Сестри-вампірки 1

Таємниця Гелени

Великі надії покладала на цей день і Дака. Сьогодні їй попри будь-що потрібно подружитися з Геленою. Сільванія втелепалась у хлопчиська, який смердів часником, і тільки про нього й думала, тож на підтримку і допомогу сестри розраховувати було не варто. Продумувати тактику і стратегію завоювання Гелени Даці належало самій.

– Гелено! Привіт! Здор-о-ов! – вигукнула Дака, ледве угледівши на шкільному подвір’ї нову знайому.

Але Гелена навіть не ворухнулася.

– ГЕЛЕНО! – ще голосніше закричала Дака.

Але Гелена, як і раніше, її не чула. Вона навіть не усвідомлювала, що зараз на неї дивився весь шкільний двір: Якоб, який саме ставив свій велосипед на стоянку, Бенні Ліфчик, Міссі Майстер і Кілла К., які грали великим круглим кавуном в американський футбол, шкільний доглядач, який розмірковував, як би відібрати кавун у нестерпних дітлахів. На його думку, з їжею бавитися надзвичайно непристойно. Біда була лише в тому, що його думка нікого не обходила, і щодень по всьому шкільному подвір’ю валялися недогризки яблук і шматки хліба.

Міссі Майстер зловила кавун і, посміхаючись, задирливо подивилася на Даку та Гелену.

– Лови-но, Гелено! – крикнула вона і щосили жбурнула кавун убік Гелени.

У-У-УХ! Кавун злетів високо в небо і вже готовий був впасти Гелені на голову. Але та спокійно рилася у своїй торбинці, не звертаючи ніякої уваги на те, що відбувалося навколо.

– Schlotz zoppo! – здивовано прошепотіла Дака.

– Обережно, Гелено! – вигукнула Сільванія, яка, на превеликий подив сестри, відволіклася від розглядування Якоба.

Але Гелена навіть не підвела очей.

Зібравши всі свої надсили, Дака зі швидкістю світла підлетіла до Гелени і схопила кавун, що вже готовий був приземлитися однокласниці на голову. Сільванія і Дака полегшено перезирнулися. Байдуже, що порушили шосте правило! Адже вони щойно врятували чиюсь голову!

– А що трапилося? – здивовано озирнувшись, запитала Гелена.

Однокласники отетеріли.

– От тобі й маєш! – бовкнула Міссі Майстер.

Дака повернулась і зухвало подивилася на неї.

– Ну що ж, лови Міссі-Маус! – із цими словами вона високо підкинула кавун. Той ракетою злетів у небо і почав набирати висоту, стаючи дедалі меншим, поки зрештою не перетворився на крихітну цятку, а потім і зовсім зник із поля зору. Імовірно, він покинув земну орбіту і полетів до Місяця або ще далі…

Терор-тріо стояло, роззявивши роти.

– Що це було? – запитала Гелена.

– Кавун! – схвильовано вигукнула Сільванія.

– Румун? – зачудувалася Гелена.

– Та ні! На тебе летів кавун! – занервувала Дака.

– У мене немає чавуну…

Дака і Сільванія здивовано подивилися на Гелену. Щось із нею явно було не так.

– Що з тобою, Гелено? – схвильовано спитала Сільванія.

Вона помітила, що Гелена дивиться не в очі, а на губи (саме так Сільванія напередодні дивилася на губи Якоба).

– У тебе якісь проблеми? – голосно і чітко повторила Дака.

– Ні-ні, потилиця у мене не болить, – запевнила її Гелена.

– Може, у неї шок? – прошепотіла Сільванія Даці. Вона дістала пару крупинок рідної землі з медальйона і піднесла їх до Гелениного носа, але та лише здивовано відсахнулася.

– Та відчепися ти, що за дурниці?

– Це має допомогти, це… е-е-е… та так, пусте. То що з тобою насправді? – допитувалася Сільванія.

– Нічого.

– Правда?

– Правда.

– А мені так не здається!

– Це твої проблеми!

Даці почала набридати ця суперечка.

– Досить сперечатися. І їжаку зрозуміло, що з тобою щось не так. Хочеш, ми тебе до лікаря відведемо?

– Тільки не це, – злякано замахала руками Гелена. Озирнувшись навсібіч, вона, зітхнувши, розтиснула кулак. На її долоні лежала пара ніжно-рожевих пластмасових штуковин. Сільванія і Дака здивовано перезирнулися. Нічого подібного вони раніше не бачили.

– Це і є моя таємниця, – прошепотіла Гелена і знову озирнулася. Переконавшись, що на них ніхто не дивиться, вона продовжила: – І повинна залишитися таємницею. Крім вас і нашої класної, ніхто про це не знає.

