Втрачений символ

РОЗДІЛ 111

Дзвін на вежі дзвонив аж три хвилини, і від його звуку навіть дрижав срібний канделябр над головою Ленґдона. Кілька десятиріч тому він ходив на лекції до цієї затишної аудиторії у спецшколі «Філіпс Ексетер». Однак сьогодні він прийшов сюди, щоб послухати, як один його добрий приятель промовлятиме до учнівського зібрання. Коли світло згасло, Ленґдон сів біля задньої стіни, під пантеоном портретів директорів школи.

Натовп поступово вгамувався і замовк.

У повній темряві на кафедрі з’явилася висока невиразна постать і стала за трибуну.

— Доброго ранку, — прошепотів у мікрофон безликий голос.

Усі напружено випросталися, намагаючись побачити, хто до них звертається.

Увімкнувся проектор слайдів, демонструючи вицвіле коричнево-чорне фото — мальовничий замок із фасадом із пісковику, з високими квадратними вежами та готичним орнаментом.

Привид знову заговорив:

— Хто може сказати, де розташована ця будівля?

— В Англії! — почувся в темряві дівчачий голос. — Цей фасад є комбінацією ранньої готики та пізнього романського стилю, а отже, це норманський замок, споруджений в Англії приблизно в дванадцятому столітті.

— Ти ба! — мовив голос без обличчя. — Тут хтось знається на архітектурі.

Звідусіль почулося тихе невдоволене бурчання.

— На жаль, — мовив привид, — ви помилилися на три тисячі миль і півтисячоліття.

Аудиторія зацікавлено принишкла.

Тепер на проекторі слайдів з’явилося кольорове сучасне фото того самого замку, тільки під іншим кутом. На передньому плані домінували вежі замка, споруджені з пісковику, видобутого в каменоломні Сенека Крик, але на задньому плані, навдивовижу близько, було видно прикрашений колонами величний білий купол Капітолію Сполучених Штатів.

— Хвилиночку! — знову скрикнула та сама дівчинка. — В окрузі Колумбія існує норманський замок?

— Так, з 1855 року, — відповів голос. — Саме тоді й було зроблене наступне фото.

З’явився новий слайд — чорно-білий знімок інтер’єру із зображенням великої склепінчастої зали, обставленої скелетами тварин, виставковими стендами, скляними банками з біопрепаратами, археологічними артефактами та гіпсовими відбитками доісторичних рептилій.

— Цей прекрасний замок, — вів далі голос, — став першим науковим музеєм Америки. То був подарунок від заможного британського науковця, котрий, як і батьки-засновники, вірив, що наша молода країна стане краєм просвіти. Він заповів засновникам Америки велике багатство і попросив їх спорудити у її центрі «заклад для накопичення та поширення знань». — Промовець надовго замовк. — Хто може назвати ім’я цього щедрого науковця?

— Джеймс Смітсон? — несміливо обізвався чийсь голос у передніх рядах.

Аудиторією прокотився шепіт — всі раптом згадали про Смітсона.

— Це й справді був Смітсон, — підтвердив чоловік на кафедрі. Тепер Пітер Соломон вийшов на світло; очі його весело виблискували. — Доброго ранку. Мене звуть Пітер Соломон. Я керівник Смітсонівського інституту.

Учні шалено зааплодували.

А Ленґдон, сидячи у напівтемряві, заворожено спостерігав, як Пітер захопив уяву молоді фотографічною подорожжю раннім періодом історії Смітсонівського інституту. Ця вистава почалася зі Смітсонівського замку, його підвальних наукових лабораторій, з коридорів, уставлених експонатами, з виставкового залу, заповненого молюсками, з науковців, що називали себе «хранителями ракоподібних істот». Він показав навіть старе фото двох найвідоміших — і вже покійних — мешканців замку: то були дві сови, одну з яких звали Накопичення, а другу — Поширення. Півгодинна слайдова вистава закінчилася показом вражаючого супутникового фото Національної алеї, вздовж якої зараз розташувалися відділення Смітсонівського музею.

