Втрачений символ

РОЗДІЛ 49

Роберт Ленґдон натиснув на кнопку «відбій» у своєму мобільному і відчув, як всередині зростає тривога. «Чому Кетрін не відповідає?» Вона ж обіцяла зателефонувати йому, як тільки вибереться з лабораторії та вирушить сюди, до нього, але так і не зателефонувала!

Беламі сидів поруч із ним за столом у читальному залі. Він також щойно зателефонував — людині, яка начебто могла надати їм притулок, надійний сховок на деякий час. Та, на жаль, цей чоловік також не відповідав на дзвінок, і Беламі послав термінове текстове повідомлення, щоб той негайно передзвонив на телефон Ленґдона.

— Я ще раз спробую з ним зв’язатися, — сказав Архітектор професорові, — та наразі ми маємо покладатися лише на себе. Обговорімо краще план стосовно піраміди.

«Піраміда». Ленґдон геть забув про пишноту зали довкола нього, увесь його світ зіжмакався, зменшившись у розмірах, і він бачив перед собою лише кам’яну піраміду, запечатаний пакунок із горішнім каменем та елегантного афроамериканця, який вигулькнув із темряви і врятував його від неминучого допиту в ЦРУ.

Ленґдон очікував від Архітектора Капітолію хоч дещиці розважливості та здорового глузду, але тепер йому здалося, що Ворен Беламі був так само схиблений, як і той псих, який стверджував, що Пітер зараз у чистилищі. Беламі наполягав, що цей камінь і є тією самою масонською пірамідою, про яку йшлося в легенді. «Древня мапа, що веде нас до всесильної мудрості».

— Містере Беламі, — ввічливо почав Ленґдон. — Ідея, що десь існує якесь древнє знання, здатне наділити нас величезною силою... я її не сприймаю всерйоз.

Беламі поглянув на нього з таким щирим розчаруванням, що Ленґдонові стало дуже соромно за свій скептицизм.

— Так, професоре, я очікував, що ви скажете щось у такому дусі, але, гадаю, мені не слід дивуватися. Ви лише стороння людина, що зазирнула на хвильку. Є багато масонських реалій, які вам видаються міфом, бо ви не пройшли належної ініціації й тому не готові їх розуміти і належним чином сприймати.

Ленґдон відчув деяку зверхність у тоні Беламі. «Я не був на кораблі разом з Одіссеєм, але я не маю сумнівів, що Циклоп — це міф».

— Містере Беламі, навіть якщо ця легенда правдива... все одно саме ця піраміда не може бути масонською.

— Не може? — Архітектор пробігся пальцем по шифрованому напису на кам’яній поверхні. — А мені здається, що вона прекрасно відповідає тому описові. Кам’яна піраміда з горішнім каменем із блискучого металу, і саме цей горішній камінь, згідно з рентгенівським знімком, вам ввірив Пітер. — Беламі взяв маленький кубоподібний пакуночок і зважив його в руці.

— Але ж ця кам’яна піраміда заввишки менше фута, — заперечив Ленґдон. — А кожен відомий мені варіант тієї легенди змальовує масонську піраміду як гігантську споруду.

Беламі очікував на таке твердження.

— Наскільки вам відомо, у легенді йдеться про піраміду таку високу, що Бог може простягнути руку і доторкнутися до неї.

— Саме так.

— Розумію вашу скруту, професоре. Однак і древні таємниці, і масонська філософія визнають божественний потенціал у кожному з нас. Символічно висловлюючись, можна стверджувати, що все, що є в межах досяжності просвіченої людини, досяжне і для Бога.

Та Ленґдона не переконала ця гра слів.

— Про це йдеться навіть у Біблії, — додав Беламі. — Пам’ятаєте, у Книзі Буття: «І Бог на Свій образ людину створив, на образ Божий її Він створив» — людство не було створене, як щось нижче за Бога. У Євангелії від Луки, розділ сімнадцятий вірш двадцять перший, нам кажуть: «Бо Божеє Царство всередині вас!»

