Старша Едда. Епос

1

Відають люди,

як давні герої

зібрались на зустріч,

добра не дістали,

розмова таємна

їх згодом згубила,

знищила зрада

і Ґ'юкі синів.

2

Скйольдунґів[580] доля

звитяжних вже ждала,

лихо замислив

Атлі розумний;

втратив опору,

на зло наразився,

коли запросив

родичів жінки.

3

Мудра була

панна чертогу[581],

знала слова

їхні таємні;

важко було

братам помогти,

морем сама

не в змозі прибути.

4

Різала руни,

сплутав їх Вінґі —

знався на тому, —

перш ніж послати;

тоді вирушали

Атлі гінці

через фйорд Ліма[582],

де герої жили.

5

Добре зустріли їх

вогнищем теплим,

гумором добрим,

як прибули;

взяли дари,

що князь надіслав їм,

на стовп їх підвісили[583],

на зле не чекали.

6

Костбера прийшла,

Хьоґні дружина,

дуже бажала

обом догодити;

також і Ґлаумвьор,

Ґуннара жінка,

раду дала

з прибулих потребами.

7

Кликали Хьоґні,

щоб Ґуннар поїхав,

погляд проворний

помітив би підступ;

згодився Ґуннар,

як Хьоґні поїде,

Хьоґні ж сказав —

хай вирішить Ґуннар.

8

Внесли тоді мед,

учта готова,

рогів чимало

тоді осушили.

9

Подружжя пішло

спочивати на ліжко;

знала Костбера,

як руни тлумачити;

при світлі вогнища

читала знаки;

свого язика

за зубами тримала,

сплутані руни

втямити важко.

10

Пішла вона потім

на ліжко до Хьоґні;

про те, що наснилось,

мовчати не стала,

сказала, прокинувшись,

мудра до князя:

11

«Їдеш ти, Хьоґні,

та добре подумай,

мало знавців

рун серед нас;

повім про знаки,

що сестра твоя врізала,

не світить тобі

повернутись додому.

12

Одне лиш не втямлю,

добрати не можу,

що трапило мудру,

чом сплутані руни;

та схоже на те,

що будете вбиті

скоро ви двоє,

як рушите в путь;

чи жінки помилка,

чи вражий то підступ?»

Хьоґні мовив:

13

«Всюди жінкам

ввижається лихо,

а я не такий,

зла не шукаю,

хіба треба мститись;

нам князь подарує

злото червоне;

недобрі знамення

мене не турбують».

Костбера мовила:

14

«Лихо вам буде

на тому шляху;

вам не судилася

приязна зустріч;

свого сновидіння

від тебе не скрию:

страшно скінчиться

ваша мандрівка.

15

Одяг твій гарний

горить у вогні,

пломінь високий

дім наш пойняв».

Хьоґні мовив:

16

«Лежить тут чимало

льняної одежі,

згорить вона вся —

ось що ти бачила».

Костбера мовила:

17

«Наснилось — ведмідь

забрався сюди,

стовпи повалив,

вимахував лапами;

в пащі його

чимало з нас зникло;

гамір зчинився

геть не малий».

Хьоґні мовив:

18

«Буря гряде,

білий ведмідь

завжди до шторму

зі сходу насниться».

Костбера мовила:

19

«Наснилось — орел

пролетів понад домом,

судилось нам лихо,

забризкав нас кров'ю,

я знаю — то був

дух Атлі[584] самого».

Хьоґні мовив:

20

«Худоби забій

віщує та кров,

до зарізу биків

часто сниться орел;

нам Атлі друг,

хай там що тобі сниться».

На тому кінець,

як і всякій розмові.

21

Шляхетні прокинулись,

про те ж повели,

мовила Ґлаумвьор

про сни скорботні,

-- -- -- з Ґуннаром

кожен на свій лад[585].

Ґлаумвьор мовила:

22

«Наснилось — висиш

повішений ти,

змії тебе

кусають живого,

звершилась доля;

скажи, що це значить?»

Ґуннар мовив:

23

Ґлаумвьор мовила:

24

«Наснилося — тягнуть

скривавлений меч

крізь сорочку твою —

шкода, що вголос

казати це маю, —

стирчать списи

крізь твоє тіло,

вовче виття

чути довкола».

Ґуннар мовив:

25

«Бігають пси,

брешуть гучно,

сняться собаки

до списа польоту[586]».

Ґлаумвьор мовила:

26

«Наснилось — ріка

палатами рине,

люто реве,

лавки залила,

збиває обох

з ніг вас ріка,

її не здолати;

бути біді».

Ґуннар мовив:

27

Ґлаумвьор мовила:

28

«Наснилося — жони

мертві[587] зібралися,

майже без вбрання,

тебе обирали,

прикличуть тебе

скоро до себе;

діси, я певна,

тобі не зарадять».