— Як я вже сказав на початку, — мовив на завершення Пітер, — Джеймс Смітсон та батьки-засновники Америки вважали, що наша велика країна має стати осередком просвіти. Гадаю, що сьогодні вони пишалися б результатами свого починання. Їхній знаменитий Смітсонівський інститут став символом науки та поширення знань у самісінькому центрі нашої країни. Він є живим пам’ятником нашим батькам-засновникам і їхньому баченню Америки як країни, заснованої на принципах знання, мудрості й науки.

Соломон вимкнув проектор під гучні оплески. Увімкнулося освітлення, й одразу ж здійнявся ліс рук — аудиторія нетерпляче чекала відповідей на запитання.

Соломон надав слово маленькому рудоволосому хлопцеві з середнього ряду.

— Містере Соломон, — почав він здивованим голосом. — Ви сказали, що наші батьки-засновники втекли від релігійного гніту Європи, щоб заснувати країну на принципах наукових досягнень.

— Саме так.

— Але ж... У мене склалося враження, що засновники Америки були глибоко віруючими людьми і заснували нашу країну саме як християнську державу.

Соломон посміхнувся.

— Друзі мої, зрозумійте мене правильно. Так, батьки-засновники і справді були глибоко релігійними людьми, але вони були деїстами, тобто людьми, що вірили в Бога в універсальному, широкому значенні. Єдиним релігійним ідеалом, який вони пропагували, була релігійна свобода. — Соломон витяг мікрофон з тримача і вийшов з-за трибуни. — Засновники Америки мали перед своїми очима образ просвіченої країни-утопії, де свобода думки, освіта мас та досягнення науки витіснять темряву задавнених релігійних забобонів.

Руку підняла білявка в чорному.

— Так?

— Сер, — почала дівчинка, піднявши угору свій стільниковий телефон. — Я збирала про вас інформацію в Інтернеті і довідалася, що ви впливовий франкмасон.

Соломон підніс догори свій масонський перстень.

— У цьому немає таємниці. Могли б і не витрачати гроші на Інтернет.

Учні розсміялися.

— Гаразд, — вагаючись мовила дівчинка. — Ви щойно сказали про «задавнені забобони», і мені здалося, що коли хтось і поширює ці задавнені забобони, то це масони.

Соломон і оком не змигнув.

— Та невже? А чому?

— Ну, я взагалі-то багато читала про масонство, і знаю, що у вас є чимало дивних древніх ритуалів та вірувань. Я знайшла в Інтернеті статтю, де йдеться, що масони вірять у потужну силу якоїсь древньої магічної мудрості, здатної підняти людину до рівня богів.

Усі повернулися і поглянули на білявку так, наче вона несповна розуму.

— Взагалі-то, — зауважив Соломон, — вона правду каже.

Дітлахи відвернулися від дівчинки і подивилися на Пітера широко розкритими очима.

Стримуючи посмішку, Соломон спитав білявку:

— А що ще сказано в тій премудрій інтернет-статті стосовно цієї магічної мудрості?

На обличчі дівчинки з’явився занепокоєний вираз, але вона не перервала читання зі знайденої веб-сторінки.

— Щоб сховати цю мудрість від людей лихих і недостойних, древні закодували свої знання, приховавши могутні істини під покровом метафоричної мови символів, міфів та алегорій. І донині ця зашифрована мудрість оточує нас повсюдно. Вона закодована у нашій міфології, нашому мистецтві та окультних працях древності. На жаль, сучасна людина втратила здатність дешифрувати це складне мереживо символів... і тому цю велику істину загублено.

Соломон уважно вислухав дівчинку.

— Це все?

Вона знічено завовтузилася у кріслі.

— Та ні, є ще дещо. Трохи.

— Я так і думав. Будь ласка, розкажіть нам.

