Безталанна

ЯВА VII

Справа, з задньої кулiси, виходе Гнат.

Гнат (один). Вулицею не пiду, пройду мимо, бо як по-баче, скаже — нарошне її шукаю. I вгада! Цiлий день блукаю: то за городами, то в саду у панськiм, то за кладовищем — назираю, чи не вийде, а вона, клята, не виходить!.. Зiлля!.. Побачить би тiлько, усмiхнуться, моргнуть — i годi!.. Не виходить же… А сама у мене й з думки не йде! Мучусь, нiчого й їсти не хочеться. I що тут такого, що Омелько зачепив Варку? А вона ж як потiм присягалась, що любить мене!.. Одурiв! Так, наче чорт у мене втисся. А Софiї чого наговорив? Сором тепер i в вiчi їй глянуть!.. Якби ненароком стрiнуться… не виходить, завзята й вона. Хiба пiти самому в хату? Нi, буде кепкувать, злiсть мене вiзьме… Чорт його побери, позичу очей у сiрка, нехай трохи покепкує… пiду… нехай її буде зверху… (Пiшов у хату.)