Втрачений символ

РОЗДІЛ 85

Перетворення.

Настоятель Геловей почув, як щось сталося, але не побачив.

Потойбіч стола мовчки заклякли Ленґдон та Кетрін, мабуть, оніміло витріщившись на кам’яний куб, який щойно з гучним ляскотом трансформувався просто перед їхніми очима.

Геловей не втримався і посміхнувся. Він очікував на такий результат і, хоча й досі не знав, як це допоможе їм розшифрувати піраміду, насолоджувався рідкісним шансом навчити символознавця з Гарварду дечого з царини символів.

— Професоре, — сказав настоятель, — мало хто знає, що масони побожно ставляться до форми цього куба — ми його називаємо ашлар, бо він є тривимірним відтворенням набагато древнішого двовимірного символу. — Настоятелю не треба було питати, чи впізнав професор древній символ, що лежав тепер перед ними на столі. Бо то був один з найвідоміших символів у світі.

Роберт Ленґдон дивився на трансформовану скриньку, що лежала перед ним на столі, і в його голові здійнявся вихор думок. «Я й гадки не мав...»

Кілька секунд тому він засунув руку в кам’яну скриньку, взявся за масонський перстень і потихеньку прокрутив його. Перстень повернувся на тридцять три градуси — і куб зненацька зазнав перетворення просто в нього на очах. Квадратні грані, що утворювали сторони куба, розпалися, коли розімкнулися їхні приховані замочки. І скринька водномить розклалася навсібіч, лунко ляснувши кришкою та боками об стіл.

«Куб став хрестом, — подумав Ленґдон. — Відбулося щось на кшталт алхімічного перетворення одного символу на інший».

Кетрін приголомшено витріщилася на розкладений куб.

— Масонська піраміда має стосунок до християнства?

На мить Ленґдонові спало на думку те саме. Зрештою, християнське розп’яття було шанованим символом серед масонів і багато з них були християнами. Однак серед масонів були і юдеї, мусульмани, буддисти, індуїсти, а також ті, що не спромоглися дати визначення богу, якому вони поклонялися. Тому присутність виключно християнського символу скидалася на обмеження.

— Це не розп’яття, — дійшов висновку Ленґдон, підводячись з-за стола. — Цей хрест з циркумпунктом посередині є подвійним символом, тобто таким, у якому два символи поєднуються, щоб утворити один.

— Ти про що? — спитала Кетрін, супроводжуючи поглядом Ленґдона, який схвильовано ходив туди-сюди.

— Хрест, — відповів професор, — став християнським символом лише в четвертому столітті нашої ери. А задовго до цього його використовували давні єгиптяни, щоб показати перетин двох вимірів — людського та небесного. Що вгорі, те і внизу. Він слугував візуальним зображенням того перехрестя, де людина і Бог стають єдиним цілим.

— Зрозуміло.

— Відомо, — вів далі Ленґдон, — що циркумпункт має багато значень, найбільш езотеричне з них означає троянду, алхімічний символ бездоганності. Але якщо розташувати її в центрі хреста, то вийде зовсім інший символ — роза і хрест.

Геловей усміхнено відкинувся на спинку крісла.

— О Господи, твоя воля. Ви точно перебрали міру!

Кетрін теж підвелася.

— Може, я чогось не розумію?

— Роза і хрест, — пояснив Ленґдон, — є для франкмасонства звичним символом. Один із титулів масонів шотландського обряду навіть має назву лицар Рози і Хреста; колись ним нагороджували розенкрейцерів, що зробили значний внесок у масонську містичну філософію. Цього звання удостоїлися багато великих науковців: Джон Ді, Еліас Ешмол, Роберт Флудд...

— Саме так, — підтвердила Кетрін. — Під час своїх досліджень я прочитала всі маніфести розенкрейцерів.

«Це має робити кожен науковець, — подумки схвально відзначив Ленґдон. Древній містичний орден рози і хреста (Ancient and Mystical Order Rosae Crucis) справив сильний вплив на науку, а його історія дуже нагадувала легенду про древні таємниці: стародавні мудреці володіли секретною мудрістю, яку передавали через віки і вивчали лише найгеніальніші уми. Слід визнати, що історичний перелік відомих розенкрейцерів дивовижним чином збігався зі списком «хто є хто» з європейських знаменитостей доби Відродження: Парацельс, Бекон, Флудд, Декарт, Паскаль, Спіноза, Ньютон, Лейбніц.

Згідно з доктриною розенкрейцерів «порядок вибудовувався з езотеричних істин давнього минулого», істин, які слід було «ховати від пересічної людини» і які обіцяли перспективу глибокого проникнення в «духовну сферу». З роками символ братства розенкрейцерів розквітнув, перетворившись на красиву троянду на оздобленому хресті, хоча починався він як скромна цятка в кружальці на простому неоздобленому хресті.

— Ми з Пітером часто обговорювали філософію розенкрейцерів, — сказав Геловей, звертаючись до Кетрін.

Настоятель стисло змальовував взаємозв’язок між масонами та розенкрейцерами, а Ленґдон знову подумки повернувся до фрази, яка весь вечір не давала йому спокою. Jeova Sanctus Unus. «Ця фраза якось пов’язана з алхімією». Він силувався пригадати, що саме казав йому колись Пітер про цю фразу, і згадка про розенкрейцерів знову наштовхнула його на цю думку. «Міркуй, Роберте!»

