Втрачений символ

РОЗДІЛ 132

З легким серцем поспішала Кетрін Соломон угору, до підніжжя монумента Вашинґтона. Цієї ночі вона пережила шок і велику трагедію, однак зараз її думки зосередилися — хоча й тимчасово — на тій прекрасній новині, яку нещодавно повідомив їй Пітер, новині, яку вона щойно побачила на власні очі.

«Результати моїх досліджень уціліли. Всі».

Дані на голографічних накопичувачах дійсно було знищено, але пізніше, вже у Храмовому домі, Пітер розповів їй, що потайки дублював дані всіх її ноетичних досліджень у виконавчих підрозділах Центру техпідтримки. «Знаєш, мене страшенно цікавила твоя робота, — зізнався він, — тому мені захотілося стежити за процесом так, щоб тобі не заважати».

— Кетрін? — гукнув її чийсь низький голос.

Вона підвела очі.

Біля підніжжя освітленого монумента виднілася самотня постать.

— Роберте! — Кетрін поспішила до нього і обняла.

— Я вже чув добру новину, — прошепотів Ленґдон. — Тобі полегшало, еге ж?

— Не те слово, — сказала вона надтріснутим від надмірних емоцій голосом. Дані, що їх врятував Пітер, були справжнім науковим проривом, великим масивом експериментальних результатів, які переконливо доводили, що людська думка в матеріальному світі має реальну та вимірювану силу. Експерименти, що їх провела Кетрін, продемонстрували вплив людської думки на все — від кристалів до генераторів випадкових подій та руху субатомних часток. Ці результати були переконливими та незаперечними і потенційно могли перетворити скептиків на прихильників та спричинитися до фундаментальних зрушень у глобальній свідомості. — Незабаром все зміниться, Роберте. Все.

— Пітер теж у цьому впевнений.

Кетрін озирнулася, шукаючи поглядом свого брата.

— Він поїхав до шпиталю, — пояснив Ленґдон. — Я наполіг, щоб він зробив мені таку особисту послугу.

Кетрін полегшено зітхнула:

— Спасибі.

— Він сказав, щоб я тебе тут почекав.

Кетрін кивнула, і її погляд ковзнув угору, по сяйному білому обеліску.

— Брат сказав, що повезе тебе сюди. Щось стосовно «Laus Deo», еге ж? Бо він не став уточнювати.

Ленґдон стомлено усміхнувся.

— Не певен, що я сам це повністю зрозумів. — Він поглянув на вершину монумента. — Твій брат сказав сьогодні досить багато речей, які я ще не встиг подумки охопити.

— Давай я здогадаюся, — сказала Кетрін. — Древні таємниці, наука та Святе Письмо?

— Точно.

— А тепер ласкаво просимо до мого світу, — підморгнула Кетрін. — Пітер втаємничив мене у це досить давно. Це підживлювало мій дослідницький інтерес.

— Інтуїтивно я відчуваю, що багато зі сказаного ним має рацію. — Ленґдон похитав головою. — Але ж з інтелектуальної точки зору...

Кетрін усміхнулася і поклала руку йому на плече.

— Знаєш, Роберте, мені здається, я зможу тобі допомогти.

А в Капітолії Архітектор Ворен Беламі йшов сам-один пустим коридором.

«Цієї ночі лишилося зробити тільки одне», — подумав він.

Увійшовши до свого офісу, він витяг із шухляди старий-престарий ключ. Зроблений з чорного листового заліза, він був тонкий та довгий і мав на собі напівстерті позначки. Беламі опустив ключ у кишеню і приготувався зустріти своїх гостей.

А Роберт Ленґдон та Кетрін Соломон уже їхали до Капітолію. На прохання Пітера Беламі мав надати їм рідкісну можливість: на власні очі побачити найбільш вражаючий секрет цієї будівлі... те, що міг показати лише Архітектор.