Безталанна

ЯВА VII

Входе Ганна.

Ганна. Ще не нацiлувались? Пора вже й за роботу браться!

Софiя. Я, мамо, все зробила, дивiться!

Ганна. А пiч, а просо треба стовкти.

Софiя. Пiч зараз розмалюю…

Гнат. А просо я й сам стовчу.

Ганна. Балуй, балуй! Може, й пiч сам помажеш?

Гнат. А як i пiч помажу, то що?

Тим часом Софiя проворно розмiшує глину i маже щiткою комин.

Ганна. Маж. Про мене, хоч i хлiб мiси, i обiдать вари сам.

Софiя. Не сердьтесь, мамо, на нього, то я винна. Я нi йому, нi вам нiчого не дам зробить бiля хати, я все сама зроблю…

Ганна. Багато наробиш, як раз у раз будеш до чоловiка липнуть.

Софiя. Та я не буду… От побачите, мамо, як я комин розмалюю.

Ганна. Ти краще позашпаровуй та черiнь добре вирiвняй, бо горшки перевертаються, а малювати не треба — то примха.

Гнат. Та нехай малює, краще для ока, хiба воно вам завадить?

Ганна. Не можна вже матерi й слова сказать твоїй жiнцi, наче я її з'їм! Тьфу на твої речi, — хоч в хатi не сиди… (Пiшла з хати.)