Безталанна

ЯВА XIII

Справа виходять Степан i 1 — й та 2-й старости.

1-й староста. Ну, тепер понюхать, понюхать, та й боже поможи! (Шука за халявою.) Отак, нема!

2-й староста. Що там?

1-й староста. Захапався i рiжок з табакою забув дома.

2-й староста. Та ну його, хiба ти не обiйдешся й години без тiєї поганi?

1-й староста. Не можу довго сидiть, як не нюхаю: зараз сердюсь i до всiх чiпляюсь… Я й уночi нюхаю, прокинусь i нюхаю, а не понюхаю — не засну! Побiжи, Степане, вiзьми на столi рiжок.

Степан пiшов.

2-й староста. Чорт батька зна, що вигадав, — нюхать. Вже далеко краще — курить. А то наб'є того носа табакою так, що й говорить не може… ще й вишнiвка… тьфу!

1-й староста. Привик. Я тiлько пiсля сповiдi не нюхаю та в страсну п'ятницю… i не повiриш: хоч на горищi сиди, так i порива лаяться, аж за серце смокче… прямо сумно! Так i кортить, так i кортить… Як же потягну добру пучку — зараз повеселiю… Проста табака вже й не бере: нiс заляга; тепера посовiтували мiшать у табаку товченого стекла.

2-й староста. Стекла?! Ото! Для чого?

1-й староста. Щоб продирало у носi; а то як заб'ється нiс, то треба ходить роззявивши рота, бо носом вже не дихнеш.

2-й староста. Та кинь його к бiсу, а то ще задавить.

Степан приносить рiжок.

1-й староста (нюха). Однаково умирать!.. Чудний ти: для чого тодi й нiс бог дав, коли не нюхать?.. Мене аж жаль бере, як гляну на твого носа: така чудесна посудина i так даремно пустує. Якби менi такий нiс, як у тебе, то я б нiчого й не хотiв.

2-й староста. Який же у мене нiс, що ти з посудою його рiвняєш? Що ж то у мене нiс — як мазниця, чи що?.. Якби ти менi не кум, то я вилаяв би тебе, як послiдню свиню.

1-й староста. Та не сердься, куме, хiба ти винен, що тобi такого носа вчеплено?

2-й староста. Отже, ти мене роздратуєш, i я не пiду з тобою за старосту! Єй-богу, вернуся додому.

Степан. Та господь з вами! Ви за носа посваритесь, а я ж чим винен? Iдiть, ради бога, бо ще й поснуть. у хатi, поки зберемося!

2-й староста. Нехай не вигадує…

1-й староста. Iди, iди, я вже не буду, ти, бачу, жартiв не знаєш.

2-й староста (iде в хату). Гарнi жарти! Ще посудою продражнять.

1-й староста (нюха). Нiс, як галанський огiрок, а вiн ще й сердиться… (Пiшов у хату.)

Степан (один). Пiшли. Слава богу!

1-а i 2-а дiвчата виходять з-за хати.

Хтось вже й визира! Не люблю страх цiкавих людей… У хату, кажуть, iти не можна, поки не покличуть, а надворi стовбичить якось чудно. Пiду постою в сiнях, поки що. (Пiшов.)

1-а й 2-а дiвчата виходять.