"Добре, Нік".



Зв'язок із Гуптилом був перерваний, і вхідний промінь був запрограмований. Хоук знову був на зв'язку.



Питання Хоука було косим. "Як погода, Нік?"



"Це вбивчо, сер". Картер насторожився. Хок не був із тих, хто любить світську бесіду.



"Дуже жарко, правда?"



"Жорстока спека".



“Тоді це твій щасливий день. Ти збираєшся в гори, Нік.



Ви збираєтесь у Пенджаб. Зокрема, Мхоті у Каліапурі. Я розумію, що там добре і круто. І вам буде дуже цікаво».



"Рогов, сер?"



"Правильно. Що замишляє Рогов? Що ж, ти збираєшся з'ясувати, що це таке, і зірвати це".



«Але Рогів тут, – почав Картер.



«Я хочу Рогова!» - гаркнув Хоук. "Ти знаєш що. Але я також хочу, щоб вся його операція була згорнута. У цього є деякі аспекти, яких ти ще не знаєш, Нік. Але інспектор Бхалк розповість вам про них".



«Інспектор Бхалк? Хто він?"



«Він є головним детективом, який раніше був головою національного бюро з розслідування злочинів. Тепер він за спеціальним дорученням працює безпосередньо на прем'єр-міністра».



«Вражаючі досягнення, – сказав Картер. "Але де він тут?"



Останні шість тижнів він працював над Пенджабом, наближаючись до Рогова з того кінця. Якщо двоє з'єднаєте разом голови, то Рогов скоро буде роздавлений. Це не може тривати довго, – додав Хоук. «На півночі час іде. Пенджаб готовий вибухнути».



Картер дипломатично сказав, що він упевнений, що Бхалк був високопосадовцем, але він вважає за краще працювати поодинці.



«Це реальна можливість для нас налагодити високопрофесійні зв'язки та добру волю у найвищих ешелонах індійського уряду, Нік», - сказав Хок. «Офіційно Індія є лідером так званих країн, що не приєдналися. Насправді їй було комфортно із Радами. Досі так і є.



«На відміну від своїх попередників, новий прем'єр-міністр не вважає, що соціалізм – найкращий спосіб розвитку його країни. Він намагався перейти на наш бік. Це зробило його трохи непопулярним у Кремлі та у комуністів у його власному уряді.



Ми не хочемо його втрачати».



"Ситуація настільки серйозна?" - спитав Картер.



«Коли Рогов розпалює пожежу? Що ви думаєте?"



"Думаю, я збираюся вирушити в подорож у гори, сер".



"Ти отримав це завдання. Ви вирушите в дорогу, як тільки завершите делійський компонент своєї місії".



Ви хочете, щоб я продовжив тут?



"Так, чорт забирай! Ми не приймаємо жертвоприношень наших чоловіків! І ніяка банда релігійних психов - а я думаю, що це набагато більше - не повинна штовхати ЦРУ», - сказав Хок. «Цей привілей зарезервований за Конгресом та пресою».



Картер мимоволі посміхнувся. Погляди Хоука на слідчі комітети та спостерігачі за ЗМІ часто були недрукованими.



"Коли ти зможеш перейти до бандитів, Нік?" - спитав Хоук.



- Для них усе буде готове за тридцять шість годин, сер.




Дев'ятий розділ




Возз'єднання родини Такоре відбулося того ж вечора в офісі на шостому поверсі комерційної будівлі в центрі Делі. Суддею виступав Гуптіл Гучарві.



Як тільки він побачив Вашті, Гурчуран Такоре вдарив її по обличчю.



Він був м'язом клану, другим старшим братом, чорнобородим хлопцем. Він не сказав ні слова своїй сестрі; він просто підійшов до неї і потяг з розпростертою рукою. Лупа була така гучна, що у Картера забрязкіло у вухах. Він міг уявити, що відчувала Вашті. Вашті повернула голову перед ударом, позбавивши її сили. Але від цього вона похитнулася і мало не впала. Гурчуран підняв руку для другого раунду. Його долоня просвистіла в повітрі, але так і не досягла мети.



Пролунав удар, звук блоку Ніка Картера, що відбиває удар. Гурчуран так і не дізнався, що його вразило. В одну секунду він нависав над Вашті, а наступної секунди Картер якимось чином опинився між ними.



Картер відбив ляпас Гурчурана. Потім він ударив Гурчурана у живіт, збивши його з ніг.



Такорес ахнули від подиву. Їхній брат був такий сильний і жорстокий, що вони самі дали йому прізвисько



"Гурчуран Горила". Вони могли бачити, як його збили раніше, але вони дійсно не могли пригадати, коли.



Здивування змінилося гнівом. Для членів сім'ї було добре шльопати один одного, але для стороннього - робити це одному з них.



Гурчуран сів, хитаючи головою, щоб прояснити це. "Ти вдарив мене", - прохрипів він.



- Правильно, - тихо сказав Картер. «І я зроблю це знову, якщо ти не поводитимешся добре».



"Ти вдарив мене", - приголомшено повторив він.



Гуптіл зітхнув. Не те, щоб Картер не отримав достатнього попередження.



Перед зустріччю Вашті трохи побалакала з ним. Вона пояснила, що її брати не були такими терпимими та широкими, як вона. Їм не сподобалося б відкриття, що їхня єдина сестра потоваришувала з іноземцем. Плюс той факт, що іноземець, можливо, був поліцейським.



Картер сказав їй, що він розуміє ситуацію, і це справді так. Вашті Такоре доведеться жити зі своєю сім'єю ще довго після того, як він піде зі сцени.



І вони також були справжньою родиною.



Санджай Такоре був старшим братом та головою клану. Він був тонкий і гострий, як лезо ножа. Він більше слухав, аніж говорив, і бачив те, що упускали інші.



Наступним після Гурчурана старшим братом був Діліп, якого не було на зустрічі. Диліп був тяжко поранений під час рейду поліції, але одужував задовільно. Гуптіл організував його витяг з тюремної лікарні та розміщення у приватній клініці, переклад, який значно підвищив його шанси на виживання.



Потім прийшов Крішна. Він був темним і м'ясистим, з важкими віками, довгими лопатевими вухами та масивним тілом. Він був чимось на зразок жартівника, але останнім часом йому не було над чим сміятися.



Арум, дитина в сім'ї, був струнким гарним юнаком у пізньому підлітковому віці і, на загальну думку, запеклим ентузіастом мотоциклів. Картер подумав, що в цьому є якийсь сенс.



Навколо натовпу, що зібрався, були двоє добродушних старих, дядько Топі і тітка Асілата. Їхні дні активної злочинності давно минули, але вони, як і раніше, були частиною клану.



І Картер потребував цього клану, щоб робити свою роботу правильно. Але він не збирався стояти там, засунувши руки в кишені, поки Гурчуран плескає Вашті. Гурчуран був надзвичайним, і Картер не міг миритися з такою поведінкою своєї команди. Оскільки тепер це буде значною мірою його команда і він хотів, щоб це повністю зрозуміли. Він робив ставку, і настав час зробити це кришталево ясним.



Тож він збив Гурчурана з ніг.



Гурчуран лютував. Його щоки почервоніли від гніву. Решта його обличчя та його бичача шия набули такого ж кольору. Він схопився на ноги, і Крішна та Арум підтримали його гру. Дядько Топі та тітка Асілата стояли на нейтральній позиції.



Вашті стрибнула на бік Картера.



Всі задатки першокласного зіткнення тепер були на місці, але вони так і не досягли критичної маси.



Швидко подумавши, Санджай підвівся між молодшим братом і Картером. Його присутність була єдиною, що могло зупинити Горилу від бійки.



Санджай гаркнув: - "Крішна! Арум! Тримайте Гурчурана!"



Санджай був начальником, і коли він віддавав накази, вони підстрибували та підкорялися. Вони схопили Гурчурана, але не змогли б утримати його ні на мить, якби Санджай не блокував його.



Санджай ухопився лівою рукою за перед сорочки Гурчурана. "Ти збожеволів?"



Він ударив Гурчурана правою. Ти зовсім у своєму розумі? Він знову вдарив його.



Тепер, коли до нього звернула увагу горила, Санджай сказав: «Якби в тебе була хоч крапля здорового глузду в цій порожній голові, ти, безмозкий звір, ти плакав би від радості, що наша сестра жива і в безпеці серед нас!»



«Якби не вона, ми б не опинилися в цій плутанині!»



Санджай знову вдарив його. Гурчуран міг розчавити його, як блоху, але він підвівся і взяв це.



"Ідіот!" – сказав Санджай. «Вашти не наш ворог! Сім'я Такорес сама протистоїть тим, хто хоче нас знищити! »



«Не зовсім одна, – сказав Гуптіл. Настав час познайомити Такорес із фактами життя, і вони краще б сприйняли це від співвітчизника, ніж від такого жителя Заходу, як Картер.



"Не зовсім один", - знову сказав Гуптіл. «Ця людина, - вказав він на Картера, - та людина врятувала життя Вашті. Він витяг її з в'язниці. Він витяг вас усіх із в'язниці. Слухайте, що він скаже. Це просто може зберегти тобі життя».



«Але він мене вдарив!» - запротестував Гурчуран, схожий на розлючену дитину. «Ця людина вдарила мене!»



«Добре, добре, – сказав Санджай. - Тоді вдар мене, якщо тобі стане краще.



Давай, вдар мене. Вдар мене, молодший брате! »



"Ні, ні", - сказав Гурчуран, відступаючи.



"Продовжуй! Чого ж ти чекаєш? Вдар мене!"



"Ні ні. Я не можу зробити тобі боляче, брате.



"Ти завдав мені болю, коли вдарив нашу сестру", - сказав Санджай. Ти нашкодив нам усім!



"Мені дуже шкода", - лагідно сказав Гурчуран.



«Не кажи мені, що тобі шкода – скажи Вашті».



Гурчуран виглядав сором'язливим, як школяр, посланий до кабінету наставника. Його очі були опущені, масивні плечі зникли. "Пробач, сестро", - пробурмотів він. "Прости мене."



Вашті підійшла до Гурчурана, встала навшпиньки і поцілувала його в щоку.



Гурчуран обійняв її, знявши напругу. Інші рушили вперед, щоб обійняти її.



"Як на рахунок цього?" - замислився Картер. "Великий хлопець у душі просто слабак".



«Якщо ти так думаєш, тобі варто глянути на його поліцейське досьє», - похмуро сказав Гуптіл. «Горила – сімейний кілер. Його підозрюють як мінімум у півдюжині нерозкритих вбивств.



Всі Takores були обіймами, поцілунками та сльозливими посмішками. Особливо схвилювала тітка Асілата. Видавши радісні крики, вона кинулася до Вашті, обійняла її, обійняла та закрила обличчя поцілунками.



Того ж дня Вашті зв'язалася зі своєю улюбленою тіткою, зателефонувавши їй у притулок, де вони з дядьком Топі пішли до підпілля. Була армія добрих друзів та представників злочинного світу, які шукають всюди Такорес, щоб зрадити їх. Жоден Такоре не був у безпеці, оскільки Бандити призначили ціну за їхні голови.



Вашті сказала Картеру, що вона повинна переконатися, що її тітка і дядько в безпеці. Картер дозволив їй зателефонувати з конспіративного будинку, закодовані телефони якого не можна було відстежити. Не сказавши Вашті, він попросив Піта Барнса контролювати дзвінок.



Коли дзвінок закінчився, Барнс знизав плечима і сказав Картеру: «Я нічого не взяв. Дзвінок був кошерним».



Барнс швидко говорив на хіндустані і легко стежив за бесідою.



Але такий клан злочинців, як Такорес, умів говорити більше, ніж мав на увазі. Вони розробили складну стенографію, індивідуальний вербальний код, з допомогою якого здаються звичайними повсякденні посилання практично означали щось зовсім інше.



Коли Вашті заявила: «Ви втішаєте мене, тітко. Побачити тебе сьогодні ввечері полегшить мої печалі і позбавить моє серце від болю, - Барнс подумав, що це не більше ніж вираз ніжності. Він не знав, що повідомлення було передане йому прямо під ніс.



Але тітка Асилата знала і діяла, виходячи з цього знання.



Тепер, коли вона ніжно обіймала і цілувала племінницю, вона потайки передала Вашті невеликий пакунок. Він був розміром зі шматок мила, загорнутий у грубий білий папір і перев'язаний мотузкою. Вашті швидко засунула його в кишеню, і ніхто не здогадався.



Картер сказав Вашті убік, коли стара знову сіла: «Не кажи мені, що ця мила бабуся. теж злодій! "



"О ні." Вашті посміхнулася. «Тьотя з іншої частини сім'ї.



Вона ніколи не була злодієм».



"Я радий це чути."



Барнс міг би сказати Картеру, що "Асилата" - це жіноча форма фрази, яка перекладається приблизно як "лезо меча". Але вони про це нічого не думали; таке ім'я в сім'ї злочинців не становило інтересу.



У сім'ї було відновлено любов і гармонію, тож тепер Такорес виступив перед Картером як єдине ціле. Санджай висловився за всіх.



Хто ви і чому ви робите це для нас? – спитав він Картера.



«Мене звуть Картер, Нік Картер. Я не філантроп. Я хочу щось від тебе.



«А, – сказав Санджай, – відверта людина. Мені це подобається, що вам треба.



«Ваші вороги – мої вороги. Вони вбили мого друга. Запитайте свою сестру; вона бачила, як вони це робили».



"Ви хочете помститися".



"Я називаю це справедливістю", - сказав Картер.



Санджай усміхнувся. «Ми, Такоресе, не такі піднесені, як ти. Ми хочемо помсти».



«Навіщо ви нам потрібні?» – сказав Арум Картеру. "Ми можемо самі про них подбати!"



"Ви провели величезну роботу", - сказав Картер. «Наскільки я знаю, вам, Такоресе, потрібні всі друзі, яких ви можете знайти. Прямо зараз маю єдиний шанс.



Крішна сказав. - Що ви нам заплатите?



«Жодної рупії», - сказав Картер. «У мене є дещо краще за гроші».



"Що?"



- Зброя, - сказав Картер. Потім він описав, яку вогневу міць може надати.



Це був вирішальний аргумент. Хоча скептично налаштовані Такорес не повірили б, що це правда, поки вони не отримали зброю у свої нетерплячі руки, обіцянка того ж таки була потужною спокусою.



"У тебе є план?" - Запитав Санджай Картера.



"Так", - сказав Картер з натягнутою усмішкою. «Ми йдемо стріляти та вбиваємо їх усіх».



Гурчуран першим порушив мовчання. "Хороший план. Мені це подобається!"