— Вибачте, але я не знаю жодного християнина, який вважає себе рівнею Богу.

— Звісно, що не знаєте, — відказав Беламі вже жорсткішим тоном. — Бо більшість християн бажають сидіти на двох стільцях одночасно. Їм хочеться мати змогу гордо заявляти, що вони вірять у Біблію, і просто ігнорувати ті аспекти, у які їм вірити важко або незручно.

Ленґдон промовчав.

— У всякому разі, — продовжив Беламі, — опис масонської піраміди, як настільки високої, що до неї може доторкнутися Господь, тривалий час вводив у оману стосовно її правдивих розмірів. Тому науковцям — вам, наприклад — дуже зручно заявляти, що піраміда — це міф і тому немає сенсу її шукати.

Ленґдон поглянув на кам’яну піраміду.

— Вибачайте, що я вас засмутив, — мовив він. — Просто я завжди дотримувався думки, що масонська піраміда — це міф.

— А чи не здається вам дуже промовистим те, що каменярі-масони викарбували мапу в камені? Впродовж усієї історії наші найважливіші віхи викарбовували в камені, включно зі скрижалями, що їх Бог дав Мойсею, — десятьма заповідями, якими має керуватися людство у своїх вчинках.

— Розумію, але це завжди називалося і називається легендою масонської піраміди. А легенда, за своїм визначенням, — це міф.

— Так, якщо це справді легенда, — іронічно посміхнувся Беламі. — Боюся, що ви маєте ту саму проблему, що й Мойсей.

— Прошу?

На обличчі Архітектора з’явився майже веселий вираз. Він повернувся на стільці й підвів погляд на балкон другого ярусу, звідки на них дивилися шістнадцять бронзових статуй.

— Ви бачите там Мойсея?

Ленґдон поглянув на знамениту бібліотечну статую Мойсея.

— Так, бачу.

— Він має роги.

— Я знаю.

— А вам відомо, чому він має роги?

Як і більшості викладачів, Ленґдонові не подобалося, коли йому читали лекції. Мойсей, що дивився на них згори, мав роги з тієї ж причини, що мали роги всі його зображення в християнській культурі, — через неточний переклад Книги Вихід. В оригінальному тексті на івриті Мойсей описувався як такий, що має "karan ’ohr panav" — «шкіру на обличчі, яка сяяла променями сонця», та коли римо-католицька церква видала офіційний латинський переклад Біблії, то перекладач не впорався з описом зовнішності Мойсея і схарактеризував її, як "cornuta esset facies sua", що означає «його обличчя обрамляли роги». І відтоді і художники, і скульптори, побоюючись репресалій за відступ від Святого Письма, зображали Мойсея з рогами.

— То була звичайна помилка, — відповів Ленґдон. — Перекладацька помилка, якої припустився Блаженний Ієронім приблизно в четвертому сторіччі нашої ери.

Ремарка професора справила на Беламі сильне враження.

— Саме так. Перекладацька помилка. А результат — бідолашний Мойсей так і увійшов в історію спотворений.

Спотворений — це ще м’яко сказано. Маленьким хлопчиком Ленґдон страшенно лякався, коли на очі йому траплявся Мікеланджелів диявольський образ «рогатого Мойсея» — центральна статуя римської церкви Святого Петра в кайданах.

— Я згадав про рогатого Мойсея, щоб продемонструвати, як одне неточно зрозуміле слово здатне переписати історію, — пояснив Беламі.

«Ти ломишся у розчинені двері», — подумав Ленґдон, засвоївши цей урок на власній шкурі кілька років тому в Парижі: SanGreal — Святий Грааль. Sang Regal — королівська кров.

— У випадку з масонською пірамідою, — вів далі Беламі, — до людей дійшли чутки про якусь легенду. І ця ідея застрягла у свідомості. Легенда про масонську піраміду була схожа на міф. Та слово «легенда» стосувалося дечого іншого. Його перекрутили. Приблизно, як і слово «талісман». — Він посміхнувся. — Інколи мова — дуже зручний інструмент для того, щоб приховати правду.

