Старша Едда. Епос

1

«Що це з тобою,

Атлі, син Будлі?

Що дух твій смутило?

Чому не радієш?

Більше, гадаю,

ярли вподобають,

якщо ти промовиш

до люду й до мене».

Атлі мовив:

2

«Прикро мені,

Ґ'юкова дочко,

мені у палатах

Херк'я сказала,

що з Тйодреком ви

спали разом

та під покровом любилися лагідно».

Ґудрун мовила:

3

«Можу тобі я

клятву міцну

дати на білім

священному камені[537],

що із Тйодреком я

того не чинила,

що є негідним

мужа і жінки.

4

Не обіймала

я воїна плечі,

гідного князя,

жодного разу;

інакше пішла

наша розмова,

скорботою ми

таємно ділилися.

5

Прибув сюди Тйодрек,

а з ним три десятки,

жоден не вижив

із трьох дюжин люду;

позбавив мене ти

братів броненосних,

позбавив мене ти

всіх моїх родичів.

6

Саксі пошли,

князя південців[538],

він може казан

освятити із кропом».

7

Сім сотень люду

до зали ввійшли,

перш ніж ступила

до казана жінка конунга.

Ґудрун мовила:

8

«Ґуннар не прийде,

не кличу я Хьоґні,

рідних братів

мені не узріти;

Хьоґні б мечем

виправив кривду,

нині сама я

про себе подбаю[539]».

9

До споду вона

руки занурила,

з нурту дістала

камінь яскравий:

«Бачите, люди,

нині — я чиста,

нуртом священним

доведено це».

10

Зраділо у Атлі

серце у грудях,

коли він побачив

Ґудрун цілі руки:

«Хай тепер Херк'я

до нурту іде,

та, що замислила

скривдити Ґудрун».

11

Люди не бачили

видива гіршого,

ніж тої Херк'ї

руки обварені;

тоді утопили

дівку в болоті.

Ґудрун помстилася

так за образу.