Маленька паризька книгарня

16

— О, та зніміть ви, будь ласка, оті навушники, Джордане. Послухайте, яка тиша.

— Ш-ш-ш! Не так голосно! І не називайте мене Джорданом — ліпше я візьму собі псевдонім.

— Чудово. І який?

— Тепер я Жан, Жан Одинак.

— При всій повазі: це я Жан Одинак.

— Еге ж, блискуче, правда? Може, називатимемо один одного по імені?

— Ні.

Джордан штовхнув навушники назад, потім принюхався.

— Пахне риб’ячою ікрою.

— Ви що, нюхаєте вухами?

— А якщо я впаду в риб’ячу ікру і мене з’їсть орда недорозвинених сомів?

— Месьє Джордан, більшість людей падають за борт тільки при спробі помочитися через поручні в нетверезому стані. Користуйтеся вбиральнею і тоді точно виживете. До того ж соми не їдять людей.

— Та ну? Де це написано? Іще в якійсь книзі? Ви ж не гірше за мене знаєте: те, що люди пишуть у книгах, це лише та правда, яку вони бачать у себе перед носом. Я маю на увазі, що земля була плоска і теліпалась у космосі, мов забутий піднос у їдальні. — Макс Джордан потягся, у животі в нього голосно й докірливо забурчало. — Не завадило би поїсти.

— У холодильнику можна знайти…

— … Загалом корм для котів. Серце й курка — ні, красно дякую.

— Там ще є консервована біла квасоля.

Їм і справді слід було терміново поповнити запаси, але як? У касі месьє Одинака валявся дріб’язок, Джорданові кредитки поглинула Сена. Натомість води в баках достатньо для вбиральні, раковини і душової. Ще залишилося два ящики мінеральної води. Але на весь шлях до півдня цього теж не вистачить.

Месьє Одинак зітхнув. Лише декілька хвилин тому він уявляв себе піратом, а тепер був юнгою.

— А що я викопав! — тріумфально вигукнув Джордан, коли виліз із набитого книгами черева Lulu. Хлопець притяг у рульову рубку стос книг. Під пахвою в нього стирчав довгий картонний футляр. — Оце ось збірник тестів із судноводіння з усіма дорожніми знаками — мрія будь-якого європейського зануди-бюрократа, — він кинув книгу біля штурвала.

— Ще є книга про морські вузли. Я її візьму. А тепер подивіться ось на це: задній… вибачте, кормовий вимпел, а також — увага! — прапор!

Він гордо підняв картонний футляр і витряс із нього великий скручений прапор.

Це був чорно-золотий птах із розпростертими крилами. Якщо придивитися, то можна було розпізнати стилізовану книгу, корінець якої був тілом птаха, а обкладинка і сторінки — крилами. У паперового птаха була голова орла, а на одному оці — пов’язка, неначе в пірата. Він був вишитий на тканині темно-червоного кольору.

— Ну? Це наш прапор, чи що?

Жан Одинак відчув гострий біль зліва від грудини. Він зігнувся навпіл.

— Що сталося? — стривожено запитав Макс Джордан. — У вас серцевий напад? Якщо так, то, будь ласка, не просіть мене почитати в книжці, як вставляється катетер!

Месьє Одинак мимоволі засміявся.

— Усе добре, — він важко дихав. — Це просто… з несподіванки. Зараз минеться.

Жан робив ковтальні рухи, щоб протистояти болю.

Він погладив тонкі нитки, тканину і дзьоб птаха-книги, а потім — його єдине око.

Манон вишила цей прапор на відкриття баржі-книгарні, одночасно шиючи свою прованську весільну ковдру. Її пальці й очі пестили тканину — цю тканину.

Манон. Невже це єдине, що в мене залишилося від тебе?

— Чому ти виходиш заміж за цього винороба?

— Його звуть Люк і він мій найкращий друг.

— Віджая теж мій найкращий друг, однак я не збираюся одружуватися з ним.

— Я люблю Люка. У шлюбі з ним буде чудово. З Люком я почуваюся собою, без жодних зобов’язань.

— Ти можеш одружитися зі мною, і це теж буде чудово.

Манон опустила шиття. Око птаха було вишите наполовину.

— Я вже була частиною життєвого плану Люка, а ти в той час навіть і гадки не мав, що ми зустрінемося в потязі.

— І ти не хочеш, щоб він страждав від зміни плану.

— Ні, Жане. Зовсім ні. Це я не хочу страждати. Я сумую за Люком. Він нічого не вимагає і потрібен мені. Ти потрібен мені. Мені необхідні північ і південь. А також життя повністю з усім, що до нього входить. Я вибрала «і» проти «або». Люк дозволяє мені кожне «і». А ти зміг би так, якби ми були чоловіком і дружиною? Якби був ще хтось, другий Жан, ще один Люк, або два, або…

— Я хочу, щоб ти була тільки моєю.

— О, Жане. Я егоїстка, знаю. Можу лише просити, щоб ти лишався зі мною. Ти так мені потрібен. Я зможу жити, тільки якщо ти будеш поряд.

— На все життя, Манон?

— На все моє життя, Жане.

— Тоді мені цього достатньо.

Наче скріплюючи угоду, вона проколола голкою палець і промокнула кров матерією за оком птаха.

А втім, можливо, це був лише секс.

Для нього жахливою була думка, що їй потрібен від нього лише секс.

Хоча це ніколи не був «лише секс», коли вони спали разом. Це було завоювання світу. Молитва до самозабуття. Вони пізнавали саму суть одне одного — їхні душі, тіла, прагнення до життя, страх смерті. Це було свято життя.

Тепер месьє Одинак міг знову дихати глибше.

— Так, це наш прапор, Джордане. Він прекрасний. Прикріпіть його на носі, щоб усім було видно. Попереду. А триколор — тут, на кормі. І швиденько.

Поки Макс, схилившись із корми, шукав серед заплутаних вітром шнурів той, до якого кріпився національний прапор, а потім ішов через книгарню на ніс, месьє Одинак відчув, як гаряче стає очам. Так, він знав, що не повинен плакати.

Макс прикріпив прапор і піднімав його дедалі вище.

З кожним посмиком полотнища серце месьє Одинака стискалося більше й більше.

Тепер прапор гордо майорів над ними. Книжка-птах летіла.

Прости мене, Манон. Прости мене.

Я був молодим, дурним і честолюбним.

— Овва! Поліція їде сюди! — вигукнув Макс Джордан.