Десята глава




Якось уночі бородатий бандит на ім'я Бхарат зайняв свій сторожовий пост у орлиному гнізді, патрулюючи плоску, обнесену стіною вершину мансардного даху калігхату. По периметру межувала алея вдови, і Бхарат блукав нею.



Безпека в храмі була збільшена вдвічі, а потім ще посилена через Такорес, факт, який сильно обурював Бхарат. Через це він був тут, киплячи у чорній вологій ночі, а не там, у храмі.



Сьогодні вночі у місті сталося вбивство, тож священний гур буде доступний. Але не для Бхарату. Він був замкнений на даху, несучи пильність через цей дурень.



Таке? Бхарат навіть не чув цього імені лише кілька днів тому. Сім'я його не вразила. Їм забракло боротьби. Вони знайшли дірку, в якій можна було сховатися, і не наважилися б тут показувати свої обличчя. Але вони все одно виявляться тут, вистежені один за одним, переслідувані невблаганною силою Таггі. Тут вони помруть біля рухмала і кинуті в безіменну річку, в річку, сморід якої забруднює нічне повітря.



На річці стояв човен, ярдах за сто вище за течією від калігхата. Бхарат насупився. Корабель здався йому чимось підозрілим, і він вирішив, що за ним варто придивитись. Йому не сподобалося, як він повз до майданчика.



Щось ще привернула його увагу, щось несподіване, щось довге, тонке, червоне й мерехтливе. Спочатку він подумав, що це йому здалося. Потім він побачив це знову.



Що це було? Теплова блискавка? Можливо, провісник довгоочікуваного сезону дощів?



Але це було ближче ніж небо. Це було дуже близько. Воно промайнуло південною стороною даху. Бхарат пішов розслідувати.



Приблизно за двадцять п'ять футів від них, на іншому боці провулка, стояла випотрошена, випалена громада зруйнованої церкви. Вціліли лише дві стіни та башта на їхньому стику. Башта була на кілька футів вище за калігхат.



Тонка червона смуга світла сяяла з вершини вежі, світячись, як лезо бритви, на чорному тілі ночі.



Бхарат з подивом дивився на нього. Він дивився на нього у відповідь. Промінь торкнувся його.



Вражений, він глянув на свої груди. На ньому світилася червона точка розміром не більше за монету. Він був вогненно-червоним, таким самим червоним, як рубінові очі ідола в храмі. Вогняні очі Калі.



Брукнула невидима цибуля. Його стріла стрибнула у червоний промінь. Він просвердлив Бхарата прямо там, де світилося рубінове око. За мить червоне світло згасло - і життя Бхарата теж.



Нік Картер відгвинтив лазерний приціл від кронштейнів арбалета Power-Slam. Принцип був простий. Лазерний промінь, встановлений на носовій частині, служив направляючою для держака. Він спрямовував зазубрені стріли на ціль і випускав її туди, де світилася червона крапка.



Проте постріл був складним, оскільки Картер опинився у незручному становищі, використовуючи дах церковної вежі як вогневий майданчик.



Але постріл було зроблено. Картер поклав приціл назад у м'який захисний футляр, що висів на ремені на шиї. Інструмент витримував грубе поводження, але зловживати ним не було сенсу. Він захоче використати його, коли досягне іншої сторони.



Killmaster був готовий до роботи. На ньому був жилет із кевлару, чорні штани та темні кросівки. Вільгельміна затишно влаштувалася в нього під пахвою, її ремінь на плечі був прив'язаний до бронежилета. Х'юго міцно тримав своє зап'ястя, і півдюжини крихітних газових бомб були безпечно розподілені в упаковці, що добре закріплена.



Він пристебнув арбалет за спиною і зліз із даху.



Він проліз через дірку і зістрибнув до кімнати у вежі.



Він був не один. З ним були Вашті і Гурчуран: Вашті, тому що вона була грабіжницею квартир, вміла працювати високо над землею, і тому, що вона вже забиралася на цю вежу раніше, використовуючи її як зручний пост, коли вона раніше досліджувала калігхат; Гурчуран, бо він був убивцею.



Вони були екіпіровані однаково, але їхнє озброєння було іншим. Гурчуран був у захваті від свого твору, і він мав на це право. То був автомат Калашнікова, який якимось чином дістався Гуптилю.



Гуптіл був зброярем для цієї акції. Він пройшов через півдюжини нелегальних магазинів зброї, знявши вершки, щоб забезпечити Такорес. Картер невесело посміхнувся побачивши АК-47, так само, як він посміхнувся побачивши пістолета Токарєва ТТ-33, пристебнутого до пояса Вашті. Зброю радянського виробництва збиралися передати найманим робітникам Рогова. Це має зміцнити відносини КДБ із делійськими головорізами.



«Я бачив, як упав твій чоловік. Гарний постріл!» Гурчуран захоплено забурчав, стискаючи плече Картера.



Тіні приховали криву усмішку Кіллмайстра. Він розумів, що Гурчуран був одним із тих, хто, якщо ви збиваєте їх з ніг, або спробує вбити вас, або стане вашим найкращим другом.



Тепер настала черга Вашті. Гурчуран обвив її за талію своїми величезними руками і підняв, підштовхуючи до дірки в даху. Вашті звивалася і пробиралася крізь нього.



Башту вінчала декоративна кам'яна ручка розміром та формою з футбольний м'яч. Вашті сиділа, обвив її ногами, і розмотувала мотузку. Це була довга міцна мотузка з гаком на одному кінці; гачок обмотували гумовими смужками, щоб заглушити звук. Вона закріпила петлю на вільному кінці, надягла її на кам'яну кулю і туго затягла.



Вашті знала, що вона ніколи не зможе зробити чіткого кидка, сидячи. Вона поставила ступні на вузьку орнаментальну смугу, що обмежує м'яч, потім розвернула ноги і сіла. Зазвичай вона була несприйнятлива до висоти, але це було трохи трохи тривожно. Вона згадала, як Прімала та її спільник били її в тюремному лазареті, вона представляла Нараяна в будці в кафе, вона думала про Діліпа, що лежить у своєму ліжку від болю.



Потім напад нудоти пройшов, і вона зрозуміла, що може продовжувати.



Охоронці тепер патрулювали калігхат із собаками на повідках. Дві групи по три собаки патрулювали навколо особняка у протилежних напрямках. Вашті зробила свій перший закид, коли собаки та дресирувальники були заховані на північній стороні будинку.



Її перший закид потрапив до карнизу калігхату, але не зачепився і не зісковзнув. Вашті відчайдушно витягла його і спробувала знову. Ще один промах. Третя спроба виявилася надто сильною. Вона завагалася, ледь не втративши рівновагу, і одужала після миті, коли задихалася. Коли вона глянула вниз, світ, здавалося, різко впав від неї. Вона перестала дивитись униз.



Але кидок був добрий. Крюк зачепився за щось, і вона перевірила це своєю вагою. Якщо зачіп нікуди не годиться, краще з'ясувати це зараз, ніж на півдорозі. Вона потягла, і він тримався. Задоволений, Вашті знову видерся на дах. Її робота їй сподобалася; рятувальний трос поєднував церковну вежу з калігхатом. Вона вислизнула назад у дірку і легко впала на підлогу вежі. До мотузки можна було легко дістатися з аркового вікна вежі, і Вашті хотіла першою. «Я натягнула мотузку, тому я маю її перевірити», - наполягала вона.



"Я не люблю мучитися, - сказав Картер, - але, оскільки я плачу за вечірку, я піду першим".



"Я ненавиджу високі місця", - сказав Гурчуран. "Що я тут роблю?"



"Ти хотів показати всім нам, який ти хоробрий, мій брат", - піддражнила Вашті.



"Так і зроблю! Так і зроблю! »



Картер востаннє оглянувся, щоб переконатися, що всі його кишені застебнуті, а все його спорядження закріплено. Він нагадав іншим зробити те саме.



Він сів на широке підвіконня, взявшись за мотузок однією рукою.



Башта та особняк були надто рівномірно підібрані по висоті, щоб їх можна було подолати на маленькому пристосуванні. Йому доведеться перелізти, як мавпи виноградною лозою.



Він кинув останній погляд. Човен на річці знаходився за двадцять-тридцять ярдів від пристані. Безшумно, без світла, вона пливла по муловій річці. Охоронці та собаки благополучно були відсутні. Пора йти.



Картер схопився за мотузку обома руками, обвив її ногами і відштовхнувся від підвіконня. Він пішов пліч-о-пліч, повис спиною паралельно



землі далеко внизу. Йому було б легше в рукавичках, але він вважав за краще прямий контакт із голою шкірою.



Декількома днями раніше він висів над скелястою ісландською прірвою, яку трясли арктичні вітри. Тепер він бовтався, як павук, на мотузці в Делі в страшну спеку.



Але прогресу було досягнуто. На цей раз ніхто не намагався перерізати його лінію, як це зробив агент КДБ в Ісландії. Картерові спало на думку, що якщо Гурчуран і тримав на нього образу, то зараз найкращий час, щоб звести рахунки. Удар ножа по рятувальному колу відправив Картера прямо на смерть.



Ця неприємна думка приходила Картеру не вперше, але він врахував її у своїх розрахунках. Гурчуран міг убити Картера лише ціною провалу рейду на калігхатів, а Горила жадала великого вбивства бандитів. Це був козирний козир Killmaster.



Тим не менш, ця думка надавала його зусиллям додаткову гостроту, якщо така була потрібна, і Картер, нарешті, дістався іншої сторони.



Він глянув на гак, що зачепився за декоративну балюстраду. Надійна фіксація.



Бородатий вартовий був мертвий. Жодних сумнівів щодо цього. Дах був чистим.



Картер знову закріпив лазерний приціл на арбалеті, але ще активував його.



Гурчуран натрапив на нього, рухаючись, як гігантський деревний лінивець. Він пирхав, пихкав і енергійно продирався через дорогу, його спорядження деренчало, смикалося і дзвеніло. Шум не міг бути таким гучним, як здавалося Картеру, оскільки жоден охоронець не підняв очей, щоб дослідити околиці, але Кіллмайстер стиснув зуби, поки його щелепи не захворіли, розслабившись лише тоді, коли Гурчуран пробрався у відносно безпечне місце на дах особняка.



Навіть тоді він намагався знайти точку опори, його туфлі шумно тупцювали по карнизу. Картер нахилився і простяг руку допомоги. Горила випустила глибоке подих полегшення, коли, нарешті, перекинула ноги через перила і стала на дах.



Вашті перетнула дорогу з найменшою працею. Тепер вона була моторною і у своїй стихії. Вдома її не можна було убезпечити, поки решта клану йде на битву. Її аргумент на користь включення був незаперечним: головорізи намагалися вбити її не один раз, а двічі.



Вона вміла дертися і стріляти теж. Картер перевірив усіх Такоре, щоб переконатися, що вони можуть використати свою зброю. Випробовувальний полігон служив цільова дальність у підвалі, надана одним із торговців зброєю Гуптила. Усі члени сім'ї пройшли із честю. Настав час використовувати цю незвичайну зброю.



Картер міг бачити далеко з даху. Територія калігхату, площа, довколишні вулиці – все було влаштовано як настільна модель.



Човен дрейфували вниз річкою і наблизилися до пристані за кілька ярдів. На кількох вулицях на південь від площі самотній мотоцикліст ішов, здавалося б, безцільною доріжкою, яка поступово наближала його до калігхату. Широким проспектом, що веде на площу, було мало машин. Панельна вантажівка була припаркована на розі, де проспект перетинав площу.



Фари світили на проспект, що повільно рухався до площі. Автомобіль, що під'їжджає, виявився вишнево-червоним двоповерховим автобусом з темним салоном і без пасажирів. Ті небагато місцевих жителів, які вийшли на вулицю, мабуть, були здивовані автобусом, оскільки жоден автобусний маршрут не обслуговував цей застарілий район.



Автобус під'їхав до узбіччя і зупинився неподалік того місця, де була припаркована панельна вантажівка. Його вогні згасли, двічі мигнули, потім ще раз згасли.



Картер подивився на годинник.



"Без п'яти хвилин до нуля", - сказав він. "Давай рухатися!"




Одинадцятий розділ




У 1867 році граф Понсонбі, призначений віце-королем Індії спеціальним слідчим і звинувачений у припиненні небезпечного спалаху задушливих смертей, завершив свою працю оптимістичною заявою: «Я впевнений, що мерзенне кредо Таггі зникне протягом одного покоління».



Він був не правий. Британський радж приходив і йшов у Індії, але Таггі досі залишався. Його практикуючі були просто обачнішими, ніж раніше.



Таггі будуть, доки існує Індія. Так вважав Гопаласвамі Пандіт Мукерджі, первосвященик бандитів Делі. Але часи змін потребують нових способів. Купка скарбів у лічильній кімнаті свідчила про успіх цих нових способів.



Релігійна людина Пандіт Мукерджі вважав, що благочестя і прибуток йдуть пліч-о-пліч. Бандити завжди мали звичай грабувати своїх жертв. Зрештою, задушити багату людину було так само легко, як і бідної, і це було набагато вигідніше.



Коли Арчдейл Ланді вперше висунув свою пропозицію, Пандіт Мукерджі з цікавістю вислухав її. Ланді, любитель езотеричного і химерного, мав великі контакти в тіньовому світі таємних культів та сект злочинців. Він прийшов до Мукерджі з ідеєю, елегантною у своїй логічній простоті.



Якщо потрібно годувати її дієтою святої жертви.



Бандитам був потрібний свіжий запас їх. Раз вони збиралися вбити, чому б не отримати за це гроші?



Замість того, щоб вибирати жертв навмання, Бандити могли непогано заробити, розправившись із спеціально відібраними людьми. Особи, яким деякі зацікавлені сторони з радістю заплатили б за те, щоб вони були померлими.



Ланді був замовником вбивства, і він запропонував укласти угоду з Бандитами. Він вказував на жертв, даючи душителям всю інформацію, яка їм була необхідна для виконання своїх дій. Бандитам виплачуватиметься кругленька сума за кожне вбивство, і, звичайно ж, вони можуть залишити собі будь-яку видобуток, яку їм вдасться зібрати у своїх жертв. Калі отримає свої жертви.



Інші, менш далекоглядні люди відхилили б пропозицію Ланді. Він був бандитом і навіть індусом. Насправді він був англійцем, але більшу частину свого життя провів в Індії. Минуло сорок років відколи британці покинули субконтинент, але багато індійців досі зберігали до них погані почуття.



Пандіт Мукерджі був готовий ризикнути. Його гра окупилася з приголомшливим успіхом. Низка вбивств на замовлення принесла калігхату знову набуте процвітання. Додатковим бонусом були тісні зв'язки Ланді з високопосадовцями та бізнес-магнатами, які самі наживалися на цьому ринку вбивств. Їхній оплачуваний вплив тримав закон далеко від дверей храму.



