У непроглядній темряві Кетрін навпомацки шукала вхід до своєї лабораторії. Знайшовши його, вона натужно розчинила оббиті свинцем двері і вскочила до маленького передпокою. Подорож крізь порожнечу займала лише дев’яносто секунд, але серце і досі несамовито калатало.
«За три роки можна було вже й звикнути до цього».
Кетрін завжди відчувала полегшення, коли виходила з темряви блоку номер п’ять до чистого та добре освітленого приміщення.
Куб являв собою великий бокс без вікон. Кожен дюйм внутрішніх стін та стелі був обшитий міцною свинцевою сіткою з титановим покриттям. Він скидався на величезну клітку, збудовану всередині бетонної порожнини. Перегородки з непрозорого плексигласу розділяли внутрішній простір на зони — лабораторію, пункт управління, технічну кімнату, туалет і невеличку дослідницьку бібліотеку.
Розгонистим кроком Кетрін увійшла до лабораторної кімнати. Яскраве та стерильно чисте робоче місце виблискувало надпередовим устаткуванням для квантитативних досліджень. Там були спарені електроенцефалографи, фемтосекундний лазер, магнітооптична пастка, а також квантово-невизначені ГВП електронного шуму, знані також під простішою назвою генератори випадкових подій.
Попри те що в ноетичній науці використовувалися надсучасні технічні пристрої, самі відкриття були більш містичними, аніж холодні блискучі машини, що їх продукували. Магічне та міфічне ставало цілком реальним, бо приголомшлива нова інформація ринула широким потоком. І вся ця інформація підтверджувала засадничу ідею ноетичної науки про гігантський нерозвіданий потенціал людського інтелекту.
Загальна теза мала такий вигляд: ми тільки ледь пошкрябали поверхню наших розумових та духовних здібностей.
Експерименти в таких дослідних центрах, як Інститут ноетичних наук (IONS) в Каліфорнії та Прінстонська дослідна лабораторія технічних аномалій (PEAR), беззастережно довели, що коли належним чином сфокусувати людську думку, то вона здатна впливати на фізичну масу і змінювати її. Ці експерименти не були дешевими трюками зі «згинання ложок силою думки», а добре підготовленими та ретельно контрольованими дослідженнями, які — всі без винятку — дали один і той самий неймовірний результат: наші думки взаємодіють з фізичним світом незалежно від нашого бажання. І спричиняють зміни аж на субатомному рівні.
Дух панує над матерією.
Упродовж кількох годин після жахливих подій одинадцятого вересня дві тисячі першого року в ноетичній науці стався гігантський стрибок уперед. Четверо науковців виявили, що, коли увесь нажаханий цією трагедією світ об’єднало безмежне співчуття до її жертв, показання тридцяти, не пов’язаних між собою і розташованих у різних кінцях світу, генераторів випадкових подій раптом стали істотно менш хаотичними. Якимось чином спільність почуттів, поєднання мільйонів людських умів зафіксували рандомізатори цих машин, систематизувавши їхні показники, і з хаосу витворили порядок.
Здавалося, це приголомшливе відкриття підтвердило древню духовну доктрину «космічної свідомості» як широкого об’єднання людських намірів та прагнень, фактично здатного взаємодіяти з фізичною речовиною. Нещодавні дослідження на царині масових молитов і медитації спричинили схожий вплив на показання генераторів випадкових подій, таким чином посиливши позиції тих, хто стверджує, що людська свідомість, за висловом філософа-ноетика Лін Мактагарт, є субстанцією, що не обмежується людським тілом і являє собою високоорганізовану форму енергії, здатну змінювати фізичний світ. Кетрін прийшла у захоплення від книги Мактагарт «Інтенційний експеримент», а також від її всесвітнього інтернет-дослідження на сайті theintentionexperiment.com, націленого на виявлення способу впливу людських інтенцій, тобто прагнень та намірів, на фізичний світ. Увагу Кетрін привернули ще кілька передових публікацій.
