Старша Едда. Епос

1

За давніх-давен

клекотіли орли,

падали води

в Горах Небесних;

Хельґі тоді,

сильного духом,

Борґхільд вродила

там у Бралунді.

2

Ніч була в хаті

норни з'явились,

щоби шляхетному

долю назвати;

князю судили

славним зробитись

і серед конунгів

кращим прозватись

3

Пряли старанно

вони долі пряжу,

аж у Бралунді

стіни здригались;

нитку вони

звили золоту,

до місяця зали[336]

її прив'язали.

4

На схід і на захід

кінці розвели,

конунгу землі

у владу відміряли;

Нері сестра[337]

кинула нитку

шляхом північним,

судила йому

ті землі тримати.

5

Одне було горе

в Ільвінґа сина[338]

й у жінки його,

що радість родила;

крук мовив круку, —

голодний сидів

серед гілля:

«Звістку я знаю.

6

Стоїть в обладунку

Сіґмундів син,

вік йому — день,

і день його нині настав;

гострії очі

в того героя,

друг він вовкам,

буде нам свято».

7

Визнали люди

гідного князя,

казали — прийшло

добро до народу;

з війни повернувся

мудрий володар,

юному князю

дарує цибулю[339].

8

Дав Хельґі ім'я він

і Хрінґстадір,

Сольфйолль, Снефйолль

і Сіґарсволлір,

Хрінґстод, Хатун

і Хімінванг[340],

ще й змія крови[341]

дав брату Сінфьотлі.

9

Так він зростав,

друзям на радість,

берест шляхетний,

радости світло;

витязям золото

князь дарував,

казни не жалів

кров'ю омитої.

10

Скоро звелів він

війну розпочати;

мав тоді князь

зим лиш п'ятнадцять,

коли він убив

Хундінґа дужого,

що землями правив

і людом всіляким.

11

Тоді зажадали

від родича Сіґмунда

багатства і перснів

Хундінґа діти;

змислили родичі

князю розплату,

помсту велику

батька убивці.

12

Конунг не дав

жодного викупу,

рідня не отримала

плати за мертвого;

мовив він, буде

буря велика

сірих списів

й Одіна гніву[342].

13

Рушила рать

на східку мечів[343],

що мала відбутись

на Лоґафйоллі;

зник Фроді мир[344]

у ворожнечі,

Відріра пси[345]

берегом бігли,

пожадні до трупів.

14

Дужий сидів

під Орлиною Брилою,

потому як вбив

Альва і Ейольфа,

Хйорварда й Хаварда,

Хундінга чад;

він те вчинив

з родом усім

Міміра списів[346].

15

Аж світло сяйнуло

на Лоґафйоллі,

блискавки сяяли,

...

16

[Тоді бачить конунг —

їдуть жінки]

в шоломах високих

із Хімінвангу;

лати на них

кров'ю залиті,

їхні списи

проміння пускали.

17

Рано спитав

у вовчому лігві

конунг — чи згодні

вершниці-діси

південні додому

з героями їхати

нині вночі;

гуділи тятиви.

18

3 коня дочка Хьоґні

схилилась, а битва

вщухла, — і мовила:

«Нині, гадаю,

є інші турботи,

ніж з перснедавцем

пити хмільне.

19

Має мій батько

дочку свою

віддати суворому

Ґранмара синові;

кажу я, о Хельґі,

тобі про Хьодбродда,

конунга злого,

котячого виродка.

20

Прийде той князь

нині вночі

[взяти додому

Хьоґні дочку],

якщо ти йому

поле битви не вкажеш

чи діву у конунга

не відбереш».

Хельґі мовив:

21

«Більше не бійся ти

Ісунґа вбивці[347];

мечі задзвенять,

як буду живий».

22

Слав тоді звідти

всевладний гінців

землею і водами

скликати полки,

мав у достатку

сяйва морського[348]

для воїв охочих

та їхніх синів.

Хельґі мовив:

23

«Веліть мореплавцям

човни готувати,

Брандей полишити

будьте готові!»

Там же володар

чекав на покликану

багатосотенну

рать з Хединсею.

24

І від берегів

мису Стафнснес

човни його рушили,

золотом вбрані;

Хельгі в Хйорлейфа

тоді запитав:

«Чи ти вже помітив

князя паскудного?».

25

Юний же конунг

слово промовив,

що зібрано безліч

на Треноейрі

човнів довжелезних,

воїнів повних,

що з Ервасунду

туди вирушали.

26

«Сотень дванадцять

воїнів вірних,

та є у Хатуні

більше удвічі

ратників конунга,

хай буде битва!»

27

Прибрав тоді вождь

на носі шатро[349],

люди його

прокидатися стали,

воїни бачать —

день вже зайнявся,

ратники вправно

ладнають вітрила,

вишиті гарно,

у Варинсфіорді.

28

Весла рипіли,

залізо дзвеніло,

щит бився об щит,

веслували бо вікінги;

рушили хутко,

воїнів повні,

князя човни

геть від землі.

29

Чути було,

коли розбивались

посестри Кольґи[350]

об кілі довгі,

ніби об скелі

бився прибій.

30

Велів тоді Хельґі

підняти вітрила,

падали хвилі

на мореплавців,

бо зловорожі

Еґіра дочки[351]

мореконів[352]

потопити бажали.

31

Над мореплавцями

Сіґрун сама

захист тримала

на всьому шляху,

тож не потрапив

Ран до руки

хвиль олень[353] конунга

при Ґніпалунді.