Коли він ближче познайомився з Ланді, Мукерджі з шоком впізнавання зрозумів, що англієць теж був свого роду учнем смерті.



Вбивства охопили весь спектр: від небажаного подружжя до конкурентів з бізнесу та політичних кандидатів. Цікаво, що більшість політичних жертв були помірними та центристами, а не лівими. Бандитам було байдуже. Вони були аполітичні. Їхня політична відданість була золотою ниткою рухмалю.



Домовленість діяла вже більше року, коли Ланді приїхав до Мукерджі із терміновою роботою. Знищенню підлягала не одна, а п'ять жертв - бенкет підношення Калі.



Справа була зроблена. Викрадати жертв було дуже смішно. Їх привели до калігхату, щоб вони по одному проходили під рухмалом. Розчленовані трупи опускали вниз і кидали у річку.



Людину Грейнджера залишили насамкінець. Клієнт Ланді, росіянин Рогов, допитав його. Грейнджер не був такий відвертий, тому були вжиті крайні заходи, щоб змусити його говорити. Він говорив. Сказавши все, що Рогов хотів почути, Ґрейнджер пішов шляхом своїх колег під рухмою! та у річку. Найвигідніша угода для всіх. За винятком, звісно, жертв.



Пандіту Мукерджі було легко примирити вбивство з мораллю. Як і його брати, він вважав себе філантропом, бандити – благом для всього людства.



Його логіка була простою. У чому полягала головна загроза Індії? Занадто багато людей. Сотні мільйонів мас, що рояться, погрожували придушити владу, закон і порядок. Вилучення якомога більшої кількості цих людей було державною послугою.



І якщо таке видалення принесе прибуток, то краще.



Сьогодні ввечері сталося вбивство, і храм був добре заповнений для цього. Жертва була звичайною людиною, не пов'язаною з Ланді. Навіть численні контракти Ланді було неможливо забезпечити всіх необхідних жертв. Більшість членів храму вийшли на обряд. Вони спостерігали за вбивством та проковтнули священного гоора.



Гур був наріжним каменем культу. Сірий порошок складався з подрібнених на порошок коренів, трав і грибів, вибраних за їх снодійну та галюцинаторну дію. Походження ліки було втрачено в безвісності давнини, але Мукерджі підозрював, що це була та сама речовина, що і сома, приголомшлива «їжа богів», так яскраво описана в стародавніх арійських писаннях Рігведи.



Близько сорока вбивць тепер екстатично корчилися по колу на підлозі храму, занурені в блаженство Гур. Мерехтливі червоні та жовті вогні відкидали подовжені тіні на стіни храму.



Помічник Мукерджі провів церемонію та роздав гур.



Мукерджі утримався. Він мав справи, які треба було зробити, і не було жодних справ з головами Гура.



Успіх створює свої чудові проблеми. Головорізи сховали в калігхаті надто багато грошей. Мукерджі подумав, що настав час вкладати гроші. Скарбниця буде ареною його розрахунків. Він мав більше дюжини фінансових проспектів, які чекали на його вивчення.



Мукерджі було п'ятдесят, міцний та динамічний. Своєю блискучою безволосою головою і войовничо випнутою щелепою він нагадував Муссоліні. Він був схожий на диктатора не лише фізично, а й за розмахом своїх вищих амбіцій.



Тепер він піднявся сходами до галереї другого поверху, перетнув її і потрапив до запечатаної скарбниці. Він мав єдиний ключ, який висів на ланцюгу на шиї.



Він відчинив важкі двері, відчинивши їх. Він підняв ногу, щоб переступити поріг.



У верхніх поверхах калігхату спалахнуло бурхливе хвилювання. Крики, постріли та крики. Люк у даху забезпечував вхід у калігхат, а на поверх нижче вели сходи. Картер, Вашті та Гурчуран спустилися у просторий лофт. Простір був заповнений низькими кроквяними балками і поперечними підпірками, на яких сиділа колонія птахів, їх сотні. Вторгнення до їхнього будинку викликало вибух хрипких криків, криків королів і тріпотіння пір'я.



Підлога була встелена їх смердючим послідом. Поєднання тепла, що утримується, і вони було майже переважним для людей, але не для натовпу жирних, сміливих щурів, які теж жили там. Деякі виглядали більшими, як кішки.



Вони стояли на задніх лапах, потираючи передні лапи, рубінові очі горіли, хвистоподібні хвости волочились по половицях. Вони висловили своє невдоволення двоногим зловмисникам.



У підлозі зяяла довгаста дірка у формі труни. Це був під'їзд, і вартовий піднявся сходами, щоб подивитися, про що йдеться.



Він висунув голову з верхньої частини сходової клітки: «Спускайся з даху, Бхарат! Тобі не доведеться сидіти там ще годину. Вітання!



Ти не Бхарата! »



У центрі його стривоженого обличчя спалахнула рубіново-червона крапка. На одному диханні – останньому з вартових – за ним послідував арбалетний постріл, який потрапив йому прямо між очей. Він упав назад і з шумом спустився зі сходів.



Картер вставив ще один болт у свій арбалет. Він зачепив крихітні подвійні зубці козячої лапки за тятиву троса, приклав свою мускулатуру і висмикнув її, зводячи пристрій.



Він і Такоріз втекли сходами. Мерець лежав верхньою частиною тіла на сходовій клітці, витягнувши ноги в коридор, який був тьмяним, з жовтими стінами та затхлим. З-за рогу показалися два бандити. Сундрам та Туран прибули дослідити шум.



Арбалет заспівав. Сундрам упав, з акуратно пронизаним серцем.



Туран відкрив рота, щоб крикнути на сполох. Картер упустив арбалет, клацнув правою рукою, і Х'юго стрибнув йому на долоню. Він майстерно кинув лезо. Срібна пляма, що обертається, пролетіла по залі, Х'юго нарешті застряг у горлі Турана.



Туран спробував побачити, що саме пронизало його шию. Коли він нахилив голову, щоб подивитися, він змусив рукоятку Хьюго притулитися до його грудей, проникаючи глибше.



Він спробував скрикнути – не від страху, а для попередження, – але не міг вимовити жодного слова, він задихався від власної крові. Він закашлявся, похитнувся і помер.



Картер витяг лезо і витер його, перш ніж повернути Х'юго в піхви. Нарешті він нахилився, щоб підняти арбалет. Дія ставала надто інтенсивною для цього, тому Картер перекинув зброю через плече. Вільгельміна стрибнула йому в руку.



За рогом був майданчик та сходовий проліт. Внизу сходів був ще один майданчик та двері, що вели на другий поверх.



Картер, Вашті та Гурчуран спустилися сходами саме в той момент, коли у двері увійшла трійка головорізів.



Гурчурану просто не терпілося зірватися з цим приголомшливим АК-47, і це був його момент. Оглушлива черга з автоматичного вогню прогриміла сходовою кліткою, коли Горила випустила кулі в новоприбулих. Два впали. Третій не пройшов через двері і стрибнув назад за одвірок.



Той, хто вижив, кричав про допомогу, але стрілянина підняла тривогу набагато ефективніше, ніж він сам. У галерею ринуло підкріплення зі зброєю.



Гурчуран, якому не терпілося продовжити бійню, перебрався через перила і стрибнув на майданчик. Його масивні стегна зігнулися від удару під час приземлення. Він висунув дуло гвинтівки у двері і пристрелив самотнього.



Постріли розірвали одвірок над його головою, забризкавши кудлату голову горили дерев'яними трісками і штукатуркою. Він обернувся і побачив трьох головорізів, що мчали коридором, стріляючи на підході. Гурчуран поливав їх із АК-47. Вони натрапили на свинцеву стіну і зупинилися, як укопані.



Цілком мертві.



Ще кілька пострілів пролунали з протилежного боку. Маніакально посміхаючись, Гурчуран направив на них автомат.



Нічого не трапилося. У нього скінчились патрони.



Вашті схопила його за комір на потилиці і затягла назад у укриття на сходовій клітці, перш ніж він зміг приєднатися до мертвих.



Пожирачі Гура залишили свої транси далеко позаду. Найрозумніші з них уже схопилися за рушниці і мчали вгору сходами на галерею, стріляючи на підході, створюючи захисний вогонь.



Калігхат гудів, як схвильоване шершневе гніздо. Вечірка йшла на повний хід, але приїхали ще не всі гості.



Храм був у вигляді довгого прямокутника,



короткі сторони якого утворювали вхід з одного кінця та вівтар з іншого. Сходи, які тримали Картер та компанія, знаходилися з боку вівтаря. По обидва боки протилежного входу вели парадні сходи, що ведуть до галереї другого поверху. Стрілки тепер лежали ниць біля верхньої сходинки галереї, тільки їхні голови та зброя були видні над верхньою сходинкою. Вони доклали багато вогневої могутності без особливого ефекту, оскільки деякі з їхніх пострілів потрапили до під'їзду.



Більш безпосередню небезпеку представляла друга група, що була на майданчику першого поверху сходової клітки. Вони вистрілили з шахти, їхні кулі розірвали металеві рейки та пробили ряди дірок у кам'яних сходах.



Картер і два Такоре були перехоплені. Стрілки біля сходів галереї замкнули зал. Стрілки внизу перетворили шахту на кулю. Жоден з головорізів ще не мав чіткого пострілу, але рикошети від пострілів були навіть небезпечніші, ніж їх ретельно прицільні постріли.



Куля відскочила від стін, розплющуючи свинцевим диском об стіну за кілька дюймів праворуч від вуха Картера.



Кількість вибухів посилилася, оскільки стрілки, що знаходилися внизу, почали прикривати вогонь. Метою залпу було розчистити шлях деяким із них для підйому сходами.



Картер, Вашті та Гурчуран притиснулися до стін, коли кулі кинулися вгору по держаку. Гуркіт був гуркітливим, настільки гучним, що заглушував кроки сходами, що ховаються вгору. Але Картерові не треба було їх чути: він відчував, як їхні ноги стукають сходами.



Гурчуран викинув порожню обойму і вставив нову подовжену обойму з безліччю патронів.



Нерозважливий головоріз спробував увірватися у двері. Він прийшов стріляти, та нікого не встиг убити. Вашті вистрілила йому в лоба.



Сходи були поряд. Кіллмайстер кивнув Гурчурану, який бочком посів позицію, став на коліна і прикривши сходи.



Безрозсудна банда кинулася в атаку. "У гру з рикошетом можуть зіграти двоє", - подумав Картер. Гурчуран не мав чіткого прицілу по них, але він вистрілив у глуху стіну навпроти сходів, штурмованих рейдерами, утримуючи спусковий гачок, звільняючи обойму. Декілька десятків снарядів відскочили від стіни, розриваючи бандитів.



Картер витяг із свого спорядження дві гранати, озброїв їх і кинув у шахту. Смертельні яйця вибухнули потужним вибухом, який завдав шкоди внизу. Крики і дим клубочилися вгору шахтою. Стрілки там більше не стрілятимуть.



Чулися глухі гуркітливі струси, приглушені стінами. Але вони були відлуннями гранат, кинутих Кіллмастером. Вони прийшли ззовні. Прибули інші непрохані гості. Вечірка набирала обертів.



Поїздка Арума Такоре була найсвіжішою в місті, коли він вів мотоцикл SOOCC Kawasaki на площу зі швидкістю 50 миль на годину. Вітер в обличчя був відносно прохолодним, і він справді ненавидів зменшувати швидкість.



Двоповерховий автобус, припаркований на перехресті проспекту, увімкнув фари, висвітлюючи самотнього водія. Дивно витягнуті тіні Арума та мотоцикла проектувалися на стіну, що обмежує західний периметр калігхату, де знаходилися головні ворота.



Двостулкові дерев'яні двері на залізних петлях були щільно зачинені. Коли Арум сповільнився, він почув постріли зсередини калігхату. Він зупинився перед товстими подвійними дверима. Хтось, мабуть, спостерігав за ним через ворота, бо на нього почали кричати, коли він різко зупинився. Арум поліз у сідельну сумку і витяг заряд ранця. Він натиснув на червону кнопку і почув, як вона стала на місце, увімкнувши детонатор.



Таймер було встановлено на десятисекундну затримку. Утримуючи заряд за ремінь, Арум поволок його тротуаром. Він зупинився біля воріт воріт.



Арум збільшив швидкість, перемикаючи швидкість із широко відкритою дросельною заслінкою. Мотоцикл піднявся на задньому колесі, проїхавши п'ятдесят футів, перш ніж його переднє колесо торкнулося дороги.



Охоронець з іншого боку воріт проштовхнув ствол через проріз для пістолета і прицілився в спину Арума, що швидко зникає.



Заряд вибухнув.



Арум уже благополучно покинув площу, досягнувши швидкості майже сотні миль на годину до того моменту, коли він завернув за ріг.



Вибух вибив ворота з масивних залізних петель, кинувши їх, як перевернені гральні карти. Їхній стрімкий політ знищив кількох охоронців.



Двоповерховий автобус котився вперед, набираючи швидкість, мчачи площею. Далеке світло фар висвітлювало клуби диму та сміття, що піднімалися вгору з дірки у стіні, де раніше знаходилися ворота.



Крішна Такоре вів викрадений автобус. Навколо кабіни водія було обладнано тимчасову броню з вузькою щілиною, що слугувала оком.



Видимість була поганою, але не настільки слабкою,



що Крішна не міг бачити вибитих воріт. Автобус проїхав через них, виїхавши на територію.



Єдиний охоронець воріт, який пережив вибух, стояв перед автобусом та стріляв у нього. Вітрове скло лопнуло, обсипавши Крішну осколками, порізавши його на півсотні місць.



Загарчавши, Крішна повернув кермо в бік, переслідуючи охоронця, що тікає. Охоронець не був досить швидким та з криком упав під колеса.



Захисники калігхату раптово усвідомили, що на них напали з другого фронту. Десятка бойовиків вискочила з головного входу, вишикувалася на сходах портика і відкрила вогонь автобусом.



Санджай Такоре почав діяти. Окрім водія, він був єдиним пасажиром автобуса. Він їхав на верхньому рівні, загорнутий у саморобний бункер із сталі. Його супутником був кулемет 50-го калібру.



Санджай був колишнім піхотинцем в індійській армії, і працювати з рушницею, що заїкалася, було схоже на повернення додому.



Він повернув зброю на тринозі, натиснув на ударні шпильки і впав на передню частину храму потужним потоком кулі.



