Вигнанець і чорна вдова

Розділ 19 Джіу-джитсу

орний яр потонув у густих березневих сутінках.

Кілька днів тому випав сніг. Тепер засіяв дрібний дощик. Місцевість забудували одноповерховими, рідше — двоповерховими будинками, у новому столітті тут іще не зводили нічого. Тож старі, просілі, зубожілі доми, які не знали навіть кращих часів, світилися вікнами де-не-де з-за погано запнутих завіс. Ліхтарів тут не було ніколи, чужий мусив рухатися брудними вулицями й провулками навпомацки, ризикуючи заблукати. Натомість місцеві чулися рибами у воді, могли ходити Чорним яром навіть із зав’язаними очима.

Але не Платон.

Його зупинили, щойно вийшов за Більмом на задній двір. Підійшли ззаду, схопили за плече, пальто з правого боку проколов гостряк, пробивши одяг і чикнувши шкіру. Нападу чекав, хай не так швидко — і все одно розгубився. Поки опановував себе, обшукали, знайшли револьвер. Накрили очі широкою пов’язкою, туго затягнули. Гостряк забрали, підштовхнули, мало не збивши з ніг. Взяли попід руки з обох боків, кудись повели. Спершу Чечель іще намагався лічити кроки й повороти, та кинув — безглузда морока.

Щойно зупинилися й звільнили очі, кліпнув, проганяючи веселкові джмелі-цятки. Коли призвичаївся, уздрів себе на якомусь зарослому чагарником пустирищі. Звуки вулиці чулися десь далеченько за спиною. Конвоїри товклися ззаду, Більмо тупцяв трохи далі, з чимось вовтузячись. Нарешті впорався, покрутив якимось довгастим предметом.

Ураз чагарі ожили.

З двох боків виступили чотири постаті. Кожна мала в руці такий самий предмет. Один із конвоїрів-босяків, порпаючись у кишені, наблизився до Більма. Наступної миті Платон усе зрозумів: босяк чиркнув сірником, підніс вогонь — і дивний предмет перетворився на ядучий смолоскип.

Інші четверо запалили свої від нього, стали колом.

А потім у світло ступив високий чоловік у довгому чорному плащі й високому циліндрі.

Він рухався, наче лісовий хижак, котрий уже вполював здобич і тепер бавиться, впевнений: жертва нікуди від нього не втече. Руки обтягували чорні рукавички, на ногах — шкіряні чобітки з низькими халявами. Аристократичне обличчя прикрашали тонкі доглянуті вусики.

— Ефектно, — промовив Платон. — Любов до циркових видовищ колись вас згубить.

— Ти живий і бачиш це все, бо Апашу цікаво, — відповів чоловік, трохи розтягуючи слова. — Апаш багато чого бачив у житті, тому не у всяке вірить. Апаш не думав, що Платон Чечель існує в природі. Апаш не вірив, що після Захарченка в Києві залишився сильний розшук.

— Ми не перетиналися наче.

— Апаш чув про Платона Чечеля. Апаш повинен знати, кого треба стерегтися.

— Ти мене боїшся?

— Апаш має зважати на будь-яку небезпеку, — промовив чоловік спокійно. — Якщо про молодого фараона раптом почали забагато говорити й писати, якщо чутки про нього доходять навіть туди, де Апаш оселився, — персона варта уваги.

— Дякую, — гмикнув Чечель. — Це мені лестить.

— Але я знаю також — ти ніхто зараз, Платоне Чечель. Тож ніхто тебе й не шукатиме. Апаш не любить, коли отак приходять і розпитують про нього. Апаш не шукав зустрічі з тобою.

— Ми зустрілися. Я поясню...

— Апаш не хоче тебе слухати. — Розбійник роздратовано тупнув ногою. — Тебе виперли з поліції. Ти хочеш повернутися. Найкращий спосіб — вистежити Апаша, отак ти міркуєш. Тобі за Апаша все спишуть, що б ти там не накоїв. Апаш карає тих, хто пхає носа не туди. На коліна. — Наказав неголосно, буденно, ніби сплюнув.

Чечель не зрушив із місця.

— На коліна, — повторив Апаш.

— Поцілуй мене в сраку. — Платон сам від себе не чекав.

— Апаш почув твоє бажання. Апаш дозволить тобі зробити так перед смертю. Поможіть йому, поставте.

Двоє босяків-конвоїрів, кожен зі свого боку, поклали руки на плечі полоненому.

Натиснули разом.

Той, котрий стовбичив праворуч, підбив ногу під коліном.

Платон присів — але тільки для того, аби краще розвернутися в русі.

Наступної миті плавно ступив убік, розпрямився, стрімко став поруч із найближчим босяком, тут же — зайшов ззаду. Не припиняючи рухатися, дістав правицею підборіддя противника, одразу ж — зафіксував голову в лещата. Не відпускаючи, різко повернув її вбік, бажаючи, аби хруснуло, — і таки хруснуло. Зойкнувши, босяк осів і, коли Чечель розтиснув лещата, впав у багнюку з неприродно вивернутою шиєю.

Платон скрутив йому в’язи.

Усе трапилося так швидко, що ніхто з присутніх не встиг нічого вдіяти. П’ятеро, в тому числі Більмо, уклякли зі смолоскипами. Апаш ступив назад і повівся дуже дивно: схрестив руки на грудях, мовби дивився цирковий номер. Діяв тільки товариш виведеного з ладу босяка — стрибнув на Платона, на ходу вихопивши стилет.

Чечель перехопив занесену руку.

Великий палець ліг трохи нижче від кісточок супротивника — утворив важіль.