— Це дійсно так, але, починаючи з цього пункту, я з вами незгоден.

— Роберте, масонська піраміда дійсно являє собою мапу. І, як і кожна мапа, вона має свою легенду, тобто умовні позначення. Вони — ключ для того, щоб її читати. — Беламі взяв кубоподібний пакуночок і підняв його. — Невже ви не розумієте? Горішній камінь є легендою до цієї піраміди. Це ключ, який пояснить вам, як слід читати наймогутніший витвір людських рук на землі — мапу, що вказує схованку найбільшого скарбу людства: втраченої мудрості всіх віків.

Ленґдон задумливо промовчав.

— Я скромно наполягаю на тому, — мовив Беламі, — що ваша височенна масонська піраміда насправді є цим непоказним каменем, чий золотий вершечок сягає так високо, що до нього може доторкнутися Бог. І достатньо високо, щоб будь-яка просвічена людина могла простягнути руку і доторкнутися до нього.

Кілька секунд вони мовчали. І Ленґдон з несподіваним збудженням та ентузіазмом поглянув на піраміду так, наче побачив її вперше. Він прикипів поглядом до масонського шифру.

— Але ж цей код... він такий...

— Простий, ви хочете сказати?

Ленґдон кивнув.

— Його може розшифрувати майже кожен.

Беламі посміхнувся і подав Ленґдонові олівець та аркуш паперу.

— Тоді просвітіть нас, зробіть ласку.

Ленґдон відчув певну ніяковість, однак, зваживши на обставини, вирішив, що розшифровування коду не буде значним порушенням тієї довіри, яку виказав йому Пітер. Більше того, про що б там не йшлося в написові, професор навіть уявити не міг, що в ньому йшлося про якусь схованку, тим більше про схованку, де крився один з найбільших скарбів у історії людства.

Ленґдон узяв у Беламі олівець і, вперши його у підборіддя, почав уважно розглядати шифр. Код був настільки простий, що для його розгадування майже не потрібно було паперу та олівця. Однак професор хотів убезпечитися від помилок, тому заходився старанно писати і швидко зобразив найпоширеніший дешифрувальний ключ для масонського шифру. Цей ключ складався з чотирьох сіток — двох звичайних і двох із цятками, через які впорядковано проходила вся абетка. Кожна літера абетки розташовувалася всередині «огорожі», або ж «кошари», унікальної форми. Форма кожної огорожі стала символом конкретної літери.

Схема вийшла напрочуд простою, майже дитячою.

Ленґдон ще раз перевірив свій витвір. Пересвідчившись у правильності дешифрувального ключа, він знову зосередив увагу на написові, викарбуваному на піраміді. Для його розшифровування лише потрібно знайти підходящу форму на дешифрувальному ключі і вписати в неї літеру.

Перший символ на піраміді скидався на направлену донизу стрілу або ж чашу. Ленґдон швидко знайшов чашкоподібний сегмент у своєму ключі. Він був у лівому нижньому кутку і містив літеру S.

Він так і записав — S.

Наступним символом на піраміді був символ із цяткою, у якому бракувало правої сторони. Ця фігура на дешифрувальній сітці містила літеру О.

Ленґдон записав — О.

Третім символом був простий квадрат із літерою Е.

Ленґдон записав — Е.

Вийшло SOE...

І він продовжив швидко писати літери, аж поки не завершив усю сітку.

Нарешті він поглянув на закінчений «переклад» — і спантеличено зітхнув. «Що ж, кричати "Еврика!" ранувато».

На обличчі Беламі з’явилася легка посмішка.

— Як вам, певно, відомо, професоре, древні таємниці відкриваються лише істинно просвіченим людям.

— Так, — мовив Ленґдон і спохмурнів. «Мабуть, я не потрапляю до цієї категорії. Кваліфікації бракує».