Тайфун розпеченого свинцю вибивав кам'яні шматки розміром із кулак із колон і сходів. Те, що він зробив із плоттю, кров'ю та кістками, було ще гірше.



Бандити на сходах парадних виглядали так, ніби їх кинули в м'ясорубку.



Бандити, що вижили, почали панічну втечу, щоб врятуватися втечею.



Душителі, які прагнуть виживання, бігли як божевільні, намагаючись дистанціюватися від калігхата якнайдалі.



Усередині кількість стрільців, які утримують Картера і Такореса на сходовій клітці, скоротилася до небагатьох вцілілих. Картер вирішив ще більше скоротити їхнє число.



Вилетівши чеку з гранати, Кіллмайстер покотив її галереєю, як кулю для боулінгу. Стрілки, що залишилися на сходах галереї, помітили його наближення. Вони кинули зброю і спробували втекти від неї. Вибух підхопив їх і відкинув, як кеглі.



Гурчуран обстріляв зал у протилежному напрямку, спіймавши двох невдах, які вибрали цей момент, щоб кинутися коридором. Натомість вони зіткнулися з вічністю.



Потім Картер був у холі з гранатою в одній руці та Вільгельміною в іншій. У купки стійких на першому поверсі не вистачило розуму тікати, рятуючи своє життя. Натомість вони стріляли в нього.



Картер пірнув за кам'яну балюстраду, шукаючи укриття. Поки він оцінював місцезнаходження стійких по кутку, під яким їхні постріли потрапляли в протилежну стіну, праворуч від нього відчинилися важкі двері.



Худий бандит зі злим обличчям висунув голову з дверей. Вашті прицілилася і підстрелила його. Він упав уперед, заблокувавши двері своїм тілом, так що її не можна було зачинити.



Картер приготував гранату і шпурнув її над балюстрадою вниз у тому напрямку, де, як він припускав, були стрілки.



Вибух не вразив їх - кидок пройшов широко, - але він відвернув їхню увагу на час, достатній для того, щоб горила зайняв позицію. Він поставив АК-47 на поручні та вистрілив у храм. Гурчуран був задоволений убивством. Його обличчя перетворилося на шалену маску, коли його пістолет рубав будь-кого, хто рухався в калігхаті.



Померли та стійкі.



Несподівано виявилося, що ніхто більше не стріляв у Кіллмайстра та його команду. Зовні час від часу долинали короткі черги з кулеметів. Санджай займався зачисткою.



Вашті присіла поряд з Картером, вказуючи на кімнату з відчиненими дверима.



"Всередині хтось є!"



Рука Картера зімкнулась на гранаті, але він так і не зміг її використати. Двері відчинилися, і Пандіт Мукерджі вибіг з високо піднятими руками з криком: «Не стріляйте! Я підкоряюся!"



Картер рефлекторно мало не вистрілив у нього. Він стримав вогонь, коли Вашті ахнула: «Це їхній лідер!»



Але Гурчурану не вистачало самовладання Картера. Він розгорнув дуло пістолета, націлив його на Мукерджі і натиснув на курок.



Нічого не трапилося. У нього знову скінчились патрони.



Але горилу було не так легко обдурити, щоб ще раз вбити.



Відкинувши зброю убік, він кинувся до Мукерджі. Ричачи, він схопився однією рукою за сорочку первосвященика, а іншою за пояс. Одним ривком він підняв Мукерджі з ніг у повітря. Картер рушив, щоб перехопити його, але Горіллу вже не зупинити. Піднявши кричащого верховного жерця над головою, Гурчуран скинув його з галереї.



Мукерджі вдарився поверхом нижче, як мішок із камінням. Він помер миттєво, на превеликий жаль Картера.



Картер був роздратований, але він не міг звинувачувати Гурчурана. Він хотів би поставити верховному жерцю Делійських головорізів кілька питань, наприклад, де він може знайти Сергія Рогова.




Дванадцятий розділ.




Рогів пригальмував і насупився. "Це що?"



«Я б сказав, що це схоже на пожежу, чи не так?» - Сказав Ланді.



"Так, але чому посеред дороги?"



"Ну, ви знаєте Індію, товаришу", - сказав Ланді. "Такі речі трапляються".



Рогів і Ланді йшли на схід до площі Калігхат головною вулицею. Вони прямували до храму, щоб поговорити з Пандитом Мукерджі про проблему Такоре. Вів Рогов. Він пишався своєю водійською майстерністю і завжди наполягав на тому, щоб сідати за кермо, коли перебував у машині.



Вогонь горів там, де проспект виходив на площу, ефективно перекриваючи проїжджу частину всіх транспортних засобів. Темна блокова форма, окреслена в центрі пожежі, була вантажівкою з панелями, яка була припаркована на розі перед рейдом.



Дядько Топі добре виконав свою роботу. Викрадена вантажівка була обладнана Картером термітною бомбою. Дядько Топі відвіз його на майдан, припаркував і почав чекати. Коли Арум розбомбив ворота і автобус розпочав атаку, Топі завів вантажівку та виїхав на середину вулиці, перекривши обидві смуги руху. Він відключив запалення, зупинивши вантажівку. Потім активував детонатор із заданою затримкою у шістдесят секунд. Зайнялося червоне світло, що вказувало на те, що запальний пристрій почав працювати і цокало.



Топі задіяв свої старі кістки, коли він виліз із кабіни і поспішив геть від вантажівки. Минула хвилина, і вибухнула бомба.



Дядько Топі не сповільнив кроку і не озирнувся на термітне пекло, що охопило вантажівку. Методично він поплентався до найближчого провулку, де стояла його машина. Не те, щоб це була саме його машина. Її також вкрали. То був шлях Такоре.



Він завів машину і поїхав, пробираючись по звивистому лабіринту вуличок та провулків. Єдина пристойна дорога на площу тепер була перекрита вантажівкою, що горіла. Це стане на заваді будь-якому втручанню поліції.



Зрештою, машина дядька Топі вийшла зі складного лабіринту провулків на головну дорогу, далеко віддалену від місця дії. Він спрямував ніс машини у бік притулку і поїхав туди без подальших подій, залишивши місце події та залишивши будь-які подальші дії.



Рогову та Ланді пощастило. Якби вони прибули на кілька хвилин раніше, вони були б усередині храму, коли натовп Вбивць був винищений. Але вони не вважали себе щасливими, коли побачили вантажівку, що горіла, і почули крики і вибухи з калігхату. Рогів вимкнув світло, під'їхав до узбіччя і заглушив двигун. Він і Ланді вийшли.



Вантажівка мало не згоріла вщент, але спека все ще залишалася сильною.



Вантажівка була випотрошеним обвугленим корпусом з тліючого чорного металу. На асфальті шипіли плями палаючого бензину, а перехрестя було всипане осколками металу та скла.



Двоє чоловіків уникали пожежі. Вони знайшли захищену точку огляду через дорогу від місця, де раніше знаходилися головні ворота. Вони могли бачити, що калігхат був полем битви. На землі лежали тіла. Повз пропливли хмари диму. Вогонь затріщав, але стрілянина припинилася.



Рогов витяг пістолет і рушив уперед.



«Куди, чорт забирай, ти збираєшся?» - Запитав Ланді.



Незважаючи на нього, Рогов пішов на північ, потім перейшов вулицю. Вилаявшись собі під ніс, намагаючись дивитися на всі боки одночасно, Ланді кинувся за ним, його тіло мимоволі напружилося від куль.



Рогів сховався в тіні біля північно-західного кута периметральної стіни. Він почав просуватися на південь до воріт.



"Обережно!" - прошипів Ланді. "Ми не знаємо, що тут відбувається!"



"Як ви пропонуєте нам це з'ясувати, якщо ми самі не подивимося?"



- гаркнув Рогів.



«Я якраз прочитаю завтра звіт поліції. До речі, закон може з'явитися в будь-який момент, тому я пропоную нам бути відсутнім.



Рогів не слухав. Він рушив уперед. Він підійшов до воріт, захованих за стіною, за якою неохоче йшов Ланді. Він повільно висунув голову з-за рогу масивної стійки воріт і вдивився в землю.



Група озброєних людей, обтяжених мішками зі здобиччю, вибігла з головного входу до храму. Вони спустилися сходами і поспішили стежкою, що веде до пристані біля річки.



Рогів зробив свій хід. Низько згорбившись, зігнувшись майже вдвічі, він проліз через портал у землю, користуючись димом і щебенем, що доноситься, щоб сховатися.



Коли хмара розвіялася, Рогов та Ланді благополучно опинилися всередині території.



Численні насипи уламків служили гарним укриттям. Рогов рухався, як бігун по розбитому полю, зигзагами та ривками, просуваючись до тилу. Молодшому Ланді важко не відставати.



Пара наблизилася до храму, коли ще троє грабіжників вибігли з будівлі. Рогів і Ланді пригнулися, сховавшись за зламаною кам'яною кладкою.



Була жінка, великий бандит і третій чоловік. Жінка та бандит були навантажені здобиччю. Золото та прикраси виблискували



у мішках, перекинутих через спину. Третій чоловік ніс кулемет, дуло якого було постійно, охоплюючи територію, шукаючи мети, але не знаходячи їх.



Калігхат приховував трійцю в тіні, поки вони мчали стежкою.



Вони вирвалися з неї на мить, коли досягли вершини сходів, що ведуть до річки.



Жінка і великий чоловік, обидва індіанці, нічого не означали для Рогова. Але це була третя людина, житель Заходу, чиє обличчя вразило його від впізнавання.



Один із небагатьох випадків у житті Рогов розгубився. Коли він нарешті згадав про пістолет у руці, було вже пізно. Кіллмайстер пішов за своїми союзниками вниз сходами і пішов з лінії вогню.



Рогів схопився. Ланді схопив його, намагаючись потягнути під укриття.



"Ти збожеволів?" - прохрипів Ланді. "Вони нас розстріляють!"



Раптом прохолодне дуло пістолета пригорнулося до спітнілого чола Ланді.



"Прибери від мене руки", - прогарчав Рогов.



Ланді слухався.



"Ніколи більше не накладай на мене руки", - сказав Рогов. "Якщо ви це ще раз зробите, я вб'ю вас".



Рогів швидко пішов стежкою. Поперек неї лежав мертвий бандит із гвинтівкою. Рогов зупинився, щоб покласти пістолет у кишеню та підняти гвинтівку, яка була заряджена майже повністю.



Рогів поспішив до вершини довгих сходів, що вели до крутого берега річки. Біля їхнього підніжжя кам'яна скеля висовувалась у чорну річку. Там стояв моторний катер, гули його двигуни. Більшість рейдерів уже були на борту. Картер допомагав відв'язати канат.



Чудово. Рогов був чудовим стрільцем, але для влучної стрільби тут не місце. Він переключив селектор зброї на автоматичний вогонь. Він обстріляв американця.



Як він міг схибити?



Різдво для Такореса настало рано. Свято, звичайно, нічого не означало для клану індуських розбійників. Але коли вони закінчили стрілянину і виявили скарбницю, вони скрикнули, як група дітей, які впивалися своїми подарунками під ялинкою в різдвяний ранок.



Склепінчаста кімната на другому поверсі була до країв забита різноманітною здобиччю. Казково хитромудрі килимки були складені в рулони. Там були важкі предмети антикварних меблів, величезна бронзова астролябія, золоті фігурки домашніх богів, а також шахова дошка з оніксу та мармуру, частини якої були красиво оброблені зображення богів індуїстського пантеону зі слонової кістки.



Жадібність могла вбити Такорес там, де Бандити зазнали поразки. Санджай це знав.



Він наказав «Беріть тільки гроші, золото та коштовності!» .



Цього було достатньо, брати не змогли забрати, навіть якщо вони здійснять півдюжини поїздок. Вони були професійними злодіями, вони прибули підготовленими до пограбувань. Винесли мішки з ременями та почали набивати їх золотом, коштовностями та валютою.



Нік Картер стояв біля парадного входу, сидячи за кулеметом, знятим із верхнього поверху двоповерхового автобуса.



Він вирішив, що коли приїде поліція, він піде незалежно від того, готові Такорес чи ні. Їхня жадоба до видобутку не повинна була привести його до перестрілки з найкращими з найкращих у Делі, і він сказав Санджаю саме це.



Він думав, що Вашті була нагорі з іншими, хапала все, що могла забрати, але насправді вона займалася дерев'яною шафою за статуєю Калі. Граната ампутувала одну з ніг Калі і дві її руки, а також пробила більшу частину золотої шкіри ідола крихітними уламками.



Вашті відчинив шафу і знайшов коробку з Гоором. Вона відчинила кришку.



Священний пил нагадував сірий вулканічний попіл і пахнув слабо солодко.



Вашті дістала невеликий пакунок, який тітка Асілата дала їй напередодні ввечері. У ньому був скляний флакон, закритий гумовою пробкою.



Вашті не збрехала, коли сказала Картеру, що тітка Асілата не злодійка.



Асілата пішла зовсім іншому покликанню: вона була отруйною.



Коли племінниця розмовляла з нею по телефону з конспіративного будинку AX, Асілата легко вгадала, що вона мала на увазі. Вашті сказала: «Ти полегшиш мої печалі і позбавиш мене болю». Порошкоподібні білі кристали, що містяться у флаконі, були екстрактом потужної смертельної отрути, поетично названої Легким Скорботом.



Вашті зняла пробку з флакона. Тримаючи його подалі від неї, ретельно стежачи за тим, щоб жодна крупинка не торкалася її шкіри, Вашті вилила екстракт у коробку з Гоором. Вона відкинула бульбашку подалі і закрила кришку коробки. Потім, щільно закриваючи коробку, вона добре струснула, щоб отрута рівномірно поширилася по всьому гору.



Вашті вміла ненавидіти. Деякі з головорізів втекли сьогодні ввечері. Швидкий огляд мертвих не дозволив встановити місцезнаходження Примали чи людини.



який видав себе за лікаря. Безперечно, інші члени секти були відсутні в калігхаті цієї ночі. Можливо, ті, хто вижив, повернуться за своїм священним зіллям. Якби вони це зробили, Вашті залишила їм щось, чим вона запам'яталася, так само, як вона завжди пам'ятатиме свої кошмарні випробування переляку та втечі.



Вона саме клала коробку назад у дерев'яну скриню, коли Крішна, хитаючись, з'явився в полі зору, зігнувшись під важким вантажем, який він ніс.



"Що там?" – весело покликав він. "Що-небудь варто взяти?"



«Ні, – відповіла Вашті, – лише кілька марних церемоніальних предметів».



"Думаю, я подивлюся".



Вашті добродушно засміялася з брата. "Подивися на себе! Але ж у тебе вже більше, ніж ти можеш забрати! Не скупий. Нехай Калі отримає те, що належить їй».