Ґуннар мовив:

29

«Спізнилося сказане,

рішення прийнято;

шляху не уникну,

як вирішив їхати;

схоже, життя моє

скоро скінчиться».

30

Аж на світанку

мужі всі готові

рішучо рушали,

відмовляли їх інші,

поїхали п'ятеро,

більше удвічі

вдома лишили,

дарма це зробили.

Сневар і Солар —

сини були Хьоґні,

Оркнінґом звався

їхній супутник,

славний дуб тарча[588],

брат жінки Хьоґні.

31

Дістались ошатні[589]

до фйорду із ними;

затримати їх

намагались даремно.

32

Ґлаумвьор мовила,

Ґуннара жінка,

слово до Вінґі,

він їй здався розумним:

«Знати я хочу,

відплатите чим

нам за гарний прийом?

Зле звати в гості,

як підступ задумав».

33

Вінґі тоді

жваво поклявся:

«Хай мене йотун

візьме, як брешу,

буду повішений,

як зло в ми на думці».

34

Бера промовила

щиро від серця:

«Рушайте щасливо

і з перемогою;

хай таланить вам,

ніщо не зашкодить».

35

Хьоґні дав відповідь,

хатніх любив він:

«Мудрі, тримайтеся,

що би не трапилось;

сказано вдосталь

про втрати великі,

слова не зарадять

додому вернутись».

36

Глянули в очі

вони одне одному,

перш ніж судилося

їм розлучитись.

37

Щосили гребли,

зламали кіль навпіл,

краяли хвилі,

сповнені гніву,

репнули ремені,

тріснули люки[590],

не прив'язали

човна, як приїхали[591].

38

Довго чи коротко —

так я скажу, —

їхали й вгледіли

Атлі обійстя;

брама гриміла,

то Хьоґні постукав.

39

Тоді мовив Вінґі,

ліпше мовчав би:

«Їдьте додому,

буде вам кепсько,

спалю вас вогнем,

на шмаття поріжу,

я вас запросив,

та злий був той задум —

хто зволікає,

того я повішу».

40

Слово взяв Хьоґні,

мало наляканий,

геть не боявся

суворих випробувань:

«Ти не лякай нас,

це рідко вдається,

ще одне слово —

прощайся з життям».

41

Вінґі вони

забили на смерть,

сокири йому

подих урвали.

42

Люд зібрав Атлі,

вбраний у броні,

вмільці пішли

до огорожі;

словами жбурлялись,

палко сварились:

«Давно ми замислили

життя вас позбавить».

43

«Схоже, що кепсько

ви готувалися,

геть неготові,

один вже загинув,

рушив до Хель

один з ваших лав».

44

Геть розлютились,

почувши таке,

рухали пальцями,

схопили списи,

кидати стали

їх у щити.

45

Звістка про те,

що почалося,

до зали дійшла,

все раб розповів.

46

Зла стала Ґудрун,

про теє почувши,

намиста зірвала,

кинула долі,

ламала браслети

срібла крученого.

47

Вийшла надвір,

двері розчахнувши,

страху не знала,

вітала прибульців,

мовила Хніфлунґам

слово прощальне,

гідну промову

до них проказала:

48

«Бажала я вам

лишитися вдома,

судьбу не одуриш,

сюди прибули ви».

Розумно рекла,

щоб миром скінчили;

але ви не зважили,

«Ні» — відказали.

49

Бачить шляхетна,

буде їм лихо,

духом сувора

скинула плащ;

схопила меча

на родичів захист,

правиця її

не тремтіла у битві.

50

Ґ'юкі дочка

вразила двох,

ще й брата Атлі,

віднесли його потім,

тяжко поранила

в ногу під щит.

51

Ще одного

вона рубонула,

спровадила в Хель

твердою рукою.

52

Великої слави

борня та дістала,

ніхто так не бився,

як Ґ'юкі нащадки;

кажуть, що Ніфлунґи,

поки живі були,

модно мечами

броні рубали,

шоломи сікли,

такі були люті.

53

Ранок минув,

і полудень також,

бились вони

доки день не скінчився;

кров розлилася

на полі рікою,

вісімнадцять загинули,

з них — троє Хніфлунґів:

Бери два хлопці

й брат її рідний.

54

Славний[592] взяв слово,

хоч був він у гніві:

«Тяжко дивитись

на ваші діяння;

було нас три дюжини

ладних бійців,

тепер одинадцять,

зла наша доля.

55

Лишилось нас п'ятеро,

як Будді не стало;

у Хель давно двоє,

ще двох щойно вбили.

56

Рід мій великий,

того не сховаю,

та від жони

жодної втіхи;

рідко мав спокій,

відколи ми разом,

нищила рід мій,

майном розкидалась,

сестру в Хель послала[593],

паскудний то вчинок.»

