Безталанна

ЯВА VIII

Входе Варка, тихо озирається.

Варка (одна). Знов нема Гната!.. Чого ж вiн не виходить?.. Вчора прождала вечiр у левадi, як на голках: вiтер шерхне листом або пташка спросоння крилом порсне, а в мене серце заб'ється i душа замира — думаю, вiн, — а його нема… Вернулась додому, мов у ступi стовчена, i дома не спала до свiта, ждала, чи не прийде. Миш гризне, а менi здається — пiдiйшов. Схоплюсь, ноги й руки дрижать, до вiкна… нема… i не було!.. Сама сьогодня його звала… жду знову, горю вся, як у вогнi, а його нема… 0х! Нещаслива моя доля: нi молодиця, нi вдова! Нащо ж спiзнала я тi хвилi пекучого кохання? Краще б дiвкою зосталась, легче б менi було б!.. Ой! Хтось iде… Вiн, Гнат! Звiдкiля ж це? Чи не був у мене дома?.. Притаюсь. (Ховається за кущем.)