Безталанна

ЯВА IХ

З хати виходить Гнат.

Гнат. Десь побiгла! Мабуть, на вулицю… Мене шукає. Певно, i їй не легше; нехай же трохи ще помучиться, а менi тепер байдуже. Пiсля сварки тiльки порiг переступить важко, а переступив — i помирився! Як я рад, що перемiг-таки себе, бо у мене таке каторжне серце: як розлютуюсь, то й не бачу нiчого перед собою… Тепер вiд серця одлягло i зовсiм полегчало… наче аж їсти захотiлось. Пiти додому, — там, мабуть, мати лютує, бо не знає, куди й дiвся. А послi пiду на вулицю.

Чути спiв з правого боку. Нi, додому послi… спiвають, там, певно, i вона мене жде, — побiжу!.. Зайду ззаду, пiдкрадусь i затулю очi… Чи пiзна? Пiзна! (Пiшов направо.)