Безталанна

ЯВА III

Справа виходять Омелько й Дем'ян.

Омелько. Та невже ти не брешеш?

Дем'ян. Єй-богу, нii Степан сам сьогодня приходив до мого батька, прохав, щоб пiшли старостою до Варки. Батько вже збираються, мнуть табаку у череїтку, а дядько Микола зайдуть за ними з Степаном разом. От гарбузяку пiднесуть, от смiха буде!

Омелько. Чого? Вони ж посварились з Гнатом; може, на злiсть йому й рушники подає за Степана!.. Хiба ти не знаєш Варки?..

Дем'ян. Та знаю, що вояа, аби' свого доказать, пiде й до чорта на обiд; тiлько ж Степан рябий, як еоровд яйце, а вона вередлива, та й Гната ще не забула…

Омелько. Так що ж, що рябий! Вiн здоровий, роботящий, кажуть, i грошi є… Чого ж їй ждать? Коли Гнат покинув, пiде й за рябого. Жаль. Гарна дiвчина, хоч би й не Степановi, якщо не проштрапилась…

Демян. А вона тобi до вподоби?

Омелько. Диво, кому ж вона ве до вподоби?

Дем'ян. Та першому менi. Я її боюся. Як гляне, так аж мороз по шкурi пiде.

Омелько. То й добре? Я їх багато бачив ка сахарному заводi, а таких нема?

Дем'ян. То сватай.

Омелько. Спiзнився.

Дем'ян. От Степан вiзьме в обидвi жменi гарбуза, а ти й засилай зараз старостiв. Вона за. тебе скорiше пiде, бо через тебе й посварилась з Гнатом.

Омелько. Як?

Дем'ян. Та так. Я бачив, як ти пiд сiном обняв її, та й сказав Гнатовi, ну, а ного й запалило.

Омелько. От навiжений! Я хотiв пошуткувать, обняв її, а вона менi стусана дала та й вирвалась. Що ж з цього? А! Я й не розшолопав вчора, чого вiн до мене чiплявся! Слухай! Тнат ще не зна про старостiв, на вулицi його не видко, ходiм до нього та розкажемо, i я помирюся з ним, i його помирю з Варкою. Чортзна за що посварились.

Дем'ян. Та йому про Варку байдуже! Хiба не бачив, як бiля Софiї увивався? Ну й майстер вiн бiля дiвчат!

Омелько. А коли байдуже, то посмiємося разом з ним над Степаном; а потiм прийдемо сюди, подивимося на сватання.

Дем'ян. Ну, ходiм.