Безталанна

ЯВА VII

Софiя одна, а потiм Варка.

Софiя. Боже, я з ума зiйду… Варка? З Гнатом? Кепкують надо мною, обманюють у вiчi, а за очi смiються над моєю душею, над моїм серцем, i вони живi, i грiм божий їх не вбив? I Гнат? Гнат смiється над моїм серцем, що тiлько й живе ним!.. Ох, серце ж моє бiдне, не бийся в грудях, перестань краще биться навiки, щоб я не дожила до того, що ти менi вiщуєш!

Входе Варка.

Варка. Здрастуй, Софiє.

Софiя. Варка?! Це менi ввижається вона? Зiйди, зiйди з очей моїх, вiдьма, чарiвниця!

Варка. Що з тобою, Софiє? Це я!

Софiя. Ти?!

Варка. Та я ж! Ото, хiба не пiзнаєш? Я, Варка, твоя подруга…

Софiя. Iди, iди з очей моїх, чарiвниця лукава! Iди! Не пали мене своїм поглядом єхидним — ти гiрше сатани, ти мене з ума звела, ти одбила у мене чоловiка, ти причарувала його, а тепер ходиш сюда потiшаться надо мною, живеш моїми муками, радiєш моїм горем! (Хитається.) Геть з хати! (Сiда тяжко на пiл.) Ох!.. (Пада зомлiла на полу.)

Варка (пiдходить). Зомлiла, сердешна! Так i вона довiдалась уже?.. Ох! Цього я тiлько й ждала, а серце забилось i страшно чогось зробилось, наче я душу загубила… Що ж воно буде далi: чи мене покине Гнат, чи її — i утiче зо мною?.. Побачимо! Щастя куце, я вже його спiзнала! А тепер хоч i вирветься вiд мене, то й ти його не пiймаєш! (Iде i на вiдходi зустрiчає Ганну.) Здрастуйте, i прощайте! Заходила до Софiї, та вона спить. (Пiшла.)