Перверзія

(11)

Мою співрозмовницю, о, мою співрозмовницю знає вся Америка! Її потяг до напівчоловічих зачісок і моделей одягу. Її дванадцять автомобілів, кожен з яких є чемпіоном автострад. Її телевізійний канал, її мережу ресторацій та нон-стоп маркетів. Її книги, кожна з яких спрацьовує, наче вибухівка, і завжди викликає ланцюгову реакцію скандалів, судових процесів, самогубств і демісій. Її шестизначні рахунки і ліві переконання. Серед найближчих її приятелів — анархісти, сенатори і зірки футболу. Вона визнає тільки абсент і «лакі страйк» без фільтру. Про неї кажуть «розгнівана Лайза». Про неї кажуть «нестерпна Шейла». Про неї з любов’ю кажуть «наша розгнівана нестерпна Лайза Шейла». Досить передмов. Моя співрозмовниця — Лайза Шейла Шалайзер! Ми провадимо нашу передачу live[43] у Міжнародному центрі культури та цивілізації на Сан Джорджо Маджоре. Нині вже третій день, як тут відбувається суперсемінар для інтелектуалів і знаменитостей, присвячений проблемам Венеції. Пані Шалайзер, моє перше запитання: ваша думка про це екстра-зібрання?

— Oh, fucking shit! [Тріскучий сміх]. Моя думка! Моя думка не хоче висловлюватися! Це дуже гостра думка і неприємна. Спитай що-небудь прийнятніше, baby!

— Як сподобалась вам Венеція, пані Шалайзер?

— Кажи мені просто «Лайза»! Я не терплю цих shity буржуазних ієрархій! [Нищівний сміх]. Венеція? Вона є stinking! Усюди повно junk, бездомні пси, багато бідних людей. Венеція — велика asshole. Вона є злочин проти людини!

— І все ж. Яке найсильніше враження, Лайзо?

— Найсильніше враження? [Сміх, який переходить у гавкіт]. Краще так: яке найбільше здивування? І знаєш яке? Я запитую вас, я, відверта Шейла, запитую вас тут, у цьому місті: як ви можете все своє життя to screw в цих вічно вогких ліжках? Чому тутешні жінки не визволяють себе? Чому вони сидять у цих мокротах, як у cunt?..

— Тут і справді є над чим подумати, Лайзо…

— Тут нема над чим думати, dolly! Усе ясно й так! Це місто гине. На верхніх поверхах палаців усі віконниці вже позабивано. Навіки! Туди вже ніхто не прийде!

— Як мені відомо, ця проблема і визначає сенс нинішнього семінару. Невдовзі, за якусь годину-другу, тут пролунає твій виступ. Про що ти будеш казати?

— О, його запам’ятають! Це буде про кінець. Про кінець фалоцентризму, моя pussy. Нам пощастило жити на унікальному зламі епох. Жінка робиться самодостатньою. Фалос перестає владарювати світом.

— Чи означає цей кінець якийсь початок? Початок ваґіноцентризму, наприклад?

— Це означає що dick присоромлено падає і відходить на десяті місця. Зрештою, час від часу ми можемо просто купувати або винаймати його — не більше. Ми вийшли з-під його залежності!.. У нас аж тепер з’являється справжня можливість вибору. Ми просто йдемо до секс-шопу і приносимо собі цю штуку, гарно запаковану і, до речі, куди справнішу від нікчемного живого cock!.. Я вітаю тебе з цим, як вільна жінка вільну жінку. Я вітаю всіх наших слухачок…

— Дякую, Лайзо. Не думаю, що багатьом з нас ти повідомляєш дуже втішну новину…

— Будь певна цього! Невже вам тут не настогидло бути вічно ґвалтованими? І ким? Цими животатими mumbles, яким насправді потрібне навіть не сім’явиверження, а добра порція макаронів з пивом!.. [Сатиричний сміх].

— Однак, Шейло, про тебе поширюють чутки, ніби й ти все ще перебуваєш у деякій, як ти кажеш, залежності. Скажімо, певний ілюстрований тижневик помістив досить відвертий репортаж про внутрішній розпорядок одного з твоїх особняків у Сан Феліпе, Каліфорнія. Там описано несамовиті wild partys, які ти маєш звичку влаштовувати у товаристві своїх водіїв, конюхів, поетів, масажистів, охоронців і косарів галявин…

— Це неправда! Це bullshit. Я вільна. Я вільна користуватися ними, як захочу. Мене цікавить лише, наскільки в них великі foreskins. Щохвилини я можу прогнати, розрахувати, обміняти кожного з них. Навіть на робота. Або на носорога! [Сардонічний сміх].

— Чи можна у зв’язку з цим казати, що ти ненавидиш чоловіків?

— Ненавиджу? Я маю серед них найкращих друзів! Серед них є одиниці, гідні пошанування. Дехто навіть присутній тут, на цьому fucking семінарі. Наприклад, той фантастичний циган Мавропуле. Шкода, що він дотепер не з’явився. О, це феноменальний cuntchaster! Або мій кольоровий брат і приятель Джон Пол. Він сьогодні теж поведе мову про звільнення. Воля і рівність — це дві штуки, на яких ми звихнуті і заради яких терпимо це slimy місто.

— Але знову ж таки подейкують, ніби Джон Пол — це для тебе щось більше, ніж брат і приятель…

— Знаю, знаю, catty! Знаю, звідки тут ростуть ноги! Це тому, що у вас прийнято думати, ніби всі без винятку чорні хлопці мають апарат по коліна! Мушу визнати, ви в цьому близькі до істини!.. [Німфічний радісний сміх].

