Втрачений символ

РОЗДІЛ 70

«Так, це магічний квадрат». Уважно роздивившись квадрат із цифрами на гравюрі Дюрера, Кетрін ствердно кивнула. Більшість подумали б, що професор Ленґдон з’їхав з глузду, але Кетрін швидко збагнула, що він має на увазі.

Вираз «магічний квадрат» стосувався не якогось містичного поняття, а поняття суто математичного — так було названо сітку послідовних чисел, розташованих таким чином, що їхня сума була однакова по вертикалі, горизонталі та діагоналі. Ці магічні квадрати створили близько чотирьох тисячоліть тому математики Єгипту та Індії, і дехто досі вважає, що в цих фігурах криється якась магічна сила. Кетрін десь читала, що і нині деякі віддані традиціям індійці зображають на своїх індуїстських олтарях спеціальні магічні квадрати три на три, що називаються Кубера Колам. Одначе сучасна людина зарахувала ці магічні квадрати до розряду «розважальної математики» і для багатьох відкриття нових «магічних» конфігурацій — то лише велика втіха. «Як судоку для інтелектуалів».

Кетрін швидко проаналізувала Дюрерів квадрат і додала числа в кількох рядках та стовпчиках.

— Тридцять чотири, — сказала вона. — У кожному напрямку буде тридцять чотири.

— І дійсно, — зазначив Ленґдон. — Але чи знала ти, що саме цей квадрат уславився тим, що Дюрер здійснив начебто неможливе? — І він швидко продемонстрував Кетрін, що, окрім зведення суми до тридцяти чотирьох по вертикалі, горизонталі та діагоналі, Дюрер ще й примудрився розташувати числа так, щоб цю суму давали також всі чотири квадранти, чотири центральні квадрати і навіть усі чотири кутові квадрати. — Але найдивовижнішим є те, що Дюрер спромігся розташувати числа п’ятнадцять і чотирнадцять одне біля одного в нижньому ряду на позначення року, коли йому вдалося здійснити таке неймовірне досягнення!

Кетрін заворожено дивилася на комбінації чисел.

А Ленґдон з дедалі більшим ентузіазмом продовжував:

— Неймовірно, але саме в «Меланхолії 1» уперше в історії європейського мистецтва з’явився магічний квадрат. Дехто з учених стверджує, що саме так Дюрер сповіщав про те, що древні таємниці прийшли з містичних шкіл Єгипту і тепер зберігаються в європейських таємних товариствах. — Ленґдон зробив паузу. — І тепер повернімося ось до цього. — І професор показав рукою на сітку з літерами кам’яної піраміди.

— Гадаю, тепер це розташування про щось говорить? — спитав Ленґдон.

— Квадрат чотири на чотири.

Ленґдон взяв олівець і ретельно переписав на папір Дюрерів магічний цифровий квадрат, поряд із квадратом із літерами. І Кетрін побачила, як легко тепер розшифровувати. Але раптом Ленґдон, після такого ентузіазму, застиг, вагаючись із олівцем в руці.

— Що таке, Роберте?

Він повернувся до неї, і на його обличчі відбилося благоговіння.

— А ти впевнена, що ми справді хочемо це зробити? Адже Пітер абсолютно чітко сказав, що...

— Роберте, якщо ти не бажаєш розшифровувати цей напис, у такому разі це зроблю я. — І Кетрін простягнула руку за олівцем.

Ленґдон побачив, що її не зупинити, і нарешті підкорився, знову зосередивши увагу на піраміді. Він ретельно наклав магічний квадрат на сітку з літерами і кожну літеру позначив цифрою. Потім створив нову сітку, розташувавши позначені цифрами масонські літери в новому порядку — у тій самій послідовності, як і в магічному квадраті Дюрера.

Коли Ленґдон закінчив, вони подивилися на результат.

Кетрін одразу ж засмутилася.

— Знову абракадабра.

Ленґдон довго мовчав.

— Кетрін, взагалі-то, це не абракадабра. Це — латина.

А в довгому темному коридорі старий сліпий дідок чимдуж шкутильгав до свого кабінету. Коли він нарешті дійшов і важко плюхнувся на стілець, його старі кістки відчули величезне полегшення та вдячність. Автовідповідач пищав. Старий натиснув на кнопку і прислухався.

