Старша Едда. Епос

1

Чув я слова

ворожнечі страшної,

докори, сказані

в горі великім

сильною духом,

коли до війни

закликала жахливої

Ґудрун синів:

2

«Чом сидите тут,

чом спочиваєте,

чом не печалить вас

звістка безрадісна,

що Йормунрекк

вашу сестру,

віком геть юну,

віддав під копита

чорних і білих,

на воїв шляху,

княжих, приборканих

ґотських коней?

3

Геть ви не схожі

на славного Ґуннара,

ваш дух не такий,

який був у Хьоґні;

за неї ви мали б

помсти жадати,

як мали б звитягу

моїх братів,

чи волю сувору

конунга гунів». [604]

4

Тоді мовив Хамдір,

сповнений духу:

«Мало хвалила ти

Хьоґні діяння,

коли вони Сіґурда

сон перервали;

одіж і постіль,

вся синьо-біла,

стала червоною

від крови його.

5

Для тебе була

помста за родичів

гірка і болюча,

як вбила синів;

знають усі,

що Йормунреккові

духом міцні

відомстять за сестру.

6

Несіть обладунки

конунгів гунських;

ти нас підбурила

до тінґу мечів[605]».

7

Ґудрун зі сміхом

пішла до комори,

княжі шоломи

зі скрині дістала,

потім і броні

синам піднесла,

скочили витязі

на баских коней.

8

Тоді мовив Хамдір,

сповнений духу:

«Як ся не поверне

до рідної неньки

Ґейр-Нйорд[606], убитий

готським народом,

ти тоді тризну

влаштуй із питвом,

за милою Сванхільд

й за своїми синами».

9

Ґудрун заплакала,

Ґ'юкі дочка,

вийшла, згорьована,

сіла за брамою,

та й почала

рахувати печалі

численні, що трапились

з нею в житті:

10

«Три знала я пломені,

три знала я вогнища,

в трьох мужів

була я в домівці;

один лиш мій Сіґурд

був ліпшим за всіх,

поки брати мої

його не вбили.

11

Гіршого горя,

гадала, не знатиму,

та помилилась,

вразило лихо,

коли мене одлунґи[607]

віддали Атлі.

12

Гунів кмітливих[608]

я потай позвала;

горе своє

не могла побороти,

голів не зітнувши

Хніфлунґам юним[609].

13

Пішла я на берег,

норн проклинала,

їхнього гніву

бажала уникнути;

море мене

брати не стало,

винесли хвилі,

життя врятували.

14

Пішла я у ліжко,

гадала — так краще,

третього свого

велителя люду;

дітей народила,

спадку хранителів,

спадку хранителів,

Йонака чад.

15

Навколо Сванхільд

сиділи рабині,

кохала дитину цю

всеньким я серцем;

Сванхільд була

у залах моїх

ніби яскравий

сонячний промінь.

16

Давала їй злото

й шати ошатні,

поки не видали

заміж до ґотів;

горе жорстоке

спіткало мене,

коли білі коси

Сванхільд моєї

втоптали в багно

копита коней.

17

Біль був не менший,

коли мого Сіґурда

без перемоги

вбили на ліжку,

чорна скорбота

була, коли Ґуннара

гаддя блискуче

в груди кусало

і коли серце

сміливого князя

живцем вирізали[610].

18

Багато я згадую

болю й недолі.

Сіґурде, сядь

на коня вороного,

хай бистрий дереш

до мене примчить;

поруч немає

невістки, ні доньки,

нема кому з Ґудрун

дарами ділитись.

19

Чи пам'ятає

Сіґурд слова,

якими ми вдвох

обмінялись на ложі,

про те, що до мене

ти з Хель повернувся б,

а я — до тебе

пішла би зі світу.

20

Ярли, складіть

віття дубове,

вогонь розпаліть

для мертвого князя;

хай палить груди

пломінь пекучий,

витопить з серця

хай всю скорботу».

21

Ярли усі

хай звеселяться,

жони усі

хай не горюють,

як це голосіння

добігає кінця.