Старша Едда. Епос

1

«Не вільно тобі

коло камінного

їхати муру

двору мого,

краще тобі

прясти на лавці,

ніж вирушати

за мужем чужим.

2

Нащо приїхала

з Валланду[506] ти,

голово вертка,

до хати моєї?

В тебе, Вар злота[507],

як прагнеш ти знати,

руки червоні

від крови людей».

Брюнхільд мовила:

3

«Мене не ганьби,

жінко з каміння,

хоч і бувала

я у виправах;

мене з-поміж нас

завважили б гідною,

якби могли люди

нас оцінити».

Велетка мовила:

4

«Ти була, Брюнхільд,

Будлі дочка,

гірша за всіх,

хто на світі вродився;

ти погубила

Ґ'юкі синів,

їхній позбавила

дім ти добра».

Брюнхільд мовила:

5

«Скажу я тобі

з колісниці прудкої,

як хочеш ти знати,

позбавлена розуму,

що мені скоїли

Ґ'юкі нащадки,

кохання я втратила

й зрадила клятву.

6

Всі мене кликали

у Хлюмдаллірі[508]

Хільд-у-Шоломі[509]

люди розумні.

7

Інший — то Аґнар,

Ауди брат,

якого ніхто

не став захищати[510].

8

Вбрання лебедине

конунг звитяжний

вісьмох сестер

під дубом забрав[511];

було мені зим,

як хочеш ти знати,

дванадцять, як князеві

зичила поміч.

9

Тоді я старого

ґотів правителя

Х'яльм-Ґуннара

послала до Хель;

дала перемогу

Ауди братові;

тож Одін на мене

сильно розгнівався.

10

Мене він замкнув

у Скаталунді[512]

поміж щитами

червоними й білими;

тому він судив

сон мій урвати,

хто на землі

не боїться нічого.

11

Велів коло зали,

що стала на півдні,

палахкотіти

ворогу дерева[513];

тому він судив

пломінь проїхати,

хто візьме золото

з Фафніра лігва.

12

Приїхав на Ґрані

золотодавець[514]

до краю, де правив

мій вихователь;

він виглядав

кращим за всіх,

вікінг данський[515],

тамтешніх бійців.

13

Спали ми поруч

на ложі одному,

ніби моїм

братом він був;

ніхто не торкнувся

рукою до іншого,

так провели ми

вісім ночей.

14

Мене звинуватила

Ґ'юкі дочка,

що Сіґурд мене

уві сні обіймав,

тоді я пізнала,

чого не бажала —

мене обманули

у виборі мужа.

15

Будуть на горе

до самого скону

жінки та мужі

приходити в світ;

ми назавжди

разом залишимось,

Сіґурд і я.

Щезни, потворо!»