Спираючись на це підґрунтя, Кетрін Соломон зробила у своїх дослідженнях величезний стрибок вперед, довівши, що «сфокусована думка» може справляти вплив буквально на все — швидкість зростання рослин, напрямок руху риби у акваріумі, спосіб поділу клітин у чашці Петрі, синхронізацію окремо рухомих систем та хімічні реакції у власному тілі. Навіть кристалічна структура новоутворених твердих тіл — і та зазнавала мутацій під впливом людського розуму: Кетрін створила прекрасні симетричні кристали льоду шляхом «опромінювання» позитивними думками замерзлої води у склянці. Неймовірно, але закономірним було і зворотне явище: коли вона опромінювала воду негативними, «забрудненими» думками, то кристали замерзали хаотично та уривчасто.
Людська думка в буквальному значенні мала здатність перетворювати фізичний світ.
Експерименти Кетрін ставали дедалі сміливішими, а їх результати — іще більш приголомшливими. Її робота в цій лабораторії беззаперечно довела, що вираз «дух панує над матерією» є не якоюсь самозаспокійливою мантрою нової доби. Розум і справді мав здатність змінювати стан самої матерії, і найголовніше — він мав здатність спонукати фізичний світ рухатися у конкретному напрямку.
Ми — володарі нашого всесвіту.
На субатомному рівні Кетрін продемонструвала, що частки фізичної речовини виникали і зникали лише залежно від її прагнення їх спостерегти. У певному значенні її бажання побачити частку і спричинялося до утворення самої частки. Гайзенберґ іще кілька десятиліть тому натякнув на існування такого явища, а тепер воно стало фундаментальним принципом ноетичної науки. Як сказала Лін Мактагарт, «жива свідомість якимось чином стає тим впливом, що перетворює певну можливість на певну реальність. Найголовнішим чинником творення нашого всесвіту є свідомість, що його спостерігає».
Однак найдивовижнішим аспектом роботи, виконаної Кетрін, стало усвідомлення того, що здатність розуму чинити вплив на фізичний світ можна скоригувати і покращити практичним застосуванням цієї здатності. Інтенційного впливу можна навчитися. Як і медитація, фокусування сили «думки» і вміння нею керувати потребує практичних занять. Навіть більше — дехто народився з більш розвиненими здібностями в цій сфері, аніж решта. І впродовж усієї історії людства саме ці нечисленні індивідууми ставали істинними володарями.
Це і є відсутня ланка між сучасною наукою та містикою древніх.
Кетрін навчилася цього від свого брата, Пітера, і тепер, коли вона подумки повернулася до нього, її знову накрила хвиля зростаючої тривоги. Наблизившись до дверей наукової бібліотеки, Кетрін зазирнула всередину. Там нікого не було.
Ця бібліотека являла маленький читальний зал — два простих крісла фірми «Моріс», дерев’яний стіл, два торшери та на всю стіну зроблені з червоного дерева полиці з п’ятьма сотнями книжок. Тут Кетрін і Пітер зібрали свої улюблені тексти різної тематики — від фізики елементарних часток до древнього містицизму. Їхня колекція зросла і перетворилася на еклектичний сплав старого й нового... передового та історичного. Більшість книжок Кетрін мала такі назви, як «Квантова свідомість», «Новітня фізика» та «Принципи нейтральної науки». Книжки її брата вирізнялися давнішими, більш езотеричними назвами на кшталт «Кібаліон», «Зогар», «Танцюючі володарі By Лі» або, приміром, «Переклад шумерських табличок з Британського музею».
«Ключ до нашого наукового майбуття, — часто казав їй брат, — схований у нашому минулому». Пітер, який все життя вивчав історію, точні науки та містику, першим спонукнув Кетрін збагатити університетські знання розумінням філософії раннього герметизму. Їй було лише дев’ятнадцять, коли Пітер заронив у неї іскру інтересу до зв’язку між сучасною наукою та древньою містикою.
— Нумо, скажи мені, Кетрін, — спитав якось він, коли вона приїхала на канікули після другого курсу Йельського університету, — що із теоретичної фізики читають зараз представники майбутньої еліти?
Кетрін, стоячи в родинній бібліотеці, що повнилася книжками, слово в слово переказала йому список рекомендованої літератури.
— Що ж, вражає, — оцінив брат. — Ейнштейн, Бор та Хокінґ[10] — це генії сучасності. А чи не читаєш ти когось зі стародавніх авторів?
Кетрін задумливо почухала потилицю.
— Ти маєш на увазі... Ньютона, еге ж?
Пітер посміхнувся.