– Це їстівне? – несміливо запитала Сільванія.

Питання було цілком доречним, адже вампіри люблять поласувати такими речами, від яких звичайна людина ніс верне. Дака, наприклад, обожнювала жуків-оленок. І що такого, як Гелена умліває від цих пластмасових штук? У всякої пташки свої замашки, як любив говорити дідусь Густав.

– Ні, цим слухають, – пояснила Гелена. – Це слуховий апарат. Відтоді як я потрапила в автомобільну катастрофу, у мене проблеми зі слухом.

Помітивши співчуття в очах Сільванії і Даки, вона тут же гордо додала:

– Зате нюх у мене, як у мисливського собаки!

– А чому ти робиш із цього таку велику таємницю? – запитала Дака.

– Тому що мені соромно тягатися всюди з цією штукою, начебто я старенька, – мовила Гелена. – Коротше кажучи, всім це знати не обов’язково.

– Ми нікому не розповімо, чесне слово, – пообіцяла їй Дака. У душі вона раділа. Якщо вже Гелена ділиться з ними таємницею, значить, вони тепер подруги! Сільванія, здавалося, теж зрозуміла, що Гелена – своя людина. Вона мовчки кивнула Гелені і кинула на Даку погляд, який могла зрозуміти тільки рідна сестра. «У нас з’явилася подруга», – читалося в ньому.

Гелена допитливо подивилася на сестер.

– О’кей, – повільно вимовила вона, – мою таємницю ви знаєте. Відкривайте тепер свою. Ви не прості дівчата, і це ясно як божий день!

– Е-е-е… – в один голос замекали Дака і Сільванія.

– У подруг секретів немає, – сказала Гелена.

«Fumps!» – подумала про себе Дака. Зарано радіти. І як вона раніше про це не подумала? Якщо хтось відкрив тобі свою таємницю, отже, ти маєш відкрити цьому комусь свою. Це ж логічно! І не тільки у людей так заведено, але й у вампірів також. Вона вже було розкрила рот, коли Сільванія так люто замотала головою, що жовті квіти на її солом’яному капелюшку затанцювали.

– І не думай! Хіба ти не пам’ятаєш, що сказав нам тато? – прошипіла вона Даці.

– Гелено, чесне слово, ми б з радістю, але… е-е-е… ми не можемо, – пролепетала Дака.

– Клас! А я-то думала, ми з вами потоваришуємо! – судячи з усього, Гелена була розчарована потайливістю сестер.

Повз дівчат на божевільній швидкості пронісся Лудо Шварцер. У нього щойно було видіння, і на цей раз чітке. А ще воно було кругле і тверде. І до того ж зелене. Лудо біг до фрау Реннеберг, яка саме під’їхала до школи на своєму велосипеді і збиралася залишити його на стоянці.

– Обережно, фрау Реннеберг! Зараз впаде! Зараз впаде! – кричав Лудо, показуючи кудись угору.

Гелена, Дака і Сільванія подивилися в небо. На землю, немов комета, нісся злощасний кавун. Лудо щосили махав руками, але фрау Реннеберг не звернула на нього уваги. Немов воротар за м’ячем, Лудо підстрибнув за кавуном, але було запізно: той приземлився просто на голову вчительці. БА-АХ! На щастя, це був дуже зрілий кавун, і він приземлився м’якше, ніж думав Лудо, всього лише перекинувши фрау Реннеберг на землю і забризкавши її з ніг до голови своєю м’якоттю.

Шкільний доглядач одразу ж поспішив на допомогу фрау Реннеберг.

– Шмаркачі! – гнівно крикнув він до терор-тріо, окинувши їх нищівним поглядом.

Лудо подивився на Даку. В його очах спалахнуло недобре полум’я.

– Чого він так на мене витріщився? – здивувалася Дака.

– Лудо на всіх так дивиться. Він подібний до вас, з привітом, – у голосі Гелени було чутно образу.

– Гелено, ми… я… – пробелькотіла Дака.

– Не варто виправдовуватися, – відрізала Гелена і пішла.

Дака і Сільванія сумно дивилися їй услід. Але ж у них сьогодні могла б з’явитися нова подруга. Подруга, з якою вони б разом читали дівочі журнали або слухали улюблену музику. Проте, ледь знайшовши, вони її втратили. Вони втратили Гелену. А якщо решта витріщається на людей так само неприязно, як Лудо, то про друзів у цьому світі можна тепер тільки мріяти.

До речі, Якоб, на жах Сільванії, теж кудись випарувався.