— Якщо вже ми заговорили про речі інтимніші, то висловися, будь ласка, з приводу ще однієї категорії чуток, які тут від нинішнього ранку циркулюють у навколосемінарських сферах. Ідеться про твої заплутані стосунки з цим молодим росіянином, Перфецьким.

— Мені подобається в ньому нахил його великої голови. Ліва брова. Вона трохи піднята над оком і розкошлана. Він досить пластичний, тобто незле володіє своїм тілом. Зверни увагу: ось він застиг, ніби filmstar, під протилежною стіною. Ця постава цілком варта уваги. Він схожий на архангела! Він тримає келих із якимось crap своїми тонкими й чутливими пальцями. За пальці його можна любити найбільше. Він дуже багато вміє цими пальцями! Крім того, мене цікавить його країна. Це країна моїх батьків. Вони утекли з неї колись дуже давно. їх переслідував тамтешній режим тільки за те, що вони мали прізвище Цукеркандель…

— Це жахливо! Всі ці режими!.. Але повернімося до Перфецького. Сьогодні зранку тут багато мусується про те, що минулої ночі його бачено у твоєму готелі…

— Неправда! Минулої ночі він був у дим п’яний! Більше я не хотіла б розбалакувати на цю тему. До того ж нині, як бачу, його знову супроводжує ця мавпа, дочка циркового шахрая. Зверни увагу, як липне вона до його плеча, ця медуза…

— Наскільки я розумію — кажу це для наших слухачів, — мова про координаторку семінару пані Аду Цитрину…

— Так, про цю whore… Він постійно жвиндить про неї. Він думає тільки про неї.

— Можливо, це пов’язане з якимись загадковими обставинами?

— Нічого загадкового! Це пов’язане тільки з її cunt. Так само, як і з її ass. Він цілком утратив голову, цей кретин.

— Нашим слухачам було б дуже цікаво дізнатися також про…

— Він сидів у кріслі, він три години сидів у кріслі, а голова постійно хилилася донизу. Я замовила для нього дуже міцну каву, але він лише розхляпав її. Здається, він навіть не бачив мене. Що я сиділа перед ним. Що він до мене прийшов. Туди, де я живу…

— Дякую за інтерв’ю, Шейло, дозволь…

— Він ледве повертав язиком, своїм геть знечуленим розм’яклим від вина goddamned язиком, але все без винятку, що він вимовляв, було про неї, про цю slut. Він тисячу разів називав її ім’я! Я сказала собі «о’кей, Шейло, будь терплячою», принесла йому ще одну подушку і халат…

— Люба Лайзо, гадаю, що наш час в ефірі…

— Він нічого не чув, а лише описував її тіло. Він казав, що її ass — це тунель зі сліпучим світлом у кінці! Кому він це казав? Мені! Що її cunt — це американська мрія! Що її boobs, як молоді кавуни. Я готова була впасти перед ним на коліна

— тільки б він перестав молоти своїм дерев’яним язиком, своїм тонким чутливим язиком… Я навіть хотіла переодягнутися нею, щоб він подумав, ніби я — це вона, але мені забракло тих shity вишневих кольорів…

— Тож на закінчення нашої розмови…

— Я хотіла підняти його з крісла і покласти в ліжко. Я вірила, що зможу підняти його і трохи пронести на руках. Але він був такий обважнілий! Тоді я стягнула його просто на підлогу, я била його по щоках і зняла з нього окуляри, я намацала якийсь медальйон у нього під сорочкою, я хотіла зірвати геть той медальйон, щоб він нарешті прийшов до тями…

— І на цьому, дорогі слухачі, ми подякуємо нашій славнозвісній співрозмовниці за…

— Це перемінило його! Він сам підскочив на рівні ноги і вихопив у мене свої окуляри і руками роздер той той той халат і вибіг спочатку в лоджію потім у лазничку потім у ще одну кімнату де спав Джон Пол і де пахло травою він гадав що знайде вихід але вихід був лише стрибати у вікно і він уже стояв на підвіконні коли я стягувала його за поли плаща за штани за все що він має тоді він раптом зареготався і впав назад у кімнату впав навзнак бо я тягнула і цього було досить щоб я опинилась на ньому я сіла на нього я затиснула його боки колінами і він уже не міг нікуди подітися Джон Пол щось казав уві сні я заволоділа ним ним ним і вже полізла в його одяг я здерла би з нього той одяг я здерла би шкіру з нього але тут побачила що він спить що він заснув тільки що заснув що він як убитий що жодних шансів і я тільки плюнула і так його там лишила на тій підлозі і пішла телефонувати до того малого Джуліо з першого поверху…

— Нагадую, це була Лайза Шейла Шалайзер, наша гостя з Америки. Ми вітаємо її з міжнародним днем жінки і бажаємо якомога більше успіху сьогодні на семінарі. Щойно секретар Амеріґо Даппертутто оголосив про початок третього дня. З інших семінарських новин: тривають пошуки коня, на якому прибув до нашого міста один із учасників, Альборак Джабраїлі. Існує слідча версія, ніби конем заволодів інший учасник, Цуцу Мавропуле, оскільки він, по-перше, циган, а по-друге, ще досі відсутній на семінарі. Існує також паралельна версія про повну непричетність пана Мавропуле до цієї, вже досить голосної «велосипедної» справи. А ввечері усіх гостей та учасників чекає одна з центральних подій програми: відвідання театру «Ля Феніче», де відбудеться прем’єра опери «Хор фей у Венеції». Що стосується нас, то я на цьому свій репортаж закінчую і передаю слово студії. Залишайтеся на нашій хвилі! Сіао!