Дівчинка трохи завагалася, але потім прокашлялася і продовжила:

— Згідно з легендою, мудреці, що колись давно зашифрували древні таємниці, залишили щось на кшталт ключа... чи пароля, яким ці закодовані секрети можна розкодувати. Кажуть, що цей магічний пароль, відомий як verbum significatium, має здатність зняти покривало темряви та відімкнути древні таємниці, відкрити їх для вивчення і зрозуміння людством.

Соломон задумливо посміхнувся.

— Та ото ж... verbum significatium... — Він якусь мить дивився у простір поперед себе, а потім знову опустив очі на біляву дівчинку. — А де ж зараз це чудесне слово? Цей пароль?

Дівчинка знітилася, певно, пошкодувавши, що кинула виклик запрошеному промовцеві, але таки дочитала інформацію на веб-сторінці:

— Легенда стверджує, що verbum significatium сховане глибоко під землею, де терпляче чекає свого історичного моменту, коли людство не зможе існувати без істини, знань та мудрості всіх віків. На цьому лихому й темному перехресті людство нарешті здобуде з-під землі це слово й почнеться нова чудесна епоха знань та просвіти.

Дівчинка вимкнула свій мобільний і знічено опустилася в крісло, очікуючи глузливої, нищівної відповіді.

Після тривалої тиші ще один учень підняв руку.

— А ви самі вірите у це, містере Соломон?

Пітер посміхнувся.

— Чом би й ні? Наша міфологія має тривалу традицію магічних слів, що забезпечують проникнення в таємниці та набуття богоподібної сили. І донині дітлахи вигукують «абракадабра!», сподіваючись створити щось із нічого. Звісно, ми вже забули, що це слово аж ніяк не іграшка; воно має коріння в древньому арамейському містицизмі — Avrah KaDabra означає «я творю, коли говорю».

Тиша.

— Але ж, пане, — наполягав один учень, — невже ви й справді вірите у здатність єдиного слова... цього verbum significatium, чи як там... що воно спроможне відімкнути нам древню мудрість і забезпечити просвіту і знання в усьому світі?

Обличчя Пітера Соломона не видало жодної емоції.

— Мої переконання не повинні вас цікавити. Вас має цікавити те, що це пророцтво про прийдешню просвіту відлунює буквально в кожній релігійній вірі та в кожній філософській традиції на землі. Індуси називають цей час добою «Кріта», астрологи — добою Водолія, юдеї описують прихід месії, теософи називають це Новою добою, а космологи — Гармонічною Конвергенцією і навіть пророкують конкретну дату.

— Двадцять перше грудня 2012 року? — вигукнув хтось.

— Так, це станеться бентежно швидко... якщо ви вірите в математику індіанців майя.

Ленґдон тихо розсміявся, пригадавши, як Соломон років з десять тому передбачив нинішній сплеск телевізійних спецвипусків, які пророкуватимуть, що кінець світу настане 2012 року.

— Точний час не має значення, — мовив Соломон, — але мені видається напрочуд цікавим той факт, що всі різноманітні філософські течії людства дивовижним чином сходилися в одному: іде велика доба просвітлення. В кожній культурі, в кожній епосі, в кожному куточку світу мрія людини зосереджувалася на одній і тій самій чітко визначеній ідеї — на прийдешньому апофеозі людини... на неминучій трансформації нашого людського інтелекту і реалізації його справжнього потенціалу. — Соломон посміхнувся. — Чим же можна пояснити таку синхронність вірувань?

— Їхньою істинністю, — почувся тихий голос з юрми учнів.

Пітер різко обернувся.

— Хто це сказав?

Піднята рука належала тендітному азійському хлопчику з тонкими рисами обличчя, що вказували на його непальське чи тибетське походження.