Натиснув, вивертаючи одночасно кисть назовні, змусивши пальці розімкнутися. Стилет випав, босяк закричав від різкого болю. Та Платон не відпускав, задіяв другу руку, викрутив ворожу правицю ще більше, переніс вагу на свої ноги, провів прийом.

Уже другий нападник лежав на землі. Тільки, на відміну від нерухомого товариша, скавчав, показуючи всім викручену, наче в ганчір’яної ляльки, правицю.

— Отак, — мовив Апаш. — Ти потішив, Платоне Чечель. Впізнаю джіу-джитсу. Київських фараонів уже такого вчать?

— Улюблена боротьба, — парирував Платон, розминаючи руки й пружно хитаюсь на місці. — Навчився сам. Не всі студенти сидять по трактирах і гуляють по борделях. Хтось має інші інтереси.

— Апашеві вже цікаво.

Більмо подався вперед, хотів втрутитись — та ватажок зупинив його плавним рішучим жестом. Скинув плащ. Більмо передав свій смолоскип тому, хто стояв ближче, підхопив плащ, циліндр, пальто з тонкої верблюжої вовни. Апаш, розминаючись, зробив кілька рухів плечима, потім кілька разів пружно присів, прийняв бойову стійку.

— Покажи Апашеві. Давно шукає, з ким отак погратися.

Чечель теж скинув пальто, яке ніхто не підхопив, — впало на чагарі. Туди ж полетів капелюх.

Апаш атакував одразу ж, забираючи в Платона ініціативу. Наступав стрімко, пускаючи в хід руки й ноги, намагаючись швидко вивести противника з рівноваги. Але Чечель знав цю методу, тож обманним рухом змусив Апаша переміститися в потрібний йому бік, сам же пірнув, відходячи в протилежний. Апаш не вправився, як Платон уже стояв у нього за спиною. Та все ж не дав себе захопити — встиг розвернутися, перехопити руку, пірнути під неї, вивертаючи, водночас підбиваючи ноги.

Прийом передбачав обопільне падіння.

Супротивники повалилися на землю.

Їх одразу обступили смолоскипники, даючи більше світла.

Апаш уже дотягнувся до руки Чечеля, схопив, повернувшись на бік, закидаючи ноги й прагнучи взяти в лещата корпус та голову. Майже вдалося, Платон відчув гострий біль, але в останню мить посунувся в багнюці так, щоб змінити положення тулуба. Щойно він опинився під іншим кутом, Апаш втратив змогу проводити больовий прийом далі.

Вивернувшись іще більше, Чечель смикнув захоплену руку, вирвав з лещат. Махнув ногами, мов ножицями, зупиняючи нову атаку, і тепер вони лежали на спинах, заплутавши ноги живим вузлом. Довго так не тривало — розплелися, відкотилися, скочили на рівні майже водночас.

Апаш не дав Платону видихнути — кинувся вперед, б’ючи ногою. Вдалося, та Чечель знову подався вбік, підняв праву руку — нога противника опинилася під пахвою. Апаш не встиг забрати її: Платон опустив правицю, з усієї сили затиснув. Апаш застрибав на одній нозі, судомно намагаючись втримати рівновагу. Та вже попався — Платон перетворив тулуб на важіль, рвонув, викручуючи Апашеву гомілку, і вони знову завалилися разом у болото.

Він володів технікою — та противник був старшим, мав більше досвіду.

Чечель незчувся, як Апаш вислизнув з обіймів. Він ще лежав, а розбійник уже поміняв положення тіла, ударом ноги не дав підвестися, перекотився, схопив Платонову голову в замок, затиснув. Лице обдало важким диханням. Чечель звивався вужем, але противник тиснув невблаганно, вже діставшись до шиї й перетискаючи її, перекриваючи кисень.

Платонові не лишилося виходу — вдарив вільною рукою по землі.

І Апаш враз ослабив хватку.

Світ перестав стрибати.

Легені знову заповнило повітря.

А перед собою Чечель побачив руку противника.

— Вставай. У грязюці не треба.

Платон не комизився, підвівся з його допомогою. Апаш широко посміхнувся, показуючи два ряди ідеально рівних зубів.

— Не думав, що все так піде. Ти як знав, Платоне Чечель, що джіу-джитсу — улюблена забава. Апаш багато чого любить. Але це спорт, не всякому дано. Аби раніше сказав, що теж навчений, ми б раніше здибалися. І не тут.

— Ти в болоті весь, — зауважив Платон.

— І ти таке саме порося, — парирував Апаш. — Нічого, до ранку виперуть, висушать, випрасують. Будемо, як нові гриваки.

— Хто випере?

— Кому треба. Кому належить. Вважай, пощастило тобі, Платоне Чечель. Ти сподобався Апашу. Апаш не злиться більше. Дружбу не пропонує, не можна з фараонами водитися. Хай колишніми, тільки ж не буває колишніх. Чого хотів?

— Одразу з цього могли б почати.

— А бач — не могли, — розвів Апаш руками, потім лунко плеснув у долоні. — Все, босото, досить цирку. Приберіть тут. — Втративши до посіпак інтерес, переключився на Чечеля цілковито, хлопнув по забрьоханому плечу. — Хряємо[40] до Міхельсона[41].

— Я поговорити хотів.

— Там і поговоримо.

За весь час Апаш словом не обмовився про двох скалічених спільників. Спершу верхній одяг подали йому, потім Платонові. Очей не зав’язували більше, Апаш рушив першим, Чечель — за ним.

Більмо лишився на галявині.

Або Платонові здалося, або за якийсь час іззаду почувся крик, схожий на передсмертний.