Безталанна

ЯВА VI

Входе Параска, вже молодиця.

Параска. Здрастуй, Софiє!

Софiя. Ох! Як я'злякалась…

Параска. Чого?

Софiя. Так… не знаю… Як же я рада, що тебе побачила; ти моя перша порадниця здавна… Голубочко моя, Параско…

Параска. Що тут у вас коїться? Ти а^к змарнiла… Я оце почула, що батько твiй одходить вiд вас, i забiгла на хвилину з тобою побалакать.

Софiя. Ох, краще не питай… свекруха…

Параска. Свекруха як свекруха — я вже про неї й не кажу… Не крийся передо мною, я тебе давно люблю як сестру, i менi жаль тебе… Я все знаю…

Софiя. Що ти знаєш? Може, ти знаєш i те, чого я не знаю?

Параска. Всi знають, тiлько ти одна не знаєш…

Софiя. Що, сестро, що, моя голубочко, ластiвко, кажи! Може, ти що недобре знаєш про Гната?

Параска. Бач, мабуть, i ти помiтила, коли питаєш так палко?

Софiя. Одно помiтила: Гнат не такий, як був спершу, неласкавий до мене, хати не держиться…

Параска. А Варка часто у тебе буває?

Софiя. Варка! Так невже ж вона… кажи, кажи, що ти знаєш?..

Параска. Та те, що твiй Гнат часто буває у Варки, вона його причарувала.

Софiя (не може говорить). Ти… сама… бачила? Де? Як? (Дуже зворушена, ледве стоїть на ногах i сiда на ослонi.)

Параска. Я нiчого не бачила…

Софiя (встає, нервно смiється). От бач, от бач! Нiчого не бачила, а говориш таке страшне.

Параска. Другi бачили! Даремно не говорять, — вона й сама хвалиться. Придивляйся за ними, то й ти побачиш! А тепер прощай, бо мене чоловiк жде. Я тiлько за тим i зайшла, щоб тобi сказать, бо тебе обманюють, а ти, як дитина, вiриш… (Пiшла.)