Сестри-вампірки 1

Кохання пече

Сільванія ні про що не шкодувала. Ну або майже ні про що. Вона лежала на ліжку в самій лише нічній сорочці. Попри глибоку ніч, у кімнаті горіло світло. Її мешканкам було не до сну. Сільванія отримала в басейні страшний сонячний опік, і тепер її шкіра була вогняно-червоного кольору, а по всьому тілі утворилися жахливі пухирі.

Дака сиділа навколішки перед сестрою і щосили втирала їй у шкіру рідну землю. Річ у тому, що рідна земля не тільки підзаряджала вампірів новими силами, а й знімала будь-який біль.

– Ну й дурепа ж ти! – обурювалася Дака. – Мама вб’є тебе, коли побачить!

Із цими словами вона кинула грудку рідної землі на величезний пухир, що красувався у Сільванії на плечі.

– Акуратніше! – зойкнула Сільванія.

Але Дака, здавалося, не звернула уваги на попередження сестри.

– Пізно тепер скиглити. Ти ж, схоже, захотіла повалятися ще тижні зо три в ліжку.

Сільванія налякано схопилася з ліжка.

– Ні! Це абсолютно неможливо! До завтра маю бути огірочком. Інакше, коли я знову побачуся з Якобом?

– Ну тоді не ний. Тим паче, сама винна. Це ж треба було додуматися: басейн, та ще за такої спеки! Ти забула, хто ти?

– Я думала, якось обмине. У мене ж вампірських генів менше, ніж у тебе, – виправдовувалася Сільванія. – До того ж, я не тільки вампір, але й людина! І якщо хочеш знати, я ніколи не хотіла бути вампіром. Літати мені складно – я занадто важка. Кров на дух не переношу. Флопси мене дико стомлюють. А щодо зиркання вогняними очима – так це, здається, і зовсім нечесно щодо інших.

– Якщо ти про Бенні, так він сьогодні отримав по заслузі. І взагалі, я намагалася захистити тебе, – образилася Дака.

Сільванія вже готова була визнати, що сестра має рацію, як тут у двері постукали.

– Дако! Сільваніє! Ви чому замкнулися? – пролунав мамин голос.

Сестри перезирнулися, гарячково обмірковуючи, що тепер робити.

– Гей! Є тут хто?

Ельвіра знову постукала.

Дака підлетіла до дверей і, прочинивши їх, прошепотіла:

– Тс-с-с! Ми саме вчимося засинати вночі. Сільванія вже майже спить.

– Молодці! Можете увімкнути якусь гарну музику – іноді це чудово допомагає заснути.

Причинивши двері, Ельвіра тихенько пішла геть.

– Дякую, Дако, – вдячно промовила Сільванія.

– Та прошу, – відповіла сестра, втираючи тим часом рідну землю в щоки постраждалій. І тут її пройняла думка: «Так ось що мені зараз потрібно! Музика!»