Антирадянські історії

РОСІЯ ІЗ ЗАПЛЮЩЕНИМИ ОЧИМА

Багато дітей, ще не розуміючи призначення своїх очей, закривають їх долоньками і запитують: «Ти мене бачиш?» При цьому вони абсолютно впевнені в тому, що якщо сам заплющиш власні очі, то стаєш невидимкою. Це трапляється в тому віці, коли дитина вже може користуватися горщиком, знає 30–40 слів, але, як і раніше, впевнена, материнські груди — назавжди, вічне джерело їжі. Можна щось зламати, розмалювати свіжопофарбовану стіну фломастером або скинути з балкона кришталеву вазу. Коли дитина часто бавиться у дворі або відвідує дитячий садок, то підхоплений там від вуличного хулігана матюк розцінюватиметься батьками як невинне відтворення звуків.

Упізнаєте радянський (пострадянський) народ? Ще ні? Йдемо далі. Батьки для малюка — незаперечний авторитет. Можуть купити морозиво, можуть ляпанця по попі дати. І тарілка, що летить у телевізор, — також не завжди провина, все залежить від батьків, покарати чи ні. Молода вчителька історії з Підмосков’я розповіла мені, звідки в Росії беруться фашисти. Не зі школи чи з двору. За її спостереженнями, вони стають ними вдома, у сім’ї. Там дитина чує про «чєрнож. их», що «понаєхалі», там батьки обговорюють «масонські змови» і через що так погано жити.

За давньою російською традицією «погано жити» — вічний стан, що залежить від когось. Як у пісні Владіміра Висоцкого, яку злі люди розширили до інших образів ворогів, що заважають жити:

Коли дитина сама не знаходить відповіді, вона звертається до дорослого за поясненнями. У дорослих росіян у традиціях звертатися до вождя: «А скажи-но нам, Владімір Владіміровіч, чому в Росії нема автомобілебудування і чому не роблять літаки?» І він пояснює — довкола вороги, які зв’язали по руках і ногах росіян, дихати їм не дають, працювати заважають. Коли над росіянами сміються, вони гуртуються, вважаючи, що згуртованість навколо вождя допоможе сконструювати конкурентоспроможний автомобіль або, нарешті, запустити «Булаву».

У росіян нема ніякої національної ідеї і ніколи її не було. Навіть коли 74 роки всі ходили колонами і кричали на святкових демонстраціях «Слава КПРС», вони цю КПРС не те щоб не любили, вони ставилися до неї, як до чергового колективного вождя. Лєнін наказував розстрілювати священиків — розстрілювали. Сталін закликав гнобити інтелігенцію — гнобили. Хрущов захотів саджати кукурудзу — садили. Брєжнєв говорив «економіка має бути економною» — ніхто не сміявся. Путін цю традицію добре знає. Знає і про вічну любов до вождів, з чого, власне, і розпочав президентську кар’єру. Тепер він особисто вказує росіянам — кого любити, а кого не милувати. І виходить: українці й грузини тепер найненависніші у світі, хоча ще недавно всі захоплювалися «Міміно» і співали «Реве та стогне Дніпр широкий».

Розмовляти з росіянином складно, практично неможливо. Його багато років переконували в тому, що він — найбільше читає і найбільше знає у світі. Мабуть, з цієї причини статистичний росіянин уважає, що весь світ повинен його обслуговувати — шити джинси, вудити сервелат, конструювати «Боїнґи» і створювати «феррарі». Звісно, не всім це дістається, хтось задовольняється старими «жигулями» або, у крайньому разі, «лікарською» мікоянівського м’ясокомбінату. Проте впевненість у тому, що «Россія — вєлікая страна» не оспорюється росіянами. Так сказав на телебаченні сам черговий вождь.

Ще росіяни люблять мапу світу. Останнім часом вони впевнені, що Аляска їхня і Каліфорнія — також, а ті, хто знають, що Голлівуд теж у Каліфорнії, можуть заявити, що й американське кіно народилося в Росії, а потім переїхало з «Мосфильма» до Лос-Анджелеса. Я такого ще не чув, та вже морально готовий це почути. Але вже читав, що можна тишком-нишком зараз захопити Порт-Артур (Люйшунь) і Дальній (Далянь). Дивно, що не пишуть про Харбін (Хаербінь), але ще не пізно. Можна сісти біля глобуса, крутити і пальцем тикати — куди ступала нога «русского чєловєка». Міклухо-Маклай, до прикладу, ступав на північно-східний берег Нової Зеландії. Вважається, що Антарктиду відкрили Фаддєй Бєллінсґаузен і Міхаіл Лазарєв, хоча ногою вони туди не ступали, першими це зробили американці чи норвежці, але побачили ж росіяни. А що побачили росіяни, то все — пиши пропало, тобто все — «їхнє».