— Це Ворен Беламі, — почувся приглушений шепіт його друга і брата-масона. — Боюся, що маємо тривожну новину...

Кетрін Соломон знову глянула на сітку з літерами, ще раз вдивляючись у текст. І тепер перед її очима спливло слово латиною. Jeova.

Кетрін не вивчала латини, але вона знала це слово з древніх текстів івритом. Jeova. Jehovah. Пробігши поглядом нижче, наче читаючи книгу, Кетрін із подивом виявила, що може прочитати увесь текст, вигравіруваний на піраміді.

Jeova Sanctus Unus.

Вона одразу ж зрозуміла його зміст. Ця фраза часто траплялася в сучасних перекладах священних юдейських текстів, написаних івритом. У Торі юдейський Бог мав багато імен — Єова, Єгова, Єшуа, Джерело, Елохім, але в численних римських перекладах увесь цей громіздкий набір імен об’єднався в одну-єдину фразу латиною: Jeova Sanctus Unus.

«Єдиний Істинний Бог?» — прошепотіла Кетрін сама собі. Ця фраза не скидалася на таку, що допоможе їм знайти брата.

— Оце і є таємниче послання цієї піраміди? Єдиний Істинний Бог? А я гадала, що це мапа.

На обличчі Ленґдона так само читався спантеличений вираз, і ентузіазм у його очах згас.

— Розшифровка, без сумніву, правильна, але...

— Чоловік, який захопив мого брата, хоче знати точне місце. — Вона заправила за вухо пасмо волосся. — І він не дуже зрадіє цій фразі.

— Кетрін, — важко зітхнув Ленґдон. — Я сам цього боявся. Увесь вечір мене не полишало відчуття, що ми ставимося до зібрання міфів та легенд, як до чогось реального. Може, цей напис і вказує на якесь місце, але на метафоричне місце. Йдеться про те, що свій істинний потенціал людина може реалізувати лише через єдиного істинного Бога.

— Але ж це безглуздя! — пригнічено вигукнула Кетрін. — Упродовж поколінь моя родина оберігала цю піраміду! Єдиний Істинний Бог? Оце й увесь секрет? Чому ж тоді для ЦРУ це питання національної безпеки? Або вони брешуть, або ми чогось не розуміємо!

Ленґдон знизав плечима.

І раптом задзвонив телефон.

У кабінеті, захаращеному полицями зі стародавніми книгами, старий схилився над столом, затиснувши в ревматичній руці телефон.

Дзвінок лунав і лунав.

Нарешті хтось озвався.

— Слухаю? — Голос був низький і з нотками невпевненості.

— Мені сказали, що вам потрібен притулок, — прошепотів старий.

Чоловік потойбіч лінії був дуже стривожений.

— Хто це? Ви від Ворена Бел...

— Будь ласка, не називайте імен, — перервав його старий. — Скажіть, вам вдалося захистити ввірену вам мапу?

Співрозмовник кілька секунд спантеличено мовчав.

— Так, але не думаю, що вона являє собою щось значуще. Там нічого особливого не сказано. Якщо це й справді мапа, то суто метафорична, а не...

— Ні, ця мапа — цілком реальна, запевняю вас. І вона вказує на цілком реальне місце. Ви мусите охороняти її. Я наразі не маю змоги доводити вам усю її значущість. Вас переслідують, але якщо ви зможете дістатися до мого помешкання непоміченими, то я забезпечу вам притулок... і відповіді на запитання.

Чоловік на тому боці лінії вагався.

— Друже мій, — продовжив старий, обережно добираючи слова. — У Римі є сховище, на північ від Тибру, а в тому сховищі — десять каменів з гори Синай, один — з самих небес, а ще один — образ лихого батька Люка. Ви зрозуміли моє місцеположення?

Запала довга пауза, а потім співрозмовник відповів:

— Так, зрозумів.

Старий посміхнувся. «А я й не сумнівався, професоре».

— Приходьте негайно. Будьте обережні, щоб за вами не було «хвоста».