Безталанна

ЯВА XIV

1-а i 2-а дiвчата.

1-а дiвчина. Чи ти бачила? Уже пiшов у хату! Виходить, Варка дає за нього рушники? Це так?..

2-а дiвчина (пiдходить до вiкна). Нi, Степана в хатi ще не видко. Хто ж то пiшов? То ж вiн, либонь.

1-а дiвчина. Пусти, iде я загляну!

За лаштунками парубки спiвають i пiдходять все ближче.

2-а дiвчина. Парубки йдуть. Чула, що казали? Будуть свистiть i тюкать на Степана… от бiдний!.. Парубки.

Та жила собi та удiвонька

Та на край села.

Мала собi та удiвонька

Сина-сокола! i т. д.

Пiсня спiвається не гучно. Дiвчата одна другу вiдтягують од вiкна й заглядають. Прибiгають з правого боку ще дiвчата, тож заглядають у вiкно. Смiх. Пiсня стиха.

1-а дiвчина (сплеснувши руками). Ой ненько! Подала, подала рушники! От тобi й Степан.

2-а дiвчина (одтяга її). Нi! Брешеш! Стривай, iде я гляну. Так i є! Степан увiйшов. Здоровий та рябий! Де ж вiн був?..

1-а дiвчина (загляда через плечi). А як же тепер Гнат?