Безталанна

ЯВА II

Гнат iде з улицi до хати i сiда яа присьбi. Зiтхає.

Iван. Чого ти, Гнате, так тяжко зiтхаєш?

Гнат. Хто? Я?.. Так собi. Чого ж менi зiтхать?.. А мати дома?

Iван. Пiшла до Богунки позиваться за курку.

Гнат. I не надоїсть, господи, цiлий день з людьми гризтися! Мабуть, Софiї нема?

Iван. Еге. Ти вгадав! Софiї не було, чiплялася до мене, та я мовчав, вона й пiшла.

Гнат. А Софiя вернулась?

Iван. Вернулась. Там з Варкою, у хатi.

Гнат (встає, набiк). З Варкою?! Усього заколотило, мов у пропасницi!.. Пiду куди-небудь, щоб її не бачить, щоб не починила чого…

Софiя (з хати). Гнате, Гнате! Iди сюди! Ми тобi скажемо щось смiшне!

У хатi Варка i Софiя регочуть.

Варка (з смiхом). Будеш жалiть, що не чув.

Гнат. Я не цiкавий! (Про себе.) Менi не до смiху, а їй байдуже, i сорому нема.