Крішна, здавалося, був схильний натиснути на крапку, але Картер видавив дві швидкі короткі черги з кулемета.



"Це сигнал йти", - сказала Вашті. "Давай вибиратися звідси!"



Зігнувшись майже вдвічі під купою видобутку, брати Такоре та Вашті приєдналися до Картера на портику з колонами. Десь далеко завили поліцейські сирени.



Картер висмикнув кулемет із триноги і взяв його в руки, намагаючись не скувати подачу. Він прикрив Санджая і Крішну, поки вони мчали стежкою до майданчика. Їх занурили, як упряжку в'ючних мулів, але вони не відмовилися б навіть від монети, щоб полегшити свою ношу. Недавні неприємності завдали важкого удару по сімейному стану, який потрібно було якнайшвидше заповнити. Сьогоднішній улов на якийсь час поставить їх на спокійну вулицю.



Один із менших мішечків Гурчурана вислизнув із застібок. Він упав, розсипавши масу інкрустованих дорогоцінним камінням золотих ланцюжків, намист і браслетів. Вашті засунула їх назад у сумку, підняла її і накинула собі на плечі.



Картер обернувся, щоб прикрити їх кулеметом.



"Що трапилося?" - Вигукнула Вашті.



"Думав, я щось бачив", - сказав Картер. Але хоч би яке мерехтіння вловило його периферійний зір секунду тому, воно зникло. "Давай рухатися."



Вони рушили, Картер відступив стежкою, прикриваючи їхній відступ. Тріо спустилося довгими крутими сходами до краю води, і Картер помітив другий човен, що дрейфував посеред річки, тихий і темний.



Гуптіл Гучарві керував човном, пришвартованим біля причалу. Оскільки Гуптіл не був бойовиком, він був радий керувати човном, поки решту вбивали. Думаючи про остаточний рахунок, який він представить Картеру за вечірню роботу, він став ще щасливішим.



Але Гуптіл теж хвилювався. Вказуючи на загадковий човен, який обережно тримався на відстані, він сказав: «Нік, дивись!»



«Я це бачу, – сказав Картер. "Як довго вона там була?"



Я не знаю. Я обернувся і побачив це кілька хвилин тому. Як ви думаєте, це поліція?



«Якщо це так, я сказав би, що вони не хочуть брати участь у цій акції.



Але давайте не зупинятимемося, щоб дізнатися».



"Я готовий відплисти!" - сказав Гуптіл.



Такорес завантажили видобуток на борт човна, і Картер звільнив причальний трос.



Раптом з другого човна вирвався сліпучий промінь білого світла. Промінь прожектора був спрямований не на майданчик, а на терасу над берегом річки.



Промінь притис Рогова, оголивши його озброєну постать. Осліплений яскравим прожектором, Рогов випустив чергу на те місце, де, як він припускав, було причалом, але його припущення було неправильним.



Ланді підійшов до нього ззаду. Коли спалахнуло світло, Ланді кинувся зі стежки і схопився за землю.



Картер уже вставив автомат у човен, але через секунду Вільгельміна опинилася в його руці. Він зробив кілька пострілів по Рогову, але дистанція була надто велика для точності з Люгером. Тим не менш, деякі з куль пройшли так близько до російської, що Рогов був змушений вдаритися об землю поряд з Ланді.



Картер стрибнув у човен, і Гуптіл широко відкрив дросель. Корма поринула у воду, утворюючи дугу, коли вона вислизнула від пристані до середини річки. Човен плив униз за течією.



Прожектор згас.



"Хто це?" - крикнув Санджай, щоб його було чути на проїжджій частині.



"Я не знаю!" - сказав Картер. "Але схоже, вони на нашому боці!"



Таємничий човен рушив слідом за Картером. Вона була низькою, гладкою і швидким, і в неї не було проблем слідувати за ними. Корабель підтримував дистанцію в двадцять п'ять ярдів між собою та човном Картера.



На терасі Рогів скочив на ноги. Човни, що біжать, висікали пару білих слідів у річці. Розлючений, Рогов направив у їхній бік автомат, розпорошуючи вогненно-червоні мови на чорне тіло ночі. Однак ніч була єдиною річчю, в яку він потрапив, бо човна давно вже не було. Але Рогов перестав стріляти лише тоді, коли обойма скінчилася.



Ланді був більше вражений ірраціональною поведінкою Рогова, ніж їхньою втечею. Рогів був холоднокровним художником руйнування, і Ланді ніколи не бачив його таким. Російський вийшов із себе від люті.



Це дуже турбувало Ланді. Гарячі голови ненадійні, і якщо й було чогось, чого Ланді уникав, як чуми, то це роботи з ненадійними людьми.



Рогів терпляче дивився потім відкинув порожню зброю.



Він з гуркотом спустився сходами.



"Гра ще не закінчена", - пробурмотів він. "Побачимося в Пенджабі, Killmaster".



Над річкою блиснули теплові блискавки. Деякі спалахи були такими яскравими, що здавалося, ніби то був день. Картер глянув на годинник і посміхнувся. сам. Минуло майже тридцять шість годин з того моменту, як він сказав Хоуку, що завершить делійський компонент своєї місії.



Гуптіл проклав звивистий маршрут, залишивши головний стовбур річки у бік його бічних каналів, спускаючись темними рукавами, відступаючи назад, долаючи бездорожній лабіринт водних шляхів, що обплутують місто. Але таємничий човен продовжував йти їхнім слідом.



«Не втрачайте їх, – сказав Картер. "Я хочу дізнатися, хто вони такі".



"Це добре, тому що я все одно не можу їх струсити", - пробурмотів Гуптіл.



Крішна поплескав по зброї, що лежить у нього на колінах. "Якщо вони хочуть неприємностей, я дещо зроблю!"



"Вони врятували наші шиї, ким би вони не були", - нагадав йому Картер. "Нам краще дізнатися, хто вони, перш ніж починати перестрілку".



«Давайте з'ясуємо зараз, перш ніж вони підуть за нами у притулок», - сказав Санджай.



У цьому був сенс. Гуптіл шукав місце для зустрічі. Він знайшов одну між двома палями під консольним залізничним мостом, скелетні ребра якого виділялися на тлі мерехтливого блискавки неба.



Човен сповільнив хід. Гуптіл повернув колесо, розгорнувши своє судно на 180 градусів, так що воно зіткнулося з носом таємничого човна, що наближається, першим представляючи найменшу мету.



Такорес і Картер теж тримали свої рушниці напоготові, очікуючи побачити, чи зіткнуться вони з другом чи ворогом. Зрештою, дії іншого човна з прожектором могли бути розумним хитрощом, щоб розвіяти їх підозри.



«Не будьте щасливі, – попередив Картер. «Але й не варто надто довіряти».



Їхній переслідувач зупинився. Невелике швидкісне судно, що вміщує двох людей. Пілотом була жінка. Поруч із нею, тримаючи планшир для рівноваги, стояв невисокий худорлявий чоловік у білому лляному костюмі.



Він приклав руку до рота, щоб посилити свій заклик: Будь ласка, не стріляйте!



Він звернувся з проханням двічі, спочатку на хіндустані, потім англійською.



Картер крикнув: - "Назвіть себе!"



«Ах! Містере Картер, так? Так приємно нарешті познайомитись з вами. Будь ласка, дозвольте мені представитися, - сказав худий чоловік. "Я інспектор Бхалк".




Тринадцятий розділ.




Хоук хотів би пожартувати. У горах було прохолодно, так, прохолодно дев'яносто п'ять градусів на полуденному сонці.



Потяг Картера застряг за кілька миль на схід від станції Мхоті у самому центрі району Самсірбад у Пенджабі. Дві години він не рухався; він просто сидів на рейках, кипів під безжальним небом.



Раніше на світанку Картер та двоє його попутників сіли у приватний літак на невеликому аеродромі неподалік Делі. Сонце тільки здіймалося, але вже було душно. Похмуре шафранове небо відливало блідо-рожевим відтінком на східному горизонті. Птахи нерухомо сиділи на гілках вогняних дерев, що межували із злітно-посадковою смугою. Неподалік посадкового майданчика знаходилася жменька глиняних хатин, мешканці яких не звертали уваги на гладку «Реактивну зірку», коли вона злетіла.



Літак піднявся в повітря, щойно сонце вийшло за обрій. Сонячне проміння посріблило гладкий обтічний літак, розплавивши його голчастий ніс, тонкий фюзеляж, що знижує опір повітря, і стрілоподібні крила. «Реактивна зірка» рушила на північний захід, залишивши позаду рівнини, що випікалися, по обидва боки Гангу. Пункт призначення знаходився на відстані близько 140 миль.



Нині ландшафт, що розгорнувся далеко внизу, змінився. Коричневі рівнини, що потріскалися, піднімалися вгору, неухильно піднімаючи плоскогір'я. З'явилися довгі скелясті гребені, які ставали все вищими і ширшими в міру того, як літак рушив на північний захід. Незабаром рівнини поступилися місцем пересіченій місцевості.



Вітальний дотик кольору втішив око, коли літак увійшов у повітряний простір Пенджабі. Річки були схожі на сяючі срібні нитки, що переплітали гірські хребти. Тут були пишні синьо-зелені ліси та великі поля жовтої кукурудзи та золотої пшениці.



Недарма Пенджаб називався



"Країна п'яти річок". Ці безцінні водні шляхи мали велику мережу зрошувальних каналів, водоскидів і водосховищ, які перетворили штат на житницю Індії.



Картер обережно дивився на помічницю інспектора, міс Маджуна Чакробі. Струнка, розумна, темноока красуня йому подобалася. ;



Тиск повітря в кабіні змінився, коли ніс Jet Star нахилився вниз і почав знижуватися. Внизу лежав родючий трикутник землі, межі якого були обмежені містами Фірозпур, Лудхіана та Джуллундур. Територією вилася сяюча срібна стрічка річки Сатледж.



Літак приземлився на невеликому аеродромі. Вони найняли машину та водія, щоб відвезти їх на станцію, де вони сядуть на поїзд до Мхоті. Водій, сикх у синьому тюрбані, був не один. На пасажирському сидінні сидів із дробовиком його брат, який тримав гвинтівку на колінах, її дуло стирчало з відчиненого вікна.



"Чесна людина в наші дні не сміє виходити на вулицю без зброї", - похмуро сказав водій. Мені дуже боляче, що все дійшло до цього. Ви їдете з цієї нещасної країни, друзі мої. Куди ти їдеш? »



«Ми їдемо поїздом до Мхоті, - сказав Бхалк.



Водій та його брат обмінялися багатозначними поглядами, і водій похитав головою. «Обережно! Ви глибше поринаєте у саме серце безумства».



"У нас немає вибору, тому, будь ласка, продовжуйте рух".



Коли вони дісталися маленької станції, водій сказав: «Боже, захисти вас від злих людей, друзі мої».



«От веселий хлопець», - сказав Картер, коли він опинився поза чутністю водія.



«Але, на жаль, він має рацію, - сказав Маджуна.



Картер був готовий. Він був озброєний нечестивою трійцею Вільгельміни, Гюго та П'єра, мініатюрною газовою бомбою, прикріпленою до його верхньої частини стегна. У його сумці був арбалет та кілька інших сюрпризів. Але також він мав кулю з ім'ям Рогова.



Інспектор Бхалк був знавцем Рогова, мав час дослідити його справи в районі Пенджабі за останні шість тижнів, і він інформував Картера про те, що відбувається з російською та його командою.



Один із польових агентів Дека Грейнджера в Самсірбаді виявив важливу інформацію про генеральний план Рогова. Коли двоногі собаки Рогова наблизилися до нього, агент втік на південь у Делі, де передав інформацію Грейнджеру.



Але Рогов встиг до того, як Грейнджер зміг передати інформацію каналами його начальству. Він домовився з головорізами про те, щоб позбавитися Грейнджера та інших чотирьох співробітників Грейнджера, повністю зачистивши їх.



Їхнє зникнення могло б назавжди залишитися загадкою, якби не випадкове вступ Вашті в гру. Бхалк пішов слідом Грейнджера з Пенджабу до Делі, переключивши свою увагу на калігхат через інформацію, яку передав йому Хок.



Завдяки дивовижному відкриттю Вашті та чудовій мережі зв'язку AXE, Бхалк та Маджуна під час рейду знаходились у човні на річці.



"Немає сенсу затримуватися в Делі", - сказав Бхалк Картеру. Події у Делі були лише другорядним заходом, відволіканням від головного театру дій у Пенджабі. Отож вони.



Вони купили три квитки в купе першого класу на поїзд до Мхоті, і поїзд прибув вчасно. Сіли, і це було байдуже, що залізти в піч. Вони вказали кондуктору, який прийшов пробити їхні квитки, що в купе немає кондиціонера.



Він сказав їм, що в жодному відсіку немає кондиціонера. Обладнання було зламано. За бажання вони могли написати до офісу залізниці для часткового відшкодування.



"Давайте подивимося на світлу сторону", - сказав Маджуна. У її англійському були плавні інтонації, які Картер знаходив чарівними. "Ми можемо бути щасливі, що звідси до Мхоті всього кілька хвилин їзди".



Мхоті був на відстані двадцяти п'яти миль. Дорогою було кілька коротких зупинок, тому зазвичай потрібно трохи більше години, щоб дістатися станції Мхоті в межах кількох миль.



Потяг зупинився біля підніжжя довгого пологого схилу. Дві години він не зрушив ні на дюйм. Єдине виправдання, яке кондуктори використали для затримки, – це сказати, коли вони поспішили до іншої частини поїзда: «Затримка».



Більшість пасажирів вийшли та розійшлися. Деякі з них влаштували пікнік на трав'янистих набережних.



Картер подумав, що це був вибір, що було неприємніше: випікання у вагоні або смаження під полуденним сонцем.



Коли Картер був готовий забрати свої валізи і пройти решту шляху до станції Мхоті, пролунав свисток поїзда, і кондуктори жестом запросили пасажирів сісти до поїзда. Через п'ятнадцять хвилин поїзд здригнувся, рвонувся вперед і почав підніматися вгору. Проповзаючи з болісною швидкістю кілька миль на годину, потяг пирхнув і попрямував до вершини.



Станція Мхоті знаходилася в долині з іншого боку гори, на південній межі однойменного міста. Власне місто являло собою нагромадження білих і коричневих кубів, увінчаних гострими дахами і переміжних випадковими шпилями та куполами, всі переплетені проводами телефону та ліній електропередач.



