчинки паскудні

паскудними й зви,

пощади не дай ворогам.

128

Поради такі, Лоддфафніре,

ти нині отримай, —

як добре затямиш,

стане в пригоді почуте:

ніколи поганому

ти не радій,

шукай лиш добра.

129

Поради такі, Лоддфафніре,

ти нині отримай, —

як добре затямиш,

стане в пригоді почуте:

вгору очей

в бою не підводь, —

заклякне заклятий

чужинськими чарами

навіть хоробрий.

130

Поради такі, Лоддфафніре,

ти нині отримай, —

як добре затямиш,

стане в пригоді почуте:

як з жінкою гарною хочеш

розмову ти мати приємну

і втіху отримати з нею,

ласкаво до неї звертайся

і слово тримай непохитно;

добро не набридне людині.

131

Поради такі, Лоддфафніре,

ти нині отримай, —

як добре затямиш,

стане в пригоді почуте:

витримку май,

та не будь нерішучим;

з хмільним будь обачним

й з чужою дружиною,

по-третє, затям,

з крадіями не знайся.

132

Поради такі, Лоддфафніре,

ти нині отримай, —

як добре затямиш,

стане в пригоді почуте:

кпити й сміятися

з гостя здалеку

ніколи не варто.

133

Часто не знають

на посиденьках,

хто завітав;

муж ніби і добрий,

але не без вади,

стане в пригоді й поганий.

134

Поради такі, Лоддфафніре,

ти нині отримай, —

як добре затямиш,

стане в пригоді почуте:

над сивим співцем

не смійся ніколи,

благо нерідко у слові старого;

часто із торби старої

слово розумне дістанеш,

з тої, що висить з міхами,

шкурами вкрита,

з ґляґами поруч.

135

Поради такі, Лоддфафніре,

ти нині отримай, —

як добре затямиш,

стане в пригоді почуте:

на гостя не гримай,

геть не жени,

поможи йому в скруті.

136

Висадять браму,

як будеш пускати

всіх на подвір'я.

Персні даруй,

інакше добром

тебе не згадають.

137

Поради такі, Лоддфафніре,

ти нині отримай, —

як добре затямиш,

стане в пригоді почуте:

як пива нап'єшся,

земля допоможе,

земля-бо лікує похмілля;

вогонь — від хвороби,

а дуб — від закрепу,

від зурочень — колосся,

а жито — від грижі, —

назване тут допоможе, —

а від укусів — верес,

а руни — від лиха,

землиця ж вологу поглине.

138

Знаю, висів я

на вітрі холоднім

аж дев'ять ночей,

списом пробитий

Одіну в дар,

сам собі в жертву,

в гіллі того древа,

чиє коріння

сягає глибин,

людям незнаних[76].

139

Ніхто не живив мя,

ніхто не поїв,

дивився додолу,

руни підняв я,

із криком підняв їх,

аж потім упав я.

140

Дев'ять чарівних пісень

спізнав я від Бьольторна сина,

Бестли[77] батька,

випив я чарку

віщого меду,

зілля з Одрериру.

141

Отримав плоди

я мудрости тої,

мов жито, ростив їх,

словом від слова

мову творив,

ділом від діла

справу вершив.

142

Руни знайдеш

і знаки премудрі,

знаки великої сили,

знаки великої моці,

викарбував їх чаклун

а боги їх створили,

а Хрофт[78] крясив кров'ю[79].

143

Одін у асів,

Даїн — у альвів,

і Двалін у дверґів,

Асвід у йотунів,

сам я створив їх[80].

144

Зможеш їх різати?

Зможеш тлумачити?

Зможеш офарбити?

Зможеш ужити?

Зможеш спитати?

Зможеш ти жертву принести?

Зможеш роздати?

Зможеш ти требу покласти?

145

Богів краще геть не питати,

ніж класти їм треби без міри,

дарунок відплатою цінний;

краще вже ніц не роздати,

ніж забагато колоти.

Так Тунд[81] накреслив

усіх смертних долю,

там він вознісся, коли повернувся[82].

146

Пісню я знаю,

незнану і жінці вождя,

і роду людей.

Як буде потреба,

вона допоможе

від горя й печалі,

у справах важких.

147

Знаю я інше закляття,

людям корисне,

що хочуть хвороби зціляти.

148

Знаю і третє:

як матиму сильну потребу

себе захистити у битві,

леза ворожі я так зачаклую,

що стане та зброя нікчемна.

149

Знаю четверте:

як мені путами

члонки зав'яжуть,

так заспіваю,

що вільним зроблюся,

звільнять кайдани

ноги і руки.

150

Знаю і п'яте:

як в битві у мене

стріла полетить,

кину лиш погляд —

і спинить стріла

смертельний політ.

151

Знаю і шосте:

як шкоду мені

зроблять корінням[83],

людина така

словом моїм

буде у владі моїй.

152

Знаю ще й сьоме:

як пломінь побачу

над домом з гостями на лавках,

пожежу приборкаю,

дам раду з вогнем,

таке заспіваю закляття.

153

Восьме я знаю,

всім воно, певно,

буде корисним:

ненависти паростки

поміж людей

на дружбу зверну.

154

Знаю дев'яте:

як буде потреба,

човен нестиме на скелі,

вітер я втишу,

вали водяні

й хвилі на морі впокорю.

155

Знаю десяте:

відьму побачу

в небі над дахом,

так я вчиню,

що втратить вона

тіло своє,

тяму свою.

156

Одинадцяте знаю:

як з друзями опліч

у битву порину,

так заспіваю,

що кожен із них

буде захищений,

буде незборений,

вийдуть вони переможцями.

157

Знаю дванадцяте:

побачу на древі

людину повішену,

руну таку

я тоді витну,

що мрець оживе

і мовить до мене.

158

Знаю тринадцяте:

юного князя

водою скроплю[84],

вражений в битві

той не впаде:

не згине від зброї.

159

Чотирнадцяте знаю:

воно допоможе

сказання ректи

про асів і альвів,

їх я всі знаю;

то зможе лиш мудрий.

160

Знаю п'ятнадцяте,

спів Тьодреріра[85]

дверґам при Деллінґа[86] дверях:

силу він асам співав,

альвам — пошану,

а Хрофтові — розум.

161

Знаю шістнадцяте:

з гожою дівою

втіхи коли забажаю,

так закручу я думки

білорукої панни,

що знатиму всі її мислі.

162

Знаю сімнадцяте,

ним непомітно

розум у жінки вкраду.

Це заклинання

затям, Лоддфафніре,

надовго собі;

дістанеш добра, як затямиш,

потрібне отримаєш,

матимеш бажане.

163

Вісімнадцяте відаю,

його не відкрию

ані дівчині, ні жінці, —

краще за все,

як знатиму сам;

тут пісні кінець, —

не звірюсь нікому,

хіба лиш моїм

сестрі чи дружині.

164

Се є Повчання Високого,

мовлені в домі Високого,

людям на користь,

тролям невгодні.

Шануйся, хто мовив,

шануйся, хто знає,

радій, хто затямив,

Шануйся, хто слухав.