Безталанна

ЯВА XIII

Входе Ганна.

Iван. Здрастуй, свахо! Чи приймеш до хати?

Ганна (набiк). Чорт тобi рад! (До Iвана.) Вже коли прийшов, то не викинеш.

Iван (набiк). Добре вiта! (До Ганни.) От бог привiв i знову жить в селi. Тут родився, звiдцiля на службу пiшов, тут женився, i жiнка тут умерла, i сам кiстки свої тут положу; а думав вже у городi умерти; так от дочка в селi привикла… Ну, що ж робить: вона у мене одна, для неї тiлько й жив. Аби їй тут щастя, а менi однаково… Продав я у городi хату i оце купив їм дещо у хазяйство. Ти бачила, свахо, товар?

Ганна. Манячить там щось пiд повiткою… Не розглядiла — телята якiсь, чи що?

Iван. Е, нi, не гань худоби! Бички гарненькi, хоч зараз у плуг, а коровка дiйна. От пiдемо подивимось. (Вийма з мiшка.) А це тобi гостинця.

Ганна (розгляда). Хустка! Темна… така, як я люблю, — якраз угадав. Що ж ти стоїш, сiдай, свате, — натомився, мабуть, добре. I ситчик гарненький, а почому брав?..

Iван. Копа з гривньою аршин. Божився крамар, що нелинюче, мий скiлько хочеш…

Ганна. Спасибi, спасибi, що не забув старої… Може, ти їсти хочеш? Та що й питати. Дочко, давай лиш татовi попоїсти.

Iван. Стривай, не турбуйся. Я разом з вами повечеряю. Ходiм лиш подивимся на худобу. Чи похвалиш?

Входе Гнат.

Гнат. Чудеснi бички, далеко кращi, нiж у Семена.

Ганна. Ходiм, ходiм, свате, ще й я подивлюся.

Iван та Ганна вийшли.

Софiя. На тобi рiжка! Їж. Я вже одного з'їла. Солодкий-солодкий! А горiхiв хочеш? На. Татко менi черевики купили. О! (Вертить перед Гнатом.) Правда, гарнi? У недiлю надiну до церкви.