Старша Едда. Епос

1

Мали боги

здобич на ловах,

бенкетом гадали

себе потішити,

різки мішали[211],

зріли на кров,

взнали, що Еґір

не мав казана.

2

Берґбю[212] сидів,

як дитина, веселий,

схожий на сина

Міскорблінді[213];

глянув у вічі

йому Іґґів син[214]:

«Маєш ти асам

бенкет влаштувати!»

3

Великого клопоту

ті слова завдали,

капость замислив

богові йотун;

здумав згубити

Сів чоловіка[215]:

«Казана ж бо пивного

мені ти дістань».

4

Довго не знали

дужі боги,

сильномогутні,

де б його взяти,

аж поки вірний

Тюр[216] не порадив

другові Тору,

годованцю Хлори[217]:

5

«Замешкав на сході

від Еліваґару[218]

Хюмір стомудрий

на краю небес;

має мій батько[219]

великий казан,

широкий на залу,

глибокий на милю[220]».

Тор мовив:

6

«Дістати чи зможемо

ту водоварку?»

Тюр мовив:

«Якщо, друже, з розумом

братись до діла».

7

Цілу добу

їхали прудко,

день від Асґарду

до Еґіля хати;

цапів до стада

загнав круторогих;

до зали ввійшли,

до Хюміра дому.

8

Бабу зустріли,

гидотну на вигляд,

мала голів

вона дев'ятсот,

інша виходила,

злотоприкрашена,

жона світлоброва,

гостей частувала.

Фрілла [матір Тюра] мовила:

9

«Йотуна родичу,

волію сховати

вас я обох

під казаном;

мій чоловік

часто буває

скупим до гостей,

лиха його вдача».

10

Той горетворець

пізно вернувся,

суворий владика,

Хюмір, додому.

Рушив до зали, —

тріщав льодовик, —

мав той хазяїн

щік мерзлі хащі[221].

Фрілла мовила:

11

«Бувай ти здоровий

і в доброму гуморі,

нині твій син

прибув до господи,

його ми чекали

з мандрів далеких;

приїхав із ним

Хродрів суперник,

друг роду людей,

Веором[222] зветься.

12

Бачиш, сидять

під зали торцем,

ховає від зору

стовп їх поставний».

Стовп розколовся

під поглядом йотуна,

та спершу навпіл

трісла бантина.

13

Казанів вісім

розбилося вщент,

опріч одного,

кування міцного;

тоді вони вийшли,

а йотун старий

ока не зводив

із супротивника.

14

Того не сказав би,

що думає добре

про гостя, що горе

тролицям приніс[223];

трійко бичків

узято зі стада,

йотун звелів з них

зготувати вечерю.

15

Кожен із трьох

вкоротився на голову,

покладений був

пектися на вогнищі;

Сів чоловік,

перше, ніж спати,

змегелив із них

двох биків Хюміра.

16

Видався сивому

другові Хрунґніра[224]

той підвечірок

надто коштовним.

Хюмір мовив:

«Завтра на вечір

будемо їсти

те, що дістанемо

з моря ми троє».

17

Веор сказав —

волію рушати,

як йотун завзятий

знайде наживку.

Хюмір мовив:

«Іди до худоби,

коли такий певний,

гір руйначу,

знайдеш наживку

на пасовиську.

18

Так я гадаю,

серед биків

неважко знайти

годящу наживку».

Прудко юнак

подався до лісу,

пасся там бик,

чорний-чорнезний.

19

Зламав бугаєві

турсів убивця

рогів обох

вежу високу[225].

Хюмір мовив:

«Вчинку твоєму

більше зрадів би

човника власник,

якби ти спав».

20

Родича мавпи[226]

цапів господар[227]

просив козла дерева[228]

подалі завезти,

йотун тоді

на те відказав —

геть не бажаю

рушати далеко.

21

Тягне із моря

Хюмір похмурий

гаком китів —

двох витягає,

а на кормі

Одіна родич,

Беор, до ладу

вудку лаштує.

22

На гак насадив

людей помічник,

змія убивця,

кебу бичачу;

наживку схопив

божий суперник,

пасок, що землю

всю оперезав[229].

23

Тягне рішучо

Тор заповзятий

змія картатого,

вже підійма на облавок;

молотом лупить

волосся вершину[230]

гада гидкого,

вовчого брата[231].

24

Лавова твар[232]

заметушилась,

скелі скричали,

зрушила з місця

прадавня земля;

і повернулась

та риба до моря.

25

Йотун зробився

геть невеселий,

Хюмір ні пари

з вуст не зронив,

доки тривав

шлях їх зворотний.

Хюмір мовив:

26

«Будь мені другом,

поділимо працю:

до хати знеси

забитих китів,

чи морецапа[233]

на берег витягни».

27

Рушив Хлорріді,

за прову схопив

того водоконя[234],

на схід розвернув,

води повен човен

з веслами разом

на берег поніс

і моревепрів[235],

йоту на здобич,

схилом тягнув.

28

А йотун отой,

вельми завзятий,

був розчарований,

Торові мовив:

може, явив

міць ти на морі,

сильномогутній,

а чару мою

тобі не розбити.

29

В руку Хлорріді

чару бере,

стрімко жбурляє

об стовбур камінний:

рештки стовпа

розлетілись по хаті,

братина ж ціла

знову у Хюміра.

30

Тут від прекрасної

турса коханки

дружню пораду

й мудру отримав:

«Кинь в лоба Хюміру,

він-бо міцніший

у кріпкого йотуна

за будь-яку чару».

31

Напружив коліна

цапів господар,

підвівся, зібравши

всю асову міць;

вціліла у ґазди

щогла шолома[236],

а винодавця[237]

падали скалки.

32

«З гарним майном

я розпрощався,

чару чудову

об мене розбито, —

ґазда промовив, —

не зможу сказати,

як мовив раніше:

ти зварене, пиво!

33

Вас випробую:

як звідси підете,

несіть без підмоги

лоддю пивну[238]».

Тюр намагався

двічі підняти,

казан же стояв

незрушно на місці.

34

Тоді батько Моді

взявся за край,

рушив до виходу

з турса палат;

підняв понад голову

муж Сів казан,

задзеленчали

кільця-держала.

35

Недовго ішли,

доки помітив

Одіна син,

озирнувшись назад:

за купою брил

іде зі сходу

Хюміра військо

багатоголове.

36

Відтак казана важкого

поставив на землю,

взяв тоді Мйолльнір[239],

битви жадаючи,

й лавокитів[240]

усіх перебив.

37

Недовго ішли,

доки не впав

Хлорріді цап

один напівмертвий;

мав бігун ременів

зламану ногу,

хто, як не Локі

винен у тому[241].

38

Та кожен із тих,

хто мав би почути

слова про богів,

зможе повідати:

від мешканця лави

Тор викуп отримав,

його взяв дітей

обох у мандрівку[242].

39

Прийшов міцновправний

до тінґу богів,

мав-бо казан

із Хюміра дому;

кожную зиму

пили любенько

пиво у Еґіра

в свята зимові[243].