Ґудрун мовила:

57

«Ти мені, Атлі,

перший зашкодив,

узяв мою матір,

та за скарб її вбив,

небогу до Хель

відправив ти голодом,

смішним я вважаю,

що сварку почав ти;

то мені добре,

що кепсько для тебе».

Атлі мовив:

58

«Велю я вам, ярли,

примножити горе

шляхетної жінки,

я хочу це взріти;

бийтесь щосили,

щоб Ґудрун ридала,

я хочу побачити

розпач її.

59

Хьоґні візьміть

і вдарте ножем,

виріжте серце,

зробити це мусите,

Ґуннара князя

міцно зв'яжіть,

киньте його

в яму до змій».

Хьоґні мовив:

60

«Роби, як захочеш,

все радо прийму я,

стерплю тортури,

траплялось і гірше;

бились ми славно,

як цілі були,

поранені нині,

тож маємо здатися».

61

Сказав тоді Бейті,

Атлі порадник:

«Візьмемо Х'яллі,

хай Хьоґні живе,

неробу вб'ємо,

на смерть він приречений,

прожив забагато

ледарем названий».

62

Жах охопив

казана вартового[594],

він затрусився

й забився в куток;

на війни їхні

він нарікав,

мав розлучитися

він зі свинями,

втратити все,

що досі надбав.

63

На кухаря Будді

наставили ніж,

раб верещав,

як лезо відчув,

ледар просився

гній кидати в полі,

роботу найгіршу

просився робити,

тільки би Х'яллі

життя вберегли.

64

Хьоґні вступився —

так мало хто зробить, —

за бідного хлопа,

аби відпустили:

«Свій присуд вважаю

веселою грою.

Нащо нам слухати

ці голосіння?»

65

Схопили сміливого,

бо не могли

вони зволікати

зі стратою витязя;

Хьоґні сміявся,

чимало хто чув це,

він гідно зустрів

наругу й тортури.

66

Арфу взяв Ґуннар,

підошви гіллям[595]

так він заграв,

що плакали панни,

мужі горювали,

ті звуки почувши,

той вигук потужний;

аж рвалися струни.

67

Померли герої,

ще день не почався,

гідно з життя

сміливці пішли.

68

Атлі вважав те

за справу велику,

що він стоїть

над тілами обох,

мудрій почав

дорікати дошкульно:

«Ранок вже, Ґудрун,

ти втратила родичів;

є в тому частка

твоєї провини».

Ґудрун мовила:

69

«Радий ти, Атлі,

твоя перемога,

та будеш ти каятись,

лихо зустрівши;

можу сказати

тобі про свій спадок:

зле тобі буде,

поки я житиму».

Атлі мовив:

70

«Знаю, що винен,

та є на те рада,

як кривду пом'якшити —

чвари облишмо, —

рабів тобі дам я,

шати ошатні,

срібло сніжисте,

і все, що захочеш».

Ґудрун мовила:

71

«Надію облиш,

ніц не візьму я;

відкинула спокій

за меншу образу;

я люта була,

зроблюсь ще лютіша,

мирилась з усім я,

допоки жив Хьоґні.

72

Зростали ми троє

в єдиному домі,

бавились разом

у гаю зеленім,

давала нам Ґрімхільд

злото й намиста;

вбивства братів

не забуду ніколи,

і не змирюся,

що справа ця добра.

73

Жінка страждає

від владного мужа;

хилиться древо,

як висохне віття;

стовбур впаде,

як корінь зрубати;

нині один ти

тут повелитель».

74

Був князь легковажний,

пильність утратив,

погляд прискіпливий

підступ би вгледів;

була Ґудрун хитра,

лукавою мовою

задум свій вкрила,

двома грала щитами[596].

75

Несла вона пиво

за братами на тризні,

Атлі дав учту

за своїми бійцями.

76

Скінчилося так:

питво готували,

був той бенкет

гамірним вельми;

був задум жорстокий

урвати рід Будлі,

вона чоловіку

воліла помститись.

77

Замкнула малих

і в ліжко поклала,

ті ж очі ховали,

та рюмсать не стали,

обняли матір,

спитали, що сталось.

Ґудрун сказала:

78

«Ніц не питайте,

смерть вам обом

я заподію,

врятую від старости».

Хлопці мовили:

«Вбий, як волієш,

ніхто не завадить,

та радість твоя

короткою буде».

79

Вбила тоді

люта братів,

обом гострим ножем

перетяла горлянки.

Атлі спитав,

де сини його бавляться,

де вони зникли,

щось їх не видно.

Ґудрун мовила:

80

«Радо піду,

щоб Атлі сказати;

ніц не сховає

дочка Ґрімхільд;

втіха твоя

зменшиться, Атлі;

прикликав ти зло,

як братів моїх стратив.