Залізничний вокзал та його околиці були місцем масового заворушення. У прохолодному сірому кам'яному будинку аеровокзалу товпилися сотні городян усіх форм і розмірів, їх різнокольоровий одяг утворював веселку яскравих відтінків. Вони заполонили веранду та вантажні платформи. Їхня кількість розсипалася на рейки та на гряди гравію між ними. Наче місто Мхоті зібрало всіх своїх мешканців на залізничних станціях.



Загальний імпульс пожвавив натовп: всі продовжували дивитися на захід. Їхня увага була прикута до далекого горизонту, де золотий вигин землі перетинав ряд зубчастих коричневих пагорбів. З даху терміналу були вивішені яскраві декоративні транспаранти, і багато хто в натовпі був одягнений у найкращий одяг. Але вони мали настрій зіпсованого свята.



Ще три поїзди були відведені від головної лінії та відведені убік на залізничній станції. Потяги, що простоювали, були порожні, їхні пасажири вишикувалися навколо них. Ті люди теж дивилися на захід.



Потяг Картера повільно спускався з гори і різко зупинився за двісті ярдів від терміналу.



«У цього останнього поштовху було виразне відчуття завершеності, – сказав Картер.



"Ми проведемо розслідування?" - Запропонував інспектор Бхалк.



"Давайте."



Картер був одягнений у світло-коричневу куртку сафарі з довгими рукавами, закоченими, щоб прикрити Хьюго, блакитну сорочку та вільні штани для тропічних квітів. Він перекинув спортивну сумку через плече і підняв невелику валізу. Він мав вільну руку, тому він потягнувся за сумкою Маджуни.



"Чим ти займаєшся?" вона сказала.



"Просто намагаюся бути корисним".



"Я можу носити свої сумки, дякую", - різко сказала вона, інспектор Бхалк чемно прикрив рот рукою, приховуючи веселу усмішку. Він добре знав свого чудового і дуже здібного помічника. Зазвичай вона була незмінно ввічливою. Її грубість вказала на її інтерес до великого американця.



Незважаючи на Картера, Маджуна взяла свою сумку. Картерові було важче її ігнорувати. Вона була помітною навіть у країні екзотично красивих жінок.



Маджуна Чакработі - колишня жінка-поліцейська, яка відзначилася у низці небезпечних таємних завдань. Завдяки своїй роботі вона познайомилася з інспектором Бхалком, коли він працював із національною правоохоронною агенцією Бюро кримінальних розслідувань, індійським еквівалентом ФБР. Коли Бхалк був відокремлений від CIB, щоб працювати безпосередньо на прем'єр-міністра, він найняв Маджуну в команду.



Маджун мав розум, - красуня, і вона теж була чудовим стрільцем. Вона більше була схожа на розпещену королеву краси, ніж на стрілку чемпіонату, але вона була зовсім не тепличною квіткою.



Маджун був дуже високою для індійської жінки. Густе чорне волосся з проділом посередині було підстрижене трохи вище плечей і обрамляло її вражаюче обличчя.



Вона мала повні брови, величезні темні очі, чутливий рот і приголомшливі вилиці.



На ній була легка коричнева блузка і довга спідниця бежева, поділ якої торкався її кісточок. Блузка з довгими рукавами була застебнута до горла. Сікхі - пуританський народ, і вони визнали б демонстрацію оголених жіночих рук шокуючим порушенням пристойності. Тому вона потіла у своєму одязі, щоб задовольнити їхнє почуття скромності. Швидше за все, подумала вона, зусилля були марними. Оскільки вона була не сикхом із великого міста, вони, мабуть, подумали б, що вона блудниця, незалежно від того, наскільки вона консервативно одягалася.



Однак її вбрання не приховувало краси її високих грудей, тонкої талії та її довгих ніг.



Інспектор Бхалк підвівся. Під пахвою в нього була папка, що мало чим відрізнялася від тієї, яку використовують юристи для зберігання довідок.



Бхалк був середнього зросту, але дуже худий. Його голова здавалася надто важкою, щоб її зморщена шия могла її витримати. Його м'ятий білий лляний піджак звисав з його кістлявих плечей, наче він висів на вішалці.



Колишній інспектор поліції Бомбея мав незвичайну кваліфікацію для місії у Пенджабі. Саватта Бхалк був ні індуїстом, ні мусульманином, ні сикхом. Він був парсом, нащадком зороастрійських вогнепоклонників, які оселилися в Бомбеї багато століть тому. Теоретично його нейтралітет у війні індусів проти сикхів контроль над Пенджабом мав зробити його прийнятним посередником між різними фракціями. Правду кажучи, як він дуже добре знав, це зробило його однаково неприємним для обох сторін. Били барабани війни, і жодна із сторін не використовувала нейтралітет.



Із всюдисущою папкою під однією рукою та сумкою в іншій руці інспектор Бхалк весело сказав: «Ходімо?»




Чотирнадцятий розділ.




Вишукані червоні літери означали вітальні послання на довгих білих транспарантах, що звисали з веранди терміналу. Але не було привітанням для Картера та його партії.



Інспектор Бхалк, який вільно говорив на пенджабському діалекті цього району, ввічливо поцікавився причиною затримки. Його питання були ввічливими, але люди на периферії натовпу, яким він їх адресував, – ні. Вони ухилялися від нього, дивлячись вороже й підозріло, і один похмурий селянин плюнув у пилюку до ніг Бхалка.



Картер негайно рушив уперед, але зупинив його інспектор, який схопив його за руку.



«Будь ласка, не переймайся, - тихо сказав Бхалк. «Ці люди відчувають глибоку недовіру до незнайомців».



«Це має зробити нас тут шалено популярними, – пробурчав Картер.



"Є група солдатів", - сказав Бхалк. «Можливо вони будуть більш товариськими».



Невеликий загін солдатів індійської армії в хакі стояв осторонь, вбиваючи час. Це були міські хлопчаки з півдня, яким не терпілося поговорити з парою дружніх осіб.



"Не могли б ви розповісти мені, що тут відбувається?" - спитав Бхалк у молодого капрала, командувача загоном.



«Радий, сер. Капрал Винобха до ваших послуг, - сказав юнак. «Потяг із Ята Хунда спізнюється на чотири години».



"Це незвично?"



Капрал Винобха кивнув головою. «Єдине, що я скажу з цього приводу – перепрошую, міс, – це те, що поїзди ходять вчасно. Або раніше, до сьогодні».



«Ви, здається, не надто стурбовані. Що, якщо з поїздом станеться щось серйозне? Я чув, що у цьому районі багато насильства».



«Ви не дочули, сер. Але потягом їде взвод піхотинців. Винобха грубо засміявся. «Щоб зупинити це, знадобиться більше, ніж банда ганчір'яних революціонерів!»



«Я сподіваюся, що ваша впевненість не позбавлена сенсу». Бхалк вказав на барвисті прапори та святкові вбрання стривоженого натовпу. «Тут сьогодні відбувається якесь свято?»



«Група лікарів та медсестер приїжджає працювати до благодійної клініки Махарані. Вони у затриманому поїзді. Ось у чому вся метушня. Але як вони вбивають один одного у цьому районі, бригади лікарів не вистачило б! »



«Ви маєте на увазі Махарані Шантал Сінгх Сардар?» – сказав Бхалк.



"Так."



Бхалк відкрив свій гаманець, пред'явивши документи, що засвідчують його приналежність до найвищого ешелону індійського уряду.



Молодий капрал ліниво сканував ламіноване посвідчення особи, доки не уткнувся його імпорт.



Несподівано він різко змінив свою звичайну позу, звернувши увагу на нього як шомпол. Перш ніж він наказав своїй повільно набирає обертів команді наслідувати його приклад, втрутився Бхалк.



- Як і ви, капрале. І, будь ласка, жодних салютів. Я хочу привернути якнайменше уваги».



"Дуже добре, сер!"



На цей час загін Винобхі сформував певну подобу військового ордена. Зрештою, вони зрозуміли, що Бхалк був великою шишкою.



«Мої співробітники і я хотіли б увійти до терміналу, – сказав Бхалк.



«Однак я боюся, що ми не досягнемо великого успіху у цьому натовпі. Можливо, ви і ваші люди будуть такі гарні, що супроводжуватимете нас.



"Так сер!"



«І, будь ласка, капрал, виявляйте ввічливість та уважність у міру нашого просування. Ми б не хотіли відштовхнути цих добрих людей демонстрацією поганих манер».



"Немає проблем, сер". Винобха блиснув зухвалою усмішкою. "Вони вже ненавидять наші кишки!"



Загін вишикувався в клин, і Винобха пішов першим. Бхалк, Маджуна та Картер пішли за ними. Натовп неохоче поступився місцем солдатам, які рухалися повільно і обережно, постійно вибачаючись за будь-які незручності, які могли завдати. Це була дивна поведінка для солдатів, які так само швидко прорвалися б крізь них.



Бхалк поінформував Картера про основні факти бесіди, яка велася швидко мінливою мовою хіндустані. Коли він закінчив, Картер запитав: Хто така махарані? «



«Дуже незвичайна жінка, – сказав Бхалк. «На пам'яті її предки були абсолютними господарями району. Її титул, звичайно, тепер суворо почесний, але вона, як і раніше, має велику підтримку. Вона надзвичайно багата, відомий філантроп. Сама сікх, вона наполягла на тому, щоб усі її добрі справи були доступні як сикхам, і індуїстам. Багато хто вважає її головною силою світу в цій неспокійній країні», – підсумував інспектор.



Подякувавши капралу Винобху за його допомогу та пообіцявши, що це буде належним чином відзначено його начальством, Бхалк, Картер та Маджуна попрямували на другий поверх терміналу. Тут знаходився центр управління залізничною мережею зв'язку, великий офіс, в якому панувала плутанина і кричали.



За дверима в контрольну зону стояла пара жахливих охоронців.



Їхні туго обгорнуті бірюзові тюрбани, чорні бороди, що розвіваються, срібні браслети на зап'ястях, бриджі до колін і мечі з обох боків відзначали їх як сикхів.



Сікхи, що становлять менше двох відсотків населення Індії, - гордий, релігійний та войовничий народ. Сьогодні вони становлять значну частину індійської армії, і цей факт дуже стурбував уряд у світлі недавніх заворушень, які вразили їхній рідний штат Пенджаб. Не дарма кожен сикхський чоловік носить ім'я Сінгх'ліон».



Ці два сикхські охоронці належали до приватної армії. Їхні білі туніки та бриджі були облямовані червоним кантом, а червоний пояс оточував талію. Поверх їх лівреї були перев'язані чорні шкіряні шкіряні ремені Sam Browne. На правому стегні висіли револьвери в кобурі; на лівому стегні вони носили кирпан, традиційний сикхський меч.



Дует ступив уперед, ставши пліч-о-пліч, щоб перегородити шлях до дверей.



«Вибачте, будь ласка, - сказав Бхалк. "Ми хотіли б бачити начальника станції".



В одного охоронця був шрам у формі півмісяця, що охоплює лоб, ліву брову та вилицю. Без нього він виглядав би досить лютим.



"Іди!" він замовив.



Бхалк продемонстрував свої повноваження, але охоронців це не вразило. Інший охоронець, який без шраму сказав: «Для мене це нічого не означає. Я не можу прочитати.



«Я можу, – сказав його партнер, – а це означає для мене ще менше. А тепер йди, маленький чоловічку, і перестань турбувати себе.



Бхалк не здавався. «Можливо, ви будете такі ласкаві, щоб викликати начальника станції, щоб я поговорив з ним».



Обличчя зі шрамом похитав головою з виглядом людини, чиє багатостраждальне терпіння зазнає серйозних випробувань. «Ти погано чуєш, маленький чоловічку? Я сказав тобі піти. Іди, поки що можеш.



Кинувши зневажливий погляд на Маджуну, Обличчя зі шрамом додав: «І візьми з собою свою повію і свого собаку».



Подвійні червоні кольорові плями на щоках Маджуни попередили Картера про те, що сказане Особою зі шрамом не дуже добре. Це було гаразд.



Killmaster теж почував себе не дуже добре.



Інший охоронець не хотів поступатися. "Давай давай!" - прогарчав він, простягаючи важку руку прямо до грудей Бхалка. Картер потягнувся, щоб витягти скелета-інспектора із зони досяжності удару, але це було марно. Бхалк легко відступив убік, уникаючи цього.



Обличчя зі шрамом посміхнувся, ще більше дратуючи свого партнера, який щойно втратив обличчя через те, що не зміг помітити хлопця, який болісно виглядав, який, здавалося, стояв однією ногою в могилі. Розлючений сикх підняв кулак, щоб завдати удару.



Картер рушив, крокуючи всередину удару, відкидаючи недбалий круговий блок лівої руки, який легко відхилив кулак. Але блок був лише частиною комбінації один-два. Друга половина була ударом списа відкритою правою рукою. Удар потрапив під діафрагму охоронця, глибоко занурившись.



Він перебив подих гвардійця. Очі витріщені, обличчя зеленіє, він зігнувся навпіл, його рота перетворився на широку чорну дірку, в якій вистачало дихання.



У ньому не вистачало дихання, щоб задихнутися. Тримаючись за живіт обома руками, він упав навколішки посеред підлоги.



Обличчя зі шрамом перестало хихикати. Великий бик із широкими плечима, він кинувся на Картера, який ухилився від пориву, схопив Обличчя зі Шрамом за руку і шпурнув уперед у тому напрямку, в якому він ішов.



Пролунав приємний хрускіт, коли Обличчя зі шрамом вдарилося головою об стіну. Це звучало гірше, ніж було насправді, оскільки шари його тюрбану служили свого роду амортизатором, пом'якшуючи череп, що знаходиться під ним.



Обличчя зі шрамом не вбили, але й у ньому не залишилося бажання до боротьби. Він розтягнувся на підлозі, обхопивши голову руками. У нього були порожні очі і щелепа, що відвисла.



Картер озирнувся через плече. Інший охоронець досить оговтався, щоб створювати проблеми. Його рука шкрябала застебнутий клапан кобури, потягнувшись за пістолетом. Він усе ще тягнувся, коли Маджуна штовхнула його в живіт гострим носком свого взуття.



Охоронець знову впав навколішки, його рвало.



«Хайтант Баліндра! Чим ти займаєшся?"



Слова пролунали командним тоном, голосом людини, яка звикла до того, що її накази підкоряються. Картер глянув на жінку, що стояла у дверях, її агатові очі спалахнули, коли вона побачила двох охоронців на підлозі.



Обличчя зі шрамом застогнало, потім його очі знову сфокусувалися. Їхні погляди зупинилися на його власному пістолеті в кобурі.



Жінка простежила його поглядом. Хайтан, стій!



Вона не кричала. Вона ледве підвищила голос. Але рука, яка повзла на приклад пістолета, відсмикнулася від нього, ніби він був обпалений.