— Мабуть, в душі кожного закарбовано універсальну істину. Можливо, всередині кожного з нас криється одне й саме повідомлення, як, скажімо, спільна константа в наших ДНК. Вочевидь, ця колективна істина і пояснює схожість усіх наших легенд, всіх наших внутрішніх повідомлень.

Соломон аж просяяв. Він стиснув долоні біля грудей і поштиво вклонився хлопчику.

— Дякую.

Усі в аудиторії мовчали.

— Істина, — мовив Пітер, звертаючись до аудиторії. — Істина має силу. І якщо всі ми схиляємося до схожих ідей, то, може, ми робимо це тому, що ці ідеї є істинними... закарбованими глибоко в наших душах. І коли ми чуємо істину, навіть не розуміючи її, то відчуваємо, що вона знаходить відгук всередині нас... що вона звучить в унісон з нашою підсвідомою мудрістю. Імовірно, що істина не пізнається нами; ця істина радше воскресає в нашій пам’яті, наново пригадується, наново розпізнається... як те, що вже існує всередині нас.

В аудитори запанувала абсолютна тиша.

Соломон розтяг її на кілька секунд, а потім тихо сказав:

— На завершення я хотів би додати, що відкриття істини — це завжди нелегко, завжди бентежно. Впродовж усієї історії кожен період просвіти супроводжувався темрявою і переслідуваннями. Такими є закони природи і збереження рівноваги. І якщо поглянути на темряву, яка зростає зараз у світі, ми мусимо усвідомлювати, що одночасно з нею зростає і не менш потужне Світло. Ми з вами стоїмо на порозі воістину великого періоду просвітлення, і всім нам — всім вам — дуже пощастило жити в цей переломний історичний момент. З усіх людей, що жили на землі в усі історичні епохи саме нам з вами випав цей нетривалий момент, коли ми станемо свідками нашого остаточного відродження. Після тисячоліть темряви ми побачимо, як наші науки, наші уми і навіть наші релігійні вірування відкриють нам істину.

Аудиторія ось-ось мала вибухнути оплесками, але Пітер підняв руку, закликаючи до тиші.

— Міс! — звернувся він безпосередньо до незгідливої білявої дівчинки з мобільним телефоном. — Розумію, що ми з вами мало в чому погоджуємося, але хочу вам подякувати. Ваша пристрасть є важливим каталізатором майбутніх змін. Темрява живиться апатією, а переконання є нашою найпотужнішою протиотрутою. Продовжуйте вивчати вашу віру. Вивчайте Біблію. — Він посміхнувся. — Особливо її завершальні сторінки.

— Апокаліпсис? — спитала дівчинка.

— Саме так. Книга Одкровення є вражаючим прикладом нашої спільної істини. Ця остання книга Біблії розповідає ту саму історію, що й безліч інших релігій та вірувань. Усі вони пророкують відкриття великої мудрості.

— А хіба в Апокаліпсисі не йдеться про кінець світу? — спитав хтось. — Ну, Антихрист, Армагеддон, завершальна битва добра зі злом?

Соломон посміхнувся.

— Хто з вас вивчає грецьку?

Піднялося кілька рук.

— Що буквально означає слово «Апокаліпсис»?

— Воно означає... — почав один учень, потім замовк і за мить продовжив немов зі здивуванням: — Апокаліпсис означає «відкривати» або ж «показувати».

Соломон схвально кивнув хлопцеві.

— Саме так. Апокаліпсис буквально означає «відкриття», «виявлення». Біблійна Книга Одкровення пророчить відкриття великої істини та незбагненної мудрості. Апокаліпсис — це не кінець світу, а радше, кінець того світу, який ми знаємо. Пророцтво Апокаліпсису — це лише одне з багатьох прекрасних пророцтв Біблії, яке зазнало перекручень. — Соломон підступив до краю сцени. — Повірте мені, Апокаліпсис дійсно гряде... і він буде зовсім не таким, як нас вчили.

Високо над його головою вдарив дзвін.

Здивовані й приголомшені учні вибухнули громом оплесків.