Росіяни — дуже тонкі поціновувані словесності. Вони точно знають, що квиток, вокзал й аеропорт — російські слова. А якщо «Аэрофлот» літав до Сімферополя, то Крим — точно російський. З погляду російської лінгвістики, якщо російська людина змогла вимовити яке-небудь слово, воно автоматично стає російським. Або подивився, до прикладу, Пьотр I на свого арапа Ганнібала і сказав, що бути йому з тієї миті росіянином, а зватимуть його Абрамом. У 1705 році ще не було РНЄ і тому ефіоп (або камерунець, за іншою версією) став прадідусем великого російського поета Алєксандра Пушкіна. Прабабусею була шведка Крістіна Шьоберґ, але це вже нікого не стосується.

Позначення «росіянин» до національності не має жодного стосунку. Бо якби нинішні росіяни почали з’ясовувати походження своїх прізвищ, то, найімовірніше, відсотків 40 знову стали б татарами, 30 відсотків — українцями, інші — німцями, поляками, французами, шотландцями. Я б, наприклад, знову став греком. А прізвище — це теж посада, дана Сенатом Російської імперії в 1888 році.

Із такою гарною і різноманітною історією — якраз будувати толерантну державу, як це зробили американці майже 250 років тому. Як і США, Росія — штучна країна, яка починалася з Московського князівства, що у XVI столітті мало площу близько трьох мільйонів квадратних кілометрів. А потім у результаті загарбницьких воєн збільшилася в шість разів. І народів із захоплених територій додалося, і природних копалин для розвитку. Відмінність від американців лише в тому, що люди різного етнічного походження, або, як люблять казати в Росії, — національностей, приїжджали на американський континент бути вільними. У Росії народи захоплювали, щоб робити невільними.

Ненависть раба до рабовласників, як відомо, дивна — тиха ненависть, що часто виражається в неосяжній любові до образу, вчинків, слів і наказів. Як у Радянському Союзі: знали, що Сталін — тиран і вбивця, але після смерті голосили й умирали в тисняві на похоронах. Як зараз — не проблема дізнатися, скільки людей загинуло в обох чеченських війнах, або просто підрахувати кількість жертв у всіх катастрофах і вибухах за останні 14 років — їх десятки тисяч. Однак кожен росіянин давно, ще з радянських часів, знає, що плакат «Лишь бы не было войны» адресований тій частині населення, яка не воює. А друга частина воювала в численних радянських, а зараз і російських війнах.

Формула російської закритості доволі проста — неосвіченість і небажання знати про світ, помножені на пропаговану винятковість і вседозволеність. Можна додати «православіє», що його я навмисно ставлю в лапки, оскільки РПЦ зазвичай закликає не до любові та співчуття, а до вбивств і помсти, чергового завоювання «русскіх земель». РПЦ стосовно Грузії не забуває стверджувати, що вони «єдиновірні». Але жоден священик-єдиновірець не приїхав і не встав на шляху російських танків та не закликав до упокорення. Понад те, ієрархи РПЦ всіляко догоджають сепаратистам, потураючи їм. В Абхазії перебудовують давні грузинські храми, перетворюючи їх на «a la russe» — з цибулинками і позолотою. Наступний «об’єкт» уваги РПЦ — Україна. Здається, вже всі забули про Христа, про православ’я, про цінності і заповіти. Таке відчуття, що у РПЦ свій «Ісус», якого вона використовує в політичних цілях. Як Лєніна, про якого піклується Путін, не забуваючи доторкнутися чолом до тих святинь, що їх вождь світового пролетаріату наказував знищувати.

Росіяни, як ті діти, заплющують очі й гадають, що із заплющеними очима світ виглядатиме інакше. Світ, звісно, інший, тільки там не можуть зрозуміти, чому вже майже сто років на одній шостій суші 142 мільйони осіб стоять із заплющеними очима. Тим небагатьом, хто не хоче залющувати очі, їх закривають насильно — забороняючи вільне телебачення, газети, інтернет. Є стара відмовка, написана Фьодором Тютчєвим, — «умом Россию не понять»[16]. Однак вона стосується не тих, хто дивиться на Росію зі сторони, а тих, хто живе всередині. Тому що із заплющеними очима ані побачити, ані зрозуміти світ неможливо.