81

Кепсько я спала,

відколи загинули,

нині почуєш

про помсту за них:

„Вже ранок“, — казав ти,

я то пам'ятаю,

нині вже вечір,

ти інше питаєш.

82

Синів ти своїх

любих утратив,

дітей черепи

тобі правлять за чари,

тобі у питво

їхню кров я вмішала.

83

Їхні серця я

на рожні підсмажила,

тобі їх піднесла,

ти мовив — телячі:

сам їх ти з'їв,

ні з ким не ділився,

добре жував

міцними зубами.

84

Про долю дітей

своїх ти дізнався;

мій це учинок,

брехати не стану».

Атлі мовив:

85

«Жорстока ти, Ґудрун,

якщо це вчинила,

кров своїх чад

вмішала в питво;

смерть заподіяла

власним нащадкам,

самому мені

скорботу примножила».

Ґудрун мовила:

86

«Тебе і самого

воліла б я вбити,

жодної страти

не забагато

для князя такого;

ти і раніше,

люди так судять,

паскудства робив,

правив жорстоко

цими краями;

та більше нещастя

спіткало тебе,

як щойно ти чув;

ти злочином сам собі

тризну вчинив».

Атлі мовив:

87

«Згориш ти на вогнищі,

перш ніж камінням поб'ють,

отримаєш плату

за вчинки свої».

Ґудрун мовила:

«На горе подібне

вранці чекай,

гарнішу собі

обрала я смерть».

88

Мінялись обоє

злими словами,

мірялись гнівом

без жодної втіхи;

Хніфлунґа[597] лють

охопила велика,

мовив він Ґудрун,

що Атлі уб'є.

89

Спала на думку

їй Хьоґні загибель,

зичила успіху

помсті його.

Скоїлось Атлі

скоро убивство

від сина Хьоґні

й Ґудрун самої.

90

Славний у гніві

на ліжку підвівся,

швидко збагнув

про рани свої,

що дбати про них

немає потреби:

«Нумо, скажіть,

хто вбив сина Будлі,

скінчилася гра,

жити не буду».

Ґудрун мовила:

91

«Ніц не сховає

дочка Ґрімхільд,

з волі моєї

ти помираєш,

син Хьоґні сам

зранив тебе».

Атлі мовив:

92

«Взялась ти за зброю,

хоч то не є гідним,

зле зрадити друга,

який тобі вірив;

взяв я тебе,

Ґудрун, на лихо.

93

Знана була

ти удовицею,

владною вельми,

не без підстави;

ми прибули

з воїнів почтом,

були всі звитяжними

в нашій мандрівці.

94

Повно було в нас

знатного люду,

вдосталь худоби —

втіха велика,

статки добірні

людям на радість.

95

Мунд[598] я сплатив

вельми пристойний,

тридцять рабів,

сім гожих рабинь,

до них я додав

срібла чимало.

96

Для тебе цього

замало здалося,

земель тих, що Будлі

залишив мені,

через твій підступ

я не дістав;

свекруха твоя

плакала часто,

шлюб наш щасливим

я не назву».

Ґудрун мовила:

97

«Брешеш ти, Атлі,

хоч мені й байдуже;

бувала я лагідною,

ти ж — геть ніколи;

ви, юні брати,

війну почали;

з вас половина

пішла до Хель;

все захиталось

у вашій державі.

98

Троє було нас

таких неласкавих,

землю полишили

слідом за Сіґурдом,

стругом прудким

правив кожен своїм,

поки на схід

ми не прибули.

99

Конунга вбили,

гарбали землі,

злякані херсіри[599]

йшли нам під руку;

з лісу вигнанців

ми відпустили,

щастя небачене

туди принесли ми[600].

100

Страж гунський помер[601],

щастя пішло,

важко було

юній зватись вдовицею;

кепсько жилося

в Атлі обійсті,

героя мого

зле було втратити.

101

Знаємо ми,

як ти з тінґу вертався,

сидів там, покірний,

справи не виграв;

жодного разу

добра не дістав,

сидів там, спокійний,

-- -- -- -- --.»

Атлі мовив:

102

«Брешеш ти, Ґудрун,

та мало зарадять

сварки й облуда

нашій недолі.

Влаштуй нині, Ґудрун,

все, як належить,

коли мене звідси

геть понесуть».

Ґудрун мовила:

103

«Кнорр[602] я куплю

і труну пофарбовану,

й вощені шати

для трупа твого,

подбаю про все,

мов жили ми у злагоді».

104

Так Атлі помер,

плакали родичі,

зробила шляхетна

все, як казала;

віку гадала

й собі вкоротити,

проте Ґудрун дні

інакше скінчились.

105

Той є щасливим,

у кого нащадки

звитяжні такі,

як родичі Ґ'юкі;

житиме вічно

у всякому краю

слава про них,

де люди почують.