Безталанна

ЯВА III

Iван, Ганна й Софiя.

Iван. Знову гризла? Я вже терпiв, терпiв, та й терпець урвався! Скажи ти менi, що я тобi зробив, що тобi Софiя робе, чого ти гризеш її?

Ганна. Лiнива твоя дочка, не хазяйка, нiчого не глядить, тiлько учепиться чоловiковi за шию та так i висить, а ти ще й сам потураєш.

Iван. Що ти вигадуєш? Хiба я не бачу, як вона робе… Та нехай би за дiло вилаяла, ну, так! А то прямо чи слiд, чи не слiд — сичиш, сичиш i сичиш!

Ганна. Сичу?! Що ж то я гадюка, чи як?

Iван. Гiрш гадюки! Гадюка вкусить, та й сама тiка, а ти сичиш i в вiчi лiзеш, кусаєш i знов сичиш.

Ганна. Брешеш ти, старий чорт, я не сичу! Дармоїди поганi! Обоє тiлько лопаєте, а роботи з вас нема!

Iван. Так от що? Бач, де болячка! Я дармоїд, я нiчого не роблю!.. Ти так i кажи. Хiба тобi повилазило, що я чоловiк старий, немощний: що ж я буду робить, може, скоро й помру.

Ганна. Тебе ще й довбньою не доб'єш! А коли не здужаєш робить, то йди пiд церкву з довгою рукою, а дурно хлiба не їж!

Iван. Совiсть ти загубила! I ти ж незабаром постарiєш, так i тебе тодi, як собаку, вигнать з двору?..

Ганна. Я без роботи не сидiтиму — хоч пiр'я дратиму! Дурно хлiба нiхто не дасть! Баштана стережи, свиней паси… Кiстки збирай, от що!.. Дочка дивиться, що ти нiчого не робиш, та й собi нiжиться та слини розпуска! Он i чоловiка до того довела, що хати не держиться.

Iван. Ти ж сама довела його до того, що й жiнка остогидла! Хоч кому, то буде дома смердiть, коли, замiсть матерi, у хатi собака зла сидить i раз у раз гарчить!

Ганна. Сам ти собака, старий чорт! Слинявi! Старцi! Iшов би пiд три чорти, то одним ротом менше б було. (Одчиня скриню, переклада збiжжя i бурчить.) Чорт не видав! Еге!.. Так я й знала! Ху! Невiсточка!.. Сваток…

Iван. От до чого дожив! З хати виганяють, притулиться нiгде! Iди миром жить, руку простягай! Дожив на старiсть… I пiду! Краще миром жить, нiж отаке вислухувать щодня. (Вере шапку.)

Софiя. Куди ж ви, таточку?

Iван. Пiду попитаю, чи не їде хто в город, а ти склади моє збiжжя.

Софiя. Татку!.. Татку, не кидайте мене! Що ж я без вас робитиму?!

Iван. Бачить бог, моя дитино, як менi самому тяжко тебе покидать. (Гладить її по головi.) Ти єдиная моя дитина, моя радiсть, ти тiлько й тiшила моє старе серце, i не можу я дивиться, як тебе мучать через мене, не можу, я… не знаю… Я б тобi небо прихилив!! (Витира сльози.) Та високо… високо… (Iде.)

Софiя плаче, схиливши голову на руки.

Ганна. Куди йдеш? Скоро обiдать пора.

Iван. Обiдайте без мене. (Виходе.)