Безталанна

ЯВА III

З хати виходять Варка, а потiм Софiя.

Варка (у хату). Iди ж мерщiй, сестро! (До Гната тихо.) Чого не вийшов?.. Я ждала до пiвночi. Виходь сьогодня — я знову буду у левадi.

Софiя (смiючись виходе з хати). Ну й дурний, ну й дурний! I як вiн не догадався?

Гнат. Хто?

Варка. Не розказуй, не розказуй — вiн не цiкавий.

Софiя. Та чуєш, що вчора Варка зробила у панiв на току…

Гнат. Що?!

Софiя. Пiддурила Микиту, щоб той улiз у четвертий мiшок — зважить би то, скiлько в ньому пуд. (Смiється.)

Гнат. Пройда, ну?

Варка. Вiн улiз, а я зав'язала його гарненько у мiшку, а хлопцi взяли мiшок з Микитою, пiдняли його та й повiсили на терези. I так вiн висiв у мiшку аж до снiданку, а ми всi реготали…

Гнат. Добра робота!.. А прикажчик же що?

Варка. Його не було, а панич сам смiявся, аж качався! Микита ворушиться у мiшку, наче здоровенний кiт, та сопе, i щось балака, а за реготом i не розбереш! А якби ти бачила, сестро, який вiн вилiз iз мiшка, то ти б боки порвала: червоний, упрiв, аж мокрий, волосся йому прилипло до виду, та так i кинувся до мене — хотiв, клятий, бить, а хлопцi не дали.

Гнат. Жаль.

Iван. Нема до вас доброго пiдхвебеля!

Варка. Ет! Якби на вас, то й не смiявся б нiколи… Ходiм, Софiє, проведеш мене трохи, я тобi розкажу ще одну оказiю, — при всiх розказувать не можна.

Гнат. Гарна, мабуть…

Варка. А кортить? Ха-ха-ха! Ходiм!

Пiшли. Гнат сiда на присьбi i схиля голову на руку.

Iван. Чистий обiясник, вража молодиця! Мабуть, годi, зовсiм не видко, разiв п'ять колов шилом у одно мiсце, а щетини не протягну. (Бере стiлець, чобiт i друге, несе в хату.)