— Копай глибше. — У свої двадцять сім років її брат уже встиг зробити собі ім’я у науковому світі, і йому та Кетрін подобалися отакі жартівливі інтелектуальні спаринги.
«Давніший за Ньютона? — У пам’яті Кетрін виринули такі далекі імена, як Птоломей, Піфагор та Гермес Трісмегіст. — Та ніхто ж цього мотлоху зараз не читає!»
Брат провів пальцем уздовж довгої полиці із запиленими фоліантами у потрісканих шкіряних палітурках.
— Наукова мудрість древніх була просто дивовижною... сучасна фізика лише зараз починає її розуміти в повному обсязі.
— Пітере, ти вже казав мені, що давні єгиптяни знали про важелі та шківи задовго до Ньютона і що перші алхіміки проробляли досліди на рівні сучасної хімії, але що з того? Сучасна фізика має справу з концепціями, про які древні вчені й гадки не мали.
— Наприклад?
— Ну... наприклад, теорія квантової переплутаності! Субатомні дослідження беззастережно продемонстрували, що вся матерія взаємопов’язана... переплутана в єдину сітку... щось на кшталт універсального нерозривного цілого. Невже ти хочеш мені сказати, що древні сиділи собі та обговорювали теорію переплутаності?
— Саме цим вони й займалися! — відказав Пітер, відкинувши з лоба довгого чорного чуба. — Переплутаність та взаємне поєднання лежало в основі стародавніх вірувань. Назви, якими визначалося це поняття, є старими, як сам світ: дхармакая, дао, брахман. Фактично, найдавніші духовні пошуки людства полягали у спробах збагнути власне місце в цьому переплетінні, відчути зв’язок з усім сущим. Людина завжди хотіла стати «як один» із всесвітом, досягти стану «примирення» з довкіллям. — Брат звів брову. — І донині євреї та християни прагнуть до спокути гріхів, але більшість із нас забула, що насправді ми прагнемо «примирення».
Кетрін скрушно зітхнула — вона забула, як важко сперечатися з людиною, що так добре знається на історії.
— Ну, гаразд, але ти оперуєш узагальненнями. Я ж говорю про конкретну фізику.
— Гаразд, перейдімо до конкретики, — виклично відповів Пітер, кинувши гострий погляд на сестру.
— Еге ж. Як щодо такої простої речі, як полярність позитивно-негативного балансу субатомної сфери? Навряд чи древні розуміли...
— Стривай! — Брат зняв з полиці великий запилений фоліант і ляснув ним об стіл. — Сучасна полярність — не що інше, як «дуалістичний світ», описаний Крішною ось у цій книзі, «Бхагават-Гіта», понад дві тисячі років тому. У понад дюжині інших книжок на цих полицях, включно з «Кібаліоном», йдеться про бінарні системи та взаємосуперечливі сили у природі.
Та Кетрін не здавалася.
— Гаразд, — скептично мовила вона, — але візьмімо для прикладу сучасні відкриття в субатомній сфері — скажімо, принцип непевності Гайзенберґа...
— Тоді нам слід зазирнути ось сюди, — відказав Пітер і, підійшовши до іншої довгої полиці, витягнув з неї ще одну книжку. — Це священні ведичні рукописи, відомі як «Упанішади». — І з цими словами він кинув важучий фоліант поверх того, що вже лежав на столі. — Гайзенберґ та Шрединґер ретельно вивчили цей твір і віддали йому належне, бо він допоміг сформулювати деякі з їхніх теорій.
Суперечка тривала кілька хвилин, і стос запилених книжок на столі зростав. Нарешті Кетрін здійняла у розпачі руки.
— Годі! Вважай, що ти доніс до мене свою точку зору, але я хочу вивчати новітню теоретичну фізику. Бо вона — майбутнє всієї науки! Я маю великі сумніви стосовно того, що Крішна чи творці «Упанішад» багато знали про теорію суперструн та про багатовимірні космологічні моделі.
— Маєш рацію. Не знали. — Пітер замислився, і на губах його заграла посмішка. — Кажеш, теорія суперструн... — Він знову підійшов до полиці. — Тоді тобі потрібно звернутися ось до цієї книги. — І видобув гігантську книгу в шкіряній палітурці — та з тріском гепнулася на стіл. — Це здійснений у тринадцятому сторіччі переклад з середньовічної арамейської мови.