Сікх зі шрамом на ім'я Хайтан був крутим. Він підвівся, що було чималим подвигом, враховуючи те, як, мабуть, почувалася його голова після удару об стіну.



Картер вважав, що ця людина проведе решту дня з жахливим головним болем.



Декілька людей висунулися з відчинених дверей, щоб розібратися в пригоді. Мабуть, це була справжня компанія



приголомшені сикхські охоронці; худий інспектор Бхалк; прекрасна Маджуна з тремтячими ніздрями та палаючими вогнем очима; і сам Кіллмайстер.



І, звичайно, жінка.



Вона мала вражаючу постать. Вона була маленькою, стрункою та елегантною. Її волосся кольору червоного дерева було зачесане назад і зібране у вузличну шиньйон на потилиці. Прекрасні риси її обличчя формувалися із вишуканою ніжністю. Її шкіра кольору меду була бездоганною.



Важко було визначити колір її чудових агатових очей. Вони здавалися золотими, сірими, зеленими та синіми одночасно. Картер ніколи не бачив нічого подібного.



Її вік також було важко визначити. Обличчя її здавалося років сорока, якщо не брати до уваги очей, обплутаних тонкою мережею тонких ліній. По фігурі вона була схожа на жінку років тридцяти, з твердими грудьми, плоским животом і стрункими стегнами. Але саме її авторитетний вигляд змусив Картера уявити, що їй було близько п'ятдесяти.



На ній була оманлива проста сукня в західному стилі, яка ідеально їй йшла. Стиль був простим та без прикрас; але це був багатий рожево-ліловий колір, який міг би придушити більшість жінок, але не цю екзотичну красу.



Її шию опоясували шари тонких золотих ланцюжків.



Золоті браслети обвивали її зап'ястя. І якщо діамант на її безіменному пальці був справжнім – і Картер здогадалася, що це був діамант із книги рекордів.



Але алмаз не міг зрівнятися із пронизливими агатовими очима, які тепер дивилися на цю сцену.



Її погляд ковзнув стражниками, зупинився на інспекторі Бхалці, потім перейшов на Маджуну. Одним поглядом вона оцінила Маджуну, оцінила її місце у схемі речей та виключила її з розгляду як суперницю.



Потім вона пильно подивилася на Картера. Їй сподобалося, що вона побачила. Їй подобався напружений виклик у його темних очах, і вона щиро захоплювалася його високою статурою.



"Ти анличанин?" - спитала вона англійською.



"Американець", - відповів Картер.



«Ви пройшли довгий шлях, щоб боротися з моїми людьми».



"Вони почали це".



Вона була здивована. "І ви закінчили це, га?"



"Щось подібне."



Кайтан теж говорив англійською, достатньо, щоб сказати Картер: «Це ще не закінчено!»



"Хайтан!" жінка різко говорила.



Хайтан схилив голову. «Десять тисяч вибачень. Мені так соромно.



«Ви знаєте, я не потерплю, щоб мої люди брали участь у публічних бійках. Ні приватної бійки, – додала вона. «Допоможіть Баліндрі подбати про себе».



«Але, Махарані, хто охоронятиме тебе?»



"Я в повній безпеці", - сказала вона. "Тепер йди!"



"Ваше бажання для мене закон." Хайтан низько вклонився. Намагаючись не торкатися брудного одягу іншого, він допоміг товаришу підвестися на ноги. Баліндра все ще не одужала. Він нахилився вперед, тримався, задихаючись.



Хайтан тримав його за руку, підтримуючи. Він провів його в умивальну, а Баліндра, човгаючи, крокував уперед, сутулий і тремтячий, як дуже стара людина.



«Прошу вибачення за мою сміливість, - почав інспектор Бхалк, - але ж ви прославлений Махарані Шантал Сінгх Сардар, так?»



Шантал звернула увагу на Бхалка, обдарувавши його царственою усмішкою. "Ви чули про мене?"



Багато хто говорить про ваші добрі справи, Махарані. І я радий виявити, що повідомлення про вашу красу не перебільшені.



Посмішка стала ширшою. "Ви дуже галантні, але я не знаю вашого імені".



„Будь ласка дозвольте мені представитися. Я інспектор Саватта Бхалк».



«Ах, інспекторе! Це швидка робота! Можливо, ви будете так люб'язні, щоб розповісти мені, що сталося з поїздом.



«Інспектор, так, але не залізниці, на жаль. Я інспектор Бюро сільськогосподарського розвитку, який нещодавно приїхав з Делі, щоб провести обстеження зрошення у вашому районі. Це мій помічник, міс Маджуна Чакробі.



Шантал Сінгх Сардар поблажливо посміхнулася до Маджуне.



"Так приємно познайомитися, Махарані", - сказав Маджуна.



Махарані проігнорував її, повернувши увагу Картеру. «А хто цей красень?»



«Мене звуть Вебстер, мем, Гаррі Вебстер, – сказав Картер. Вирішивши не поступитися галантністю, він узяв руку махарані і поцілував її. Було прохолодно та сухо. У Кіллмастера не було під рукою Емілі Пост, щоб вона пояснила, як правильно вітати індійського махарані, але мав свій власний етикет, коли справа стосувалася жінок, особливо красивих. Він не міг бути надто незвичайним, оскільки махарані, здавалося, оцінив цей жест.



Маджуна пильно подивився на Картера.



- Ви теж сільськогосподарський інспектор, містере Вебстере? - Запитала Шанталь.



«Ні, мем. Я – фінансовий радник Beckhoff Group. Можливо, ви чули про нас? "



"Чесно кажучи, ні".



«Ми – консорціум незалежних товарних брокерів, які торгують ф'ючерсами, наприклад, зерном та кукурудзою. Цей регіон є провідним виробником на світовому ринку пшениці, тому моя група надіслала мене сюди.



щоб оцінити перспективи врожаю цього сезону».



"Чарівно". Тон Шанталь тонко припускав, що це було зовсім не так.



Картер продовжив. “П. Бхалк був досить гарний, щоб дозволити мені супроводжувати його в його обходах. Для мене це велика допомога, оскільки я не говорю цією мовою».



«Ти дуже добре справляєшся із собою».



«О, ти маєш на увазі цю невелику справу? У молодості я служив у армії Там я навчився дбати про себе».



«Справді, – сказав Шанталь, – Хайтан не звичайний воїн. Він один із моїх найкращих».



"Думаю, мені сьогодні просто пощастило", - сказав Картер з незворушним виглядом. «До речі, перепрошую за занепокоєння. Все, що ми хотіли зробити, це побачитися з начальником станції, але зв'язок перервався».



«Боюсь, що я маю вибачитися, містере Вебстер, - сказав Шанталь. «Кайтан і Баліндра – члени племені Джанжері, жорстокі гірські бійці, які протягом поколінь служили моїй родині. Навіть у наші дні вони наполягають на збереженні своєї давньої традиції захисту Сінгх Сардаров. На жаль, вони часто надто завзяті у виконанні своїх обов'язків, особливо у ці непрості часи».



Вона поманила їх до офісу. «Але де мої манери – стояти в холі і отак розмовляти? Будь ласка, війдіть.



У величезній залі панував галас, коли змучені залізничні чиновники боролися, щоб упоратися з багатьма проблемами, викликаними зниклим потягом. Телефони дзвонили без відповіді.



Інші телефони служили приймачами для потоку образ, оскільки майже істеричні диспетчери намагалися з'ясувати місцезнаходження поїзда 429 із Ята Хунда. Особливо бурхливо діяли півдюжини класних дощок, на яких було записано час прибуття та відправлення всіх поїздів на лінії. Час прибуття постійно зрушувався.



Надзвичайно гарний, добре одягнений молодик підбіг до махарані. Він мав профіль і поставу кумира бомбейського бомонду.



«Це Ашвін Найду, мій конфіденційний секретар, – сказав Шантал.



Маджуна пирхнула. Картер знав, що вона думала. Зріла жінка не тримала такого гарного молодика, як Найду, лише для того, щоб диктувати йому.



Коли Найду по черзі представляли кожному з новачків, він трохи вклонився і сказав: «Радий зустрічі з вами».



"А ця юна леді... мені дуже шкода, люба, але я забула твоє ім'я", - сказав Шанталь.



«Маджуна Чакробі».



"Ах так, Маджуна".



Тепер настала черга Маджуни поцілувати її руку. Знайду кинув на неї палаючий погляд, сказавши: "Так рада познайомитися".



Маджуна виглядала самозадоволеною.



Картер прочистив горло. "Можливо, ви відповісте на питання, яке мене турбує", - сказав він. "Як може поїзд зникнути?"



«Це питання, яке турбує всіх нас, містере Вебстер, - сказав Найду. «Потяг чотири-два-дев'ять не відповідає радіо. Нині його шукають пошукові літаки».



«Я впевнений, що це лише механічна аварія, - сказав Шанталь.



"Я сподіваюся на це", - сказав Найду.



Оператор відірвав гарнітуру і крикнув: "Ідуть!"



Начальник станції, огрядний, бородатий чоловік, поспішив до нас. “А? Це що? Іде поїзд чотири-два-дев'ять?! «



"Так! Один із пошукових літаків щойно помітив його на цій стороні тунелю Шрітрам!"



"Вони застрягли?"



«Ні-ні, вони йдуть!»



Виснажений персонал зняв напругу гучним, пристрасним вигуком, але за мить полегшення змінилося гнівом. Начальник станції так сильно вдарив кулаком по столу, що олівці злетіли з нього.



Він кричав. - «Ми годинами виправляємо це безладдя! Цим ідіотам краще дати страшенно хороше пояснення, це все, що я можу сказати! "



«Це безперечно полегшення, - зізнався Шантал Сінгх Сардар. «Я почав побоюватися, що поїзд зустрівся із бандою. Я ніколи не зможу собі пробачити, якщо щось трапиться з хоробрими лікарями та медсестрами, які прийшли нам на допомогу у наш важкий час».



"Може, ми вийдемо на платформу і зустрінемося з ними?" - Запитав Найду.



«Їх поки що не буде тут. Я хотів би триматися подалі від сонця, поки вони не приїдуть.



"Як скажеш, Шанталь".



«Вікно геть там виходить на захід. Ми зможемо їх побачити», – сказала Шанталь.



Група підійшла до великого вікна.



Внизу відкривався захоплюючий вигляд. Величезні золоті рівнини простягалися до обрію, переливаючись медовим сонячним світлом. Сліди лінії, що веде до Ятха Хунда, перетинали величезний простір, сходячи до ряду синьо-сірих конусів хребта Шрітра.



Через деякий час на гусеницях з'явилася пляма руху, що зависла на межі видимості. Минуло трохи більше часу, перш ніж повзуча пляма перетворилася на локомотив, який тягнув кілька легкових автомобілів та камбуз.



"Ось він нарешті!" – сказав Найду.



«Рухається повільно, чи не так?» - зауважив Картер.



«Цілком».



Потяг 429 рухався зі швидкістю равлика. Спочатку Картер був схильний списувати це на ілюзію відстані, розмірковуючи, що рівнини були настільки великі, що поїзд рухався так повільно.



У міру того, як тяглися хвилини, а потяг не просувався вперед, Картер зрозумів, що схоже, що він рухається повільно, бо рухається повільно. Він котився рейками зі швидкістю холодної патоки, що біжить у гору, і, нарешті, зупинився за чверть милі від станції Мхоті.




П'ятнадцятий розділ




Потяг 429 із Ята Хунда прибув у супроводі повітряного ескорту, але не пошукових літаків, які злетіли на його пошуки. Їхня робота закінчилася, літаки взяли курс на свою базу. Скоріше, потяг супроводжувала зграя великих чорних канюків, які ширяли в повітрі над вагонами, створюючи великі кола в небі... Один із них, сміливіший за решту, приземлився на одному з пасажирів. машин і сидів там, чепурячись.



Іншого руху не було. Жодні боязкі інженери не вилізли з локомотива, щоб запропонувати своє алібі на випадок затримки. З довгих машин пасажири не вийшли. Солдати не показували себе. Потяг мовчки стояв на рейках.



Коли він уперше зупинився, натовпи, що заповнювали станцію, злилися з платформ, пробираючись рейками до поїзда. Керували зграєю залізничні чиновники, які поспішали з'ясувати, хто винен у фолі. За ними пішла маса друзів та родичів пасажирів.



Коли натовп наблизився до поїзда, його неприродна тиша змусила їх зупинитись. Спочатку ніхто не помітив слів, подряпаних на бортах машин.



Усі були надто зайняті питанням, де пасажири. За порожніми вікнами не було видно жодної душі.



Офіційний констебль пробивався крізь нерухомий мовчазний натовп.



Гравій хрумтів під ногами, поки він ішов до поїзда. Підійшовши до неї, він зупинився, похитнувся і заткнув рота. Він закрив обличчя носовою хусткою і заліз у поїзд, увійшовши до пасажирського вагона.



За мить він вийшов, його обличчя перетворилося на маску жаху. "Вони мертві!"



"Що?"



"Вони мертві, всі мертві!" Він сів між доріжок та заплакав.



У махарані було більше людей, ніж Кайтан та Баліндра, щоб захистити її. Усього дванадцять одягнених у лівреї, добре озброєних одноплемінників Джанжері склали її особисту охорону. Тепер у зв'язку з НП вони оточили її. Міцні одноплемінники виділяли пильність і вид смертоносної компетентності.



Шантал Сінгх Сардар здригнулася. «Я не можу дивитися! Мене лякає насильство! »



Ашвін Найду взяв її за руку обома, стискаючи її.



Картер, Маджуна та інспектор Бхалк уже вийшли попереду натовпу, ніхто з членів якого не збирався проводити розслідування. Здавалося, їх охопив майже надприродний страх. Знову й знову люди вигукували коротку гортанну фразу, що мала найвище значення, крик, який підхоплювали дедалі більше членів натовпу.



"Що означає цей крик?" - спитав Картер.



"Потяг смерті", - сказав Маджуна. "Вони кажуть, що Потяг смерті повернувся".



На бортах деяких машин червоними краплями були подряпані фрази заввишки три фути. У поїзді було поцятковано менше дюжини кульових отворів, і два вікна були вибиті. То були єдині зовнішні ознаки насильства.



Коли Картер підійшов до поїзда, його вразила сморід. Воно було настільки сильним, що йому знадобилося все його самовладання, щоб утриматися від блювоти. Запах смерті, масової смерті, обтяжений болісним жаром.



Прикривши, як міг, ніс і рота, він пішов уперед. Він зробив ще одне відкриття. Слова, подряпані в поїзді, були написані не червоною фарбою. Вони були написані кров'ю.