— Засновником розенкрейцерів, — розповідав Геловей, — був здогадно якийсь німецький містик, відомий під ім’ям Крістіан Розенкрейц — вочевидь, псевдонім, під яким, можливо, ховався сам Френсіс Бекон, котрий, як вважають деякі історики, сам заснував це братство, але не існує доказів того, що...

— Псевдонім! — озвався раптом Ленґдон, аж сам спантеличившись цим несподіваним вигуком. — Авжеж! Jeova Sanctus Unus! Це псевдонім!

— Про що ти кажеш? — вимогливо спитала Кетрін.

Професор відчув, як пришвидшився його пульс.

— Всю ніч я намагався пригадати, що ж казав мені колись Пітер про Jeova Sanctus Unus та про зв’язок цієї фрази з алхімією. І нарешті я пригадав! Йдеться не стільки про алхімію, скільки про алхіміка! Дуже відомого алхіміка!

Геловей хихикнув.

— Давно час було здогадатися, професоре. Я двічі згадав його ім’я, а також слово «псевдонім».

Ленґдон витріщився на старого.

— Так ви знали?!

— Ну, у мене виникли припущення, коли ви розповіли про напис Jeova Sanctus Unus, який ви розгадали за допомогою магічного квадрата Дюрера, але коли ви згадали про розу і хрест, то у мене вже не лишилося сумнівів. Як вам, певно, відомо, серед особистих паперів науковця, про якого йде мова, був примірник маніфесту розенкрейцерів, рясно вкритий нотатками.

— А про кого йде мова? — спитала Кетрін.

— Про одного з найталановитіших науковців світу! — відказав Ленґдон. — Він був алхіміком, членом Лондонського Королівського наукового товариства, розенкрейцером; деякі зі своїх найзагадковіших праць він підписав псевдонімом Jeova Sanctus Unus!

— Тобто Єдиний Істинний Бог? — спитала Кетрін. — Скромний хлопець, нічого не скажеш.

— Радше, напрочуд талановитий, — виправив її Геловей. — Він підписувався таким ім’ям, бо, як і давні адепти — магістри езотеричної філософії, мислив себе божественним. До того ж шістнадцять літер у Jeova Sanctus Unus можна переставити і вийде ім’я цього науковця латиною, тобто маємо довершений псевдонім.

На обличчі Кетрін з’явився здивований вираз.

— Отже, Jeova Sanctus Unus — це латинська анаграма імені відомого алхіміка?

Ленґдон схопив аркуш паперу та ручку зі стола священика і почав щось писати, водночас пояснюючи.

— Якщо поміняти літеру J на І, а літеру V на U, то цей вираз можна переробити таким чином, що матимемо ім’я цього чоловіка.

І Ленґдон написав шістнадцять літер: Isaacus Neutonuus.

Він подав папірець Кетрін і сказав:

— Гадаю, що ти про нього чула.

— Ісак Ньютон? — здивовано спитала Кетрін, уп’явшись очима в аркуш. — То он про що каже нам напис на цій піраміді!

На мить Ленґдон подумки повернувся до Вестмінстерського абатства, до пірамідальної гробниці Ньютона, біля якої він відчув схоже прозріння. «А сьогодні цей великий науковець знову нагадав про себе». Звісно, це не було збігом обставин... піраміди, таємниці, приховане знання... все це було взаємопов’язаним. Ім’я Ньютона завжди було незмінною віхою на шляху тих, хто прагнув здобути приховане знання.

— Ісак Ньютон, — зауважив Геловей, — мусить мати стосунок до розшифрування цієї піраміди. Не знаю, який саме стосунок, але...

— Геніально! — скрикнула раптом Кетрін, і очі її розширилися. — Я знаю, як треба розшифровувати піраміду!

— Ти здогадалася? — спитав Ленґдон.

— Так! — вигукнула вона. — Як же ми раніше цього не побачили! Відповідь просто у вічі нам впадала! Це проста алхімічна процедура. Я можу трансформувати цю піраміду, використовуючи базову науку! Ньютонівську науку!

Ленґдон напружено намагався збагнути, куди хилить Кетрін.

— Отче Геловей, — сказала Кетрін. — Якщо прочитати напис на персні, то...

— Годі! — Старий раптом підняв угору палець, закликаючи до тиші. Потім злегка схилив голову набік, наче до чогось прислухаючись. За мить він різко підвівся з-за стола. — Друзі мої, безперечно, ця піраміда розкрила нам іще не всі свої таємниці. Я не знаю, на що натякає міс Соломон, але якщо вона дізналася, який наступний крок ви маєте зробити, тоді мою роль завершено. Збирайте свої речі і більше нічого мені не кажіть. Залиште мене в невіданні. Я би волів не мати інформації — на той випадок, якщо наші візитери спробують витягнути її з мене силою.

— Візитери? — спитала Кетрін, прислухаючись. — Я нічого не чую.

— Невдовзі почуєте, — відповів Геловей, рушаючи до дверей. — Мерщій.

А на іншому краю міста вежа стільникового зв’язку намагалася встановити контакт з телефоном, який лежав, розбитий на шматки, на асфальті. Не знайшовши сигналу, вона переадресувала виклик на голосову пошту.

— Роберте! — почувся панічний вигук Ворена Беламі. — Де ти є?! Зателефонуй мені негайно! Відбувається щось жахливе!