— Теорія суперструн у тринадцятому сторіччі? — недовірливо спитала Кетрін. — Та годі тобі!
Теорія суперструн була найновішою космологічною моделлю. Підкріплена нещодавніми науковими відкриттями, ця модель припускала, що багатовимірний всесвіт складався не з трьох, аз... десяти вимірів, котрі взаємодіяли один з одним як вібруючі струни, подібно до резонуючих струн скрипки.
Кетрін дивилася, як брат розгорнув важучий фоліант, проглянув зміст і тицьнув пальцем у якийсь абзац на початку книги.
— Ось почитай. — І показав сестрі вицвілу сторінку з текстом та діаграмами.
Кетрін слухняно і уважно переглянула сторінку. Переклад був здійснений старовинною мовою і читався важко, але, на її величезний подив, текст та ілюстрації чітко змальовували той самий всесвіт, який так палко обстоювали прихильники сучасної теорії суперструн — десятивимірний простір, сформований резонуючими струнами. Вчитавшись, Кетрін аж сіпнулася від несподіванки.
— Господи, та тут навіть описується, як шість із десяти вимірів переплітаються і починають діяти як один! — Вона аж позадкувала, і на її обличчі з’явився спантеличено-переляканий вираз. — Що ж це за книга?!
Брат самовдоволено посміхнувся.
— Це та книга, яку, сподіваюся, ти колись прочитаєш. — Він закрив книгу і показав на обкладинку, де було три слова: «Зогар. Повне видання».
Хоча Кетрін ніколи й не читала «Зогару», вона знала, що це фундаментальна праця з раннього єврейського містицизму. Вона вважалася настільки потужною, що призначалася лише для найосвіченіших рабинів.
Кетрін уважно роздивлялася книгу.
— Кажеш, древні містики дійсно знали, що всесвіт, в якому вони жили, мав десять вимірів?
— Безперечно. — Пітер показав їй ілюстрацію десяти переплетених кіл, що називалися сефірот. — Ясна річ, термінологія тут езотерична, але сама фізика надзвичайно розвинена.
Кетрін навіть не знала, що сказати.
— Але ж... чому цю книгу не вивчає ширший загал людей?
Брат посміхнувся.
— Вивчатимуть. Неодмінно вивчатимуть.
— Не розумію.
— Кетрін, ми народилися у дивовижний та прекрасний час. Грядуть зміни. Людство завмерло на порозі нової доби, коли воно знову поверне погляд до природи, до давніх традицій та древнього світосприйняття... Люди повернуться до ідей, викладених у книгах на кшталт «Зогару» та інших древніх текстах з усього світу. Могутня правда має власну притягальну силу і зрештою приваблює людей. Настане день, коли сучасна наука серйозно вивчатиме мудрість древніх філософів... То буде день, коли людство нарешті знаходитиме відповіді на головні запитання, відповіді, які воно досі не спромоглося здобути.
Тієї ж ночі Кетрін з ентузіазмом накинулася на старовинні тексти, що їй порекомендував брат, і швидко виявила, що він мав рацію. Древні люди володіли глибочезною науковою мудрістю. Сучасна наука не стільки відкриває нове, скільки «перевідкриває» давно забуте старе. Виявляється, людство вже колись спромоглося збагнути справжню природу всесвіту... але не зберегло цього знання... і поволі забуло його.
Сучасна фізика здатна допомогти нам пригадати це знання! І цей пошук став життєвим покликанням Кетрін: використати сучасну науку для нового відкриття втраченої мудрості древніх. І її спонукав до роботи не лише науковий інтерес. За всім цим містилося її глибоке переконання, що світ конче потребує такого розуміння... І зараз — більше, ніж будь-коли.
У тильній частині лабораторії Кетрін побачила на гачку білий братів халат, що висів поруч з її власним. Вона машинально витягнула телефон, щоби перевірити СМС-повідомлення. Немає жодного. І знову в її свідомості пролунав голос: «Те, що ваш брат вважає схованим в окрузі Колумбія... можна знайти. Інколи легенда, що живе впродовж сторіч, живе не просто так».
«Ні, — мовила вголос Кетрін. — Цього не може бути. Це нереально».
Інколи легенда буває лише тим, чим є, — просто легендою.