32

А вже під вечір

до Унаваґару

гарно прикрашені

лодді ввійшли;

дивилось на них

зі Сваринсхауґу

духом смутне

військо могутнє.

33

Високородний

Ґудмунд спитав:

«Хто той землевладар,

що військо привів,

чиї то воїни

прямують до берега?»

34

Сінфьотлі мовив, —

на щоглу підняв

щита він черленого[354]

з вінцем золотим;

хвиль вартовий,

міг відказати

конунгу він

словом разючим.

35

«Скажеш під вечір,

свині зібравши

й сукам своїм

їдла наливши,

що Ільвінґів бачив,

зі сходу прийдешніх,

пожадних до битви,

із Ґніпалунду.

36

Буде там Хьодбродд —

серед човнів

Хельґі знайде,

князя, що гребував

битв уникати,

того, що часто

орлів годував,

доки ти вдома

рабинь цілував».

Ґудмунд мовив:

37

«Княже, не чув ти

прадавніх переказів,

вітаєш героїв

словами недобрими.

38

Ти пожирав

вовчі наїдки,

власного брата

відомий убивце,

часто смоктав ти

рани в тілах,

серед каміння

ти плазував[355]».

Сінфьотлі мовив:

39

«Відьмою був ти

на Варинейї,

брехливою жінкою,

вбраною в брехні;

казав ти, ніхто

не жаданий тобі

з мужів броненосних,

окрім Сінфьотлі.

40

Скессою[356] був ти,

валькірією дикою,

гнів на тобі

самого Всебатька[357];

будуть ейнхерії[358]

битися люто,

бабо злодумна,

всі через тебе.

41

Ти дев'ятьох

вовків породив

на мисі Саго,

я був їхнім батьком[359]».

Ґудмунд мовив:

42

«Батьком не був ти

Фенрірововкам,

з усіх задавнілий,

кого я згадаю,

тебе ж холостили

на Ґніпалунді

турсів жінки

на мисі Торснес.

43

Пасинком був

Сіґґейровим ти,

вовчим пісням

ти підвивав,

лежачи в лісі

попід хатами;

горя дістав ти

пригорщу повну,

брата свого

груди скривавши;

слави зажив ти

справою злою[360]».

Сінфьотлі мовив:

44

«Був ти на Бравеллі[361]

жінкою Ґрані[362],

з вуздою злотною,

ладен до чвалу;

чимало тобі

довелося, хирлявому,

нести мене в сідалі

схилами пагорбів».

Ґудмунд мовив:

45

«Хлопцем тоді ти

безрадісним був,

коли ти доїв

Ґулльніра[363] кіз,

іншого разу

велетки Імди

був ти дочкою

в сукні подертій;

волієш ти далі казати?»

Сінфьотлі мовив:

46

«Я почастую

на Фрекастейні

круків голодних

стервом твоїм,

потому як ти

суки і свині

згониш докупи,

щоб харчу їм дати;

тролі з тобою».

Хельґі мовив:

47

«Краще, Сінфьотлі,

ми почнемо

битву велику

на радість орлам,

аніж слова

жбурляти порожні,

хоч перснелами[364]

сваритись готові.

48

Не схожі на гідних

Ґранмара діти,

хоча і брехати

не варто героям:

вони довели

близ Моїнсхейму

дух свій міцний

у борні мечів».

49

Двоє героїв

поїхали геть,

Свіпуд і Свеґьод,

аж до Сольхейму

долами вільгими,

темними схилами;

двигтіло море мари[365]

від ходу могутнього.

50

Князя зустріли

вони коло міста,

казали — суворий

вождь на підході;

з-надвору став Хьодбродд,

шолома володар,

вершників настрій

своїх він помітив:

«Чом затужили

Хніфлунґи[366] нині?»

Ґудмунд мовив:

51

«Рушать сюди

моцні човни,

олені колеса[367]

з довгими реями,

щитами великими,

рівними веслами,

то витязі моря,

радісні Ільвінґи.

52

Сходить на берег

п'ятнадцять дружин[368],

у Соґні ж лишилося

цілих сім тисяч,

кинули якір

при Ґніпалунді

лані прибою[369]

всі чорно-сині,

вбрані у злото;

сила-силенна

люду зібралась,

не зволікатиме

Хельґі тепер

з тінґом мечів[370]».

Хьодбродд мовив:

53

«Хай коні скачуть

до тінґу великого,

а Спорвітнір —

до Спанісхейду,

Мельнір і Мюльнір —

до Мюрквіду їдуть;

хай всякий муж

спокій полишить,

чий пломінь смерти[371]

годний разити.

54

Хьоґні покличте

і Хрінґа синів,

Атлі та Інґві,

Альва старого,

готові вони

битву почати;

Вьольсунґам буде

опір достойний».

55

Стрілись вони,

битва була там,

мечі спалахнули

близ Фрекастейна.

Завжди був Хельґі,

Хундінґа Вбивця,

в перших рядах,

де точилась борня,

ласий до битви,

втечі не відав;

мав князь міцний

духу горіх[372].

56

3 неба зійшли

діви в шоломах

князю на поміч, —

зброя бряжчала, —

мовила Сіґрун,

крилата воїтелька, —

кінь відьми жер

Хуґіна харч[373], —

57

«Слава тобі,

радуйся, княже,

Інґві нащадок[374],

і многая літа,

адже здолав ти

безстрашного вепра,

що вразив

страшного для всіх[375].

58

Конунг, тобі

належать однаково

персні черлені

й діва шляхетна;

слався ти, конунгу,

тобі володіти

Хьоґні дочкою

і Хрінґстадіром,

силою й землями.

Битву завершено».