Безталанна

ЯВА II

Входе Софiя, роздягається й сiда.

Ганна. Я ж кажу, що так! Ходить, тиняється, наче панi яка!.. Чого ж це ти руки згорнула, чом води не принесеш?

Софiя. Та води, мамо, повна дiжка. Я ще вранцi наносила, хоч i подивiться! Куди ж її носить?

Ганна. Куди? Куди? Ще тобi треба показувать, куди й воду носить! Якби ти була з хазяйського заводу, то й без показу, i без загаду знала б своє дiло. Наносила б у чавуни та поставила б свинi полову попарить.

Софiя. Та он же гляньте — в печi обидва чавуни стоять, повнi полови з дертю.

Ганна. А свиня тим часом голодна, отам риє пiд при-сьбою та гуде!

Софiя. На те вона свиня!

Ганна. О, я знаю, що ти на язик гостра, як бритва, а до дiла нема хисту! Якби ти не язиком, а руками робила, то й свиня була б прив'язана на паколi i не рила б.

Софiя. Та вона ж була на паколi, а Гнат вчора взяв нащось вiрьовку. Чим же я її прив'яжу?

Ганна. Найшла б чим, якби хотiла, а то все з татком своїм возишся! Не приносив ще сьогодня пряничкiв?

Софiя (через сльози). Чого ви, мамо, нападаєтесь на мене? Що я вам зробила?

Ганна (прицмокує). Агусi, маленька, заплач — батько спече калач!

Софiя. Боже мiй, боже!

Ганна. Повна хата робочих людей: невiстка й батько її! Тiлько б спали та їли! Дармоїди бiсовi!

Софiя. Батько не ваше їдять! Вони нам хазяйство справили з тим договором, щоб ми їх до смертi содержували.

Ганна. До смертi!.. Коли ж вiн умре? Жди! Вiн ще двадцять год буде жить, то його й годувать, дармоїда?

Входе Iван i стоїть на порозi.

Софiя. Краще б ви мене вбили, нiж отак щодня допiкати! Я вже свiтовi божому не рада.