Безталанна

ЯВА IV

Гнат (один). Ох! Болить душа! Зовсiм було забув Варку, i знов якась нечиста сила до неї в хату завела!.. Обвила мою шию рукою, пригорнулась, — i досi чую, яким теплом тодi вiд неї вiяло, — поцiлувала… пошептала — i причарувала мене знов до себе, i я ошалiв, ошалiв… Забув, що я жонатий, i не тямлю, як i спокусився!.. А пiсля того мiсця не знайду: запалила мiй спокiй, розiрвала надвоє дуту. У мене тепер двi душi, й обидвi болять, ниють, щемлячi.

Одну хвилину менi жаль Софiї i сором їсть очi, а другу… другу — вся душа, всi думки у Варки! Я жалiю Софiю, я їй присягав у церквi… Я хочу забуть Варку — i не можу! Цiлую Софiю — Варка перед очима! Не бачу її, здається — жiнку люблю; побачу, почую голос — забуду все i знов одурiю.