Старша Едда. Епос

1

Жахливий вогонь,

земля скам'яніла,

пломінь високий

сягав до небес;

мало героїв

зважились їхати

просто крізь жар

чи стрибнути над ним.

2

Сіґурд Ґрані

мечем острожив,

зметнувся вогонь

понад шляхетним,

жар охопив

спраглого слави[478],

спалахи мчали

Реґіна скарбом[479].

Брюнхільд сказала:

3

«Сіґурд вбив змія,

і пам'ять про те

ніколи не вмре,

поки житимуть люди;

а брат твій не змі

зважитись їхати

просто крізь жар

чи стрибнути над ним.»

4

Вийшов Сіґурд,

розмову скінчив,

дружній героям,

і так засмутився

жадаючий битв,

що від зітхання

з боків напиналась

залізна сорочка.

Хьоґні мовив:

5

«Шкоди якої

Сіґурд завдав нам,

якщо ти волієш

згубити його?»

Ґуннар мовив:

6

«Дав мені Сіґурд

певну клятву,

клятву певну,

й порушив її;

так він зволів

зі мною вчинити,

слово зламати

і щиру довіру».

Хьоґні мовив:

7

«Брюнхільд тебе

на лихо підбила,

ненависть люта

перемогла;

злиться вона

з радости Ґудрун,

а також із того,

що ти з нею тішився».

8

Смажили вовка,

різали змія,

Ґоторма потім

тим годували;

тим вони м'ясом

лють розпалили

в серці у мужа,

перш ніж послати

вбити героя.

9

Сіґурд загинув

на південь від Райну;

крук над мерцем

гучно кричав:

«Атлі об вас

леза зчервонить,

будуть убивці

клятвою скуті».

10

Стала знадвору

Ґудрун, дочка Ґ'юкі,

слово таке

промовила спершу:

«Де нині Сіґурд,

славний правитель,

якщо мої родичі

перші приїхали?»

11

Їй відказав

Хьоґні єдине:

«Сіґурд на півдні

мечами посічений;

схилився сірко[480]

над князем загиблим».

12

Тоді мовить Брюнхільд,

Будді дочка:

«Нині натішитесь

зброєю й землями;

Сіґурд єдиний

тим володів би,

якби трохи довше

лишався б живим.

13

Варто інакше

було б керувати

йому Ґ'юкі спадком[481]

і воїнством Ґотів,

бо ще п'ять синів,

правителів люду,

жадних до битви,

по ньому лишились».

14

Брюнхільд засміялась —

луна покотилась

по всіх тих палатах —

від щирого серця:

«Нині натішитесь

скарбом і землями,

бо славного князя

ви погубили».

15

Тоді мовить Ґудрун,

Ґ'юкі дочка:

«Дуже ти кажеш

злобні слова;

Ґуннар за Сіґурда

гнівив богів;

серце жорстоке

помста дістане».

16

Вечір настав,

пили багато,

було там тоді

чимало розмов;

потім усі

пішли спочивати,

сам лише Ґуннар

очей не стулив.

17

Смикав ногою,

довго бурмосив,

ратей винищувач

думав про те,

що проказали

обоє недобре

крук і орел,

як вони повертались.

18

Прокинулась Брюнхільд,

Будлі дочка,

родичка князя,

ще день не настав:

«Ганьбіть чи пробачте —

скоєно лихо! —

скажу про скорботу

свою чи помру».

19

Змовкли усі,

хто чув ті слова,

збагнуть не могли,

що вразило жінку,

яка побивається

нині над тим,

про що зі сміхом

просила героїв:

20

«Мала я, Ґуннаре,

нічне жахіття,

мерців повна зала,

а ліжко холодне;

а ти, княже, їдеш,

позбавлений радости,

зв'язані ноги,

у стан ворогів;

так буде з цілим

Хніфлунґів родом[482],

ваша присяга

вас і погубить.

21

Ґуннаре, забув ти

вчинок той,

що кров твоя в слід

і його струменіла[483];

нині йому ти

зле відплатив,

а він шанував тебе

понад усіх.

22

Він те довів,

коли супроти волі

сватати їхав

мене для тебе,

що ратей винищувач

добре тримає

клятву, що дав

юному князеві.

23

Палицю ран[484],

сяючу злотом,

конунг всеславний

між нами поклав;

пломенем той

клинок гартували,

краплі отрути

на ньому були».