"Що вони говорять?" - спитав Картер. «



«Халістан мурдабад»,



Бхалк прочитав, а потім переклав. «Смерть Халістану. Це погано, дуже погано».



Канюк заверещав, коли вони піднялися сходами до карети.



Картер зупинився на верхній сходинці, його увагу привернула зловісна новина.



Група з приблизно сотні людей вийшла з нетрів на північ від станції Мхоті. Це були сикхи в тюрбанах, озброєні мечами, ножами та кийками, і вони прямували до поїзда.



Інспектор Бхалк пробурмотів: "Дуже, дуже погано".



Тріо увійшло до вагону.



Інспектор Бхалк був дитиною, коли «Потяг смерті» тільки почали котитися, але це був жах, який колись був відомий, ніколи не міг бути забутий. Цей кошмар був родом із неспокійного Пенджабу і почався в 1947 році, коли субконтинент був поділений на індуїстську Індію та мусульманський Пакистан. Пенджаб розділили навпіл: половина його території відійшла до Пакистану, а половина - до Індії. Мусульмани бігли до Пакистану, а сикхи та індуїсти попрямували до Індії.



Обидві сторони їхали поїздами, і тоді поїзди смерті почали котитися.



Вагони повні біженців, потрапили в засідку, їхні пасажири були вбиті, а потяги відправили рейками, щоб прибути до місця призначення з вантажем трупів.



Поїзд смерті.



Приблизно через сорок років держава заразилася новою ненавистю і насильством. Колись союзницькі індуїсти та сікхи Пенджабу тепер билися один з одним. Багато сикхів прийняли сепаратистську мрію про власну національну державу - Халістан, «Країну чистих». Індуси не менш палко ставилися до того, щоб залишатися частиною індійської нації. Це була причина насильства, що призвело до різанини в Золотому храмі, насильство, що досягає нових висот.



Констебль мав рацію. Усі пасажири загинули. Вони були мертві лише кілька годин тому, але вже кишіли жирними мухами.



Підлоги вагонів були вистелені трупами, їхні кінцівки були переплетені, мов змії. Багато хто застиг у перекручених позах, їхні обличчя були спотворені агонією, їхнє тіло стало восковим і роздутим. У більшості спостерігалися поверхневі кровотечі з очей, вух, носа та рота.



Причина смерті залишилася загадкою. Інженера, пожежника і частину екіпажу застрелили - ніякої загадки. Але решта померла без слідів насильства на тілі, за винятком незначних травм, отриманих внаслідок судом. Навіть взвод армійських піхотинців загинув без бою. Але їхньої зброї, боєприпасів та спорядження не було.



Голос Бхалка був приглушений носовою хусткою, притиснутою до нижньої половини його обличчя. «Це не отрута. Я не можу думати ні про що. їжа чи напої, які повсюдно вживалися б пасажирами як першого, так і третього класів».



"Це жахливо", - прошепотіла Маджуна. Ти хоч уявляєш, чим це могло бути викликано?



«У мене є теорія, – сказав Картер. «Я скажу тобі ззовні. Я більше не відчуваю запаху.



Тріо вийшло на платформу карети. У натовпі масове горе змінилося на більш небезпечні емоції - ненависть. А натовп добре озброєних сикхів із нетрів, що приєднався до натовпу, щосили намагався розпалити багаття.



«Кумедно, як ці персонажі з'явилися так швидко, – сказав Картер. "Це майже якби вони отримали якесь попереднє повідомлення".



Бхалк кивнув головою. «Я маю погодитися. Я пропоную нам якнайшвидше піти».



Але непостійний натовп досяг точки загоряння. Сікхі в натовпі вказали на написані кров'ю послання з обох боків поїзда – Халістан мурдабад – смерть Халістану. Вони кричали, що тільки індуси могли зробити таке, бо були противниками Країни Чистих.



Банда збурювачів спокою, що знову прибула, кричала голосніше і найдовше. Вони гриміли мечами та кинджали. Вони першими зчинили крик:



«Убийте індусів!»



Індусів у натовпі можна було легко впізнати, особливо тих, хто ходив без бороди та тюрбанів. Сцена переросла в кричущу, кричущу, криваву сутичку.



Банда сикхів із нетрів не зупинялася на тому, щоб бити руками, ногами і довбати. Їм потрібна була кров. Пролунав крик, і закривавлений кирпан із тріумфом розмахував руками, сповіщаючи про перше вбивство індуса.



Це було сигналом для решти банди напасти на індусів із лютістю, породженою фанатизмом. Інші, натхненні діями своїх войовничих братів, одразу ж взялися до справи. Їхнє прагнення було посилено співвідношенням два до одного на їхню користь. З усіх боків спалахували бійня та різанина.



Хтось дістався платформи екіпажу і схопив Картера за кісточку.



Інша нога Картера різко впала, встромивши в желе кістки руки загарбника. Чоловік відпустив і з криком упав.



Червоноокий сикхський гунда скочив на платформу і схопив Маджуну, порвавши її спідницю. Вона вдарила своїм коліном між його ніг, а потім провела ребром долоні по його носу, розподіливши її по половині його обличчя. Він знову впав у кричущу масу бунтівників. Їх було так багато, що його на мить забрало, а потім потягли вниз і розтоптали.



Але на його місце рвонулася ще дюжина. Тільки тиск натовпу не дозволив їм перегнати поїзд. Десятки пазурів тяглися до них з обох боків. Маджуна був індусом, Бхалк виглядав як індус, а Картер був іноземцем і ненавидів його подвійно.



"Давай вибиратися звідси!" - вигукнув Картер.



Заколотник схопив Бхалка за ноги та не відпускав. Маленький інспектор стояв там, його папка все ще була затиснута під пахвою, і намагався звільнитися.



Картер рушив, щоб допомогти йому, але його увага була відвернена диким поштовхом церпана з його власних ніг. Картер скочив, ухиляючись від удару, потім ударив мечника ногою прямо в обличчя.



Маджуна побачив, як Бхалка забирають. "Інспектор!" вигукнула вона. Вона потяглася до нього, намагалася втримати його, але його вирвали з її рук і потягли з платформи.



"Ні!" - верескнув Маджуна.



Бхалк! Бхалк! Картер більше не міг бачити Бхалка. Інспектор розчинився у натовпі учасників заворушень. "Бхалк!"



"Ми повинні його знайти!" - сказав Маджуна. "Інспектор!"



Клинок мечників у синіх тюрбанах проштовхнувся до платформи, кинувшись на Картера та Маджуну.



"Інспектор!" Маджуна продовжував кричати.



Атакуючий, чиє обличчя вдарив Картер ногою, впустив свою цеглу, а майстер убивств схопив її. Він подумав, що це може бути краще, ніж пістолет, щоб пробитися крізь натовп. Іншою рукою він схопив зап'ястя Маджуни, відтягуючи її від того місця, де впав Бхалк. "Ми повинні врятуватися!"



Фанатики снували з обох боків, розмахуючи ножами та мечами, кричачи: «Убий, убий!»



Вихід був один. Картер відчинив дверцята вагона і вштовхнув у неї Маджуну. "Сюди!"



По платформі загриміли кроки. Двері відчинили ногою сикх з ненавистю в очах і кийком у руці. Він рушив уперед.



Раптом у руці Маджуни опинився пістолет. Вона вистрілила йому в обличчя, і куля пробила йому око, пробивши дірку в черепі.



Картер і Маджуна рушили проходом до задньої частини машини. То був кошмар. Неможливо було уникнути настання на мертвих. Зовні пролунали постріли, уривчасті постріли, які ніяк не допомогли придушити бунт.



Картер сподівався, що капрал Винобха та його команда зможуть щось зробити чи викликали підкріплення.



Нарешті, пройшовши від машини до машини до кінця поїзда, вони досягли точки, де натовп поменшав. Там вони спустилися на землю.



Сикх, що визжав, кинувся на них, Кірпан високо піднявся, щоб завдати смертельного удару. Але поки він дико розмахував мечем, Картер пронизав його живіт. Кіллмайстер повернув свій меч, перш ніж витягти його, з його леза капала яскраво-червона рідина. Сікх звалився.



Станція Мхоті охопила дике насильство. Заколотники розлютилися, розбили вікна і вдерлися всередину, щоб розправитися з не сикхським персоналом станції. Спалахнули смолоскипи, і будівлю підпалили.



"Ми не можемо йти цим шляхом!" Картер задихався. Район на північний захід від станції здавався найперспективнішим. Картер помітив дорогу між двома господарськими спорудами. Там, де дорога, були машини, які можна було реквізувати. Він та Маджуна побігли до нього.



За ними вийшла жменька бунтівників.



Було нелегко вибігти з цієї виснажливої спеки, але Картер і Маджун мали потужний стимул: вижити. Коли вони були приблизно за двадцять ярдів від дороги, Маджуна спіткнувся і впав, і четверо їх переслідувачів переможно закричали, скорочуючи відстань.



Картер випустив цеглу і висмикнув Вільгельміну з кобури. Він всадив кулю в кожного члена квартету, вбивши їх усіх до того, як меч впав у пилюку. За мить вони впали на землю. Потім вони з Маджуною пробралися до кварталу будівель і поспішили по провулку на вулицю за ним. Схвильовані люди металися взад і вперед, більшість із них йшло в протилежному напрямку, до станції. У цій частині міста не було ажіотажу. Ще.



Але це все одно було поганим місцем: у кількох кварталах на схід стояли нетрі, з яких вийшла банда сикхів, і там кишів натовп.



"Куди ми зараз йдемо?" - Запитав Маджуна.



«Забирайся звідси», - сказав Картер. "Нам потрібна машина, почекай хвилинку, подивися на це!"



Колона в три машини проїжджала вулицею. Головний та хвостовий вагони були пошарпаними, справними машинами, начиненими сикхами у білих лівреях зі зброєю.



Автомобіль посередині був розкішний седан - хмарно-білий кабріолет Zimmer Golden Spirit. Відбите світло відбивалося на позолоченому орнаменті капота та ковпаках. Ще більше одягнених у біле сикхів чіплялися за борти машини, сідаючи на підніжки, тримаючи гвинтівки на стегнах.



Стовбури гвинтівок наїжачилися і від двох інших машин.



Колона з трьох машин наближалася до них. Картер і Маджуна вагалися, не знаючи, що робити далі.



Конвой зупинився. У задній частині Циммера стала жінка.



"Це махарані!" - вигукнув Картер.



Її люди зійшли з підніжок та злізли з інших машин. Шантал Сінгх Сардар помахала Картеру, кликаючи його.



Проте Картер вагався. Він глянув назад. У безпосередній близькості бунтівників не було.



"Що нам слід зробити?" - сказав Маджуна.



«Не знаю, – сказав Картер. «Але в мене таке дивне почуття, що нам краще триматися подалі від неї, поки ми не дізнаємося, де справи».



Маджуна кивнув головою. "Я їй не довіряю".



«Я відкладу вирішення цього питання на потім, а поки давайте обмежимося».



Вони почали відходити у провулок.



Різкий голос заволав: «Стій!»



Переконливішим, ніж команда, що гаркнула, був гуркіт багатьох гвинтівок.



- Ось лайно, - промимрив Картер.



Він і Маджуна обернулися. На них було спрямовано понад десяток гвинтівок.



"Що ж, - сказав Картер, - принаймні тепер ми знаємо, де ми знаходимося".



«Чи маємо ми тікати від цього?»



"Це було б схоже на спробу втекти від розстрільної команди", - сказав Картер. «Мені не хотілося б давати моїм добрим приятелям Хайтану та Баліндрі привід почати стрілянину».



Баліндра відчинив задні двері «Золотого духу», насмішкувато жестом запрошуючи пару увійти.



Картер та Маджуна перейшли дорогу свинцевими ногами. Усміхнений махарані сіла на заднє сидіння і помахав їм рукою. У полі зору з'явилися клуби диму від палаючого терміналу.



"Я сподівалася, що ми знайдемо тебе", - сказала Шантал Сінгх Сардар.



"Я теж", - сказав Кайтан, посміхаючись. Його усмішка була другим шрамом, що розрізав його обличчя.



«Я наполягаю на тому, щоб ви прийняли мій захист. Для вашого ж блага, звісно, – додав Шанталь.



Картер легко вийшов уперед, усміхаючись, ніби він не міг бути радий її бачити. Він не міг втекти від куль, але якщо він підійде досить близько, зможе ввести в гру Вільгельміну або П'єра.



"Що ж, якщо ти наполягаєш..." - м'яко сказав Майстер Кіллер.



Кайтан ударив Картера прикладом своєї гвинтівки. Картер нічого не сказав. Він упав.



Інспектор Бхалк багато знав про заворушення. Він бачив демонстрації в Калькутті, де населення цілих кварталів перетворилося на виючий, кричущий, збожеволілий від крові натовп. Порівняно з цим спалах на станції Мхоті здавався стриманим. Але це могло вбити його так само, напевно, як і бунти у великому місті, які йому вдалося пережити.



Коли він дізнався, що його збираються зняти з платформи вагона, Бхалк припинив боротися із цим. Натомість він пірнув у гущу натовпу і пірнув глибоко.



Він був занурений у потік людей. Це був його найкращий захист. Так багато людей намагалися вбити його, що заважали одне одному.



Спочатку щільно збиті бунтівники перегородили йому шлях, але Бхалк був спритним, цілеспрямованим і настільки худим, що міг пробиратися крізь ліс ніг, що оточували його, витримуючи удари і стусани. Досяг своєї мети, перекотився через перила і під поїзд.



Ті, хто намагався його вбити, викликали розчарування. Вони намагалися дістати його, але їх зупинили випадкові хвилі натовпу.



Бхалк не став затримуватись, щоб перевести подих. Все ще стискаючи папку, він повз шпалами і під вагонами, прямуючи до передньої частини поїзда.

ТЕЛЕГРАМ

Канал с обзорами, анонсами новинок и книжными подборками

Книжный Вестник

Бот для удобного поиска книг (если не нашлось на сайте)

Поиск книг

Свежие любовные романы в удобных форматах

Любовные романы

О психологии, саморазвитии и личностном росте

Саморазвитие

Детективы и триллеры, все новинки

Детективы

Фантастика и фэнтези, все новинки

Фантастика

Отборные классические книги

Классика
ВКОНТАКТЕ

Цитаты, афоризмы, стихи, книжные подборки, обсуждения и многое другое

Книжный Вестник
БИБЛИОТЕКИ

Библиотека с любовными романами, которая наверняка придётся по вкусу женской части аудитории

Любовные романы

Библиотека с фантастикой и фэнтези, а также смежных жанров

Фантастика

Самые популярные книги в формате